Тактична підготовка спортсменів

Відмінності в тактиці проходження дистанцій різної протяжності наочно можуть бути продемонстровані на прикладі Еріка Хейдена, що зумів завоювати на XIII зимових Олімпійських іграх золоті медалі на всіх п'яти дистанціях ковзанярського спорту. При проходженні різних дистанцій спортсмен використовував різноманітні тактичні схеми їх подолання, що відповідають його техніко-тактичним, функціональним і психологічним умовам, а також умовам, що склалися в ході змагань.

Зовсім інакше йде справа з тактичною підготовленістю в спортивних іграх і єдиноборстві. Складність тактичних дій тут визначається виникаючими утрудненнями сприйняття ситуації, ухвалення рішень і їх реалізації із-за великої різноманітності і частої зміни ситуацій змагань, дефіциту часу, обмеженості простору, недостатності інформації, маскування суперником своїх дійсних намірів і ін.

Для спортсменів, що спеціалізуються в ігрових видах спорту і єдиноборстві, при реалізації тактичних дій характерні два рівні оперативних завдань: перший – сенсорноперцептивний і другий – прогностичний. На першому рівні здійснюється вибір рішення з декількох альтернатив в результаті несподіваної виниклої ситуації, на другому рівні відбувається ухвалення рішення як результат обліку закономірностей в діях суперника і поведінки рефлексії. Необхідно відзначити, що ухвалення рішень в цих видах спорту має наступні специфічні особливості:

• діяльність в умовах щонайгострішого ліміту часу – яким би правильним не було будь-яке рішення, воно має тактичну цінність тільки при оперативному здійсненні, в строгій відповідності з ситуацією змагання;
• невизначено-послідовний характер рішень – услід за кожним рішенням ситуація змінюється і вимагає вже нового рішення, що нерідко кардинально відрізняється від попереднього;
• сприйняття великого числа елементів тактичної ситуації, які структуруються в динамічну систему відповідно до прогнозування найбільш вірогідного розвитку тактичної ситуації;
• так зване панорамне орієнтування по всьому полю зору, причому таке, при якому спортсмен логічно зв'язує між собою елементи ситуації, мало схожі за зовнішніми ознаками;
• вибір тактичного рішення з декількох варіантів, досить близьких один іншому, і здатність здійснювати стрибок через проміжні і неістотні варіанти;
• утримання в оперативній пам'яті і уявне ранжирування елементів тактичного завдання, зміна плану її рішення безпосередньо в ході рухової дії.

Особливою проблемою тактичної підготовки в спортивних іграх є розробка таких техніко-тактичних ігрових схем і відповідної ним побудови підготовки, при яких використовувалися б сильні сторони кожного гравця і згладжувалися його недоліки. В цьому випадку в процесі тренувальної і змагання діяльності вдається задовольнити як індивідуальні, так і колективні потреби, забезпечити високу результативність команди, яка буде сильна як колективною грою, так і використанням сильних сторін кожного гравця. Інакше велику роль на результативність команди впливатимуть слабкі сторони кожного гравця, які, кінець кінцем, приведуть до наявності техніко-тактичних і психологічних ланок, лімітуючих як командну, так і індивідуальну результативність. Практична реалізація вказаної стратегії вимагає аналізу індивідуальних складових, характерних для кожного спортсмена (фізична і техніко-тактична підготовленість, якості психіки, авторитет і положення в команді і ін.) і групових, таких, що відображають можливості команди, її положення в системі змагань, варті цілей і завдань і ін. Відповідно до цього формується командна структура, що включає позиції, роль і статус кожного гравця. Наступними етапами є командне об'єднання, в процесі якого формуються техніко-тактичні взаємодії між гравцями і ігровими ланками, і командний процес, в якому вирішуються питання техніко-тактичної взаємодії гравців всієї команди для ефективного вирішення командних і індивідуальних завдань. При раціональній побудові процесу забезпечується досягнення як командної (результативність і стабільність виступів), так і індивідуальної мети (задоволення, результативність).

Тактична майстерність спортсмена найтіснішим чином пов'язана з рівнем його технічної, фізичної і психологічної підготовленості. Так, наприклад, спортсмени з високим рівнем спринтерських якостей, що спеціалізуються в циклічних видах спорту, можуть бурхливо почати проходження дистанції чинити психологічний тиск на суперників або буквально до останніх метрів дистанції триматися декілька ззаду, розраховуючи вирішити результат боротьби в свою користь стрімким фінішем. Боксери або борці, що володіють великим швидкісний-силовим потенціалом і недостатньою витривалістю, можуть прагнути реалізувати активну наступальну тактику з тим, щоб добитися перемоги вже на перших хвилинах поєдинку. З іншого боку, ці ж спортсмени можуть використовувати економічний оборонний варіант тактики в першій частині поєдинку з тим, щоб зберегти сили для активних дій в кінці його.

У циклічних видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, найбільш доцільним з погляду енергозабезпечення роботи є рівномірне проходження дистанції змагання. Проте, окрім рівномірного проходження дистанції, необхідний раціональний вибір довжини і частоти кроків – в бігу, темпу педалювання і довжини «укладання» (відстань, подолана велосипедистом за один повний оборот педалей і залежне від передачі) – у велосипедному спорті, темпу гребків і «кроку» гребка (відстань, подолана плавцем в результаті виконання гребка)