Технологія технічного обслуговування і ремонту системи охолодження ВАЗ 2110

До механізованого інструменту належить інструмент з електро - та пневмоприводом (пневмоключі, пневмомолотки, електросвердло).

До роботи з ручними електричними машинами допускають робітників, які пройшли виробниче навчання і мають кваліфікаційну групу з електробезпеки. Електричні машини слід використовувати тільки за призначенням, навантаження на них не повинно перевищувати номінальне. Забороняється експлуатувати електричні машини під дощем, а також під час снігопаду.

 З електричними машинами слід поводитись обережно, дотримуючись інструкції. Кабель потрібно оберігати від випадкових пошкоджень. Його не можна натягувати й скручувати, не слід на нього що-небудь навішувати, ставити. При будь-якій перерві у роботі електричну машину слід вимкнути.

Забороняється експлуатувати електричні машини, у яких закінчився строк випробовування, при пошкодженні корпусних деталей, рукоятки або кришки щіткотримача, пошкодженню кабелю, з невстановленими або несправними кожухами, при нечіткій роботі вимикача, іскрінні щіток, при появі диму або запаху, при посиленому стуканні, шумі та вібрації.

При ураженні потерпілого струмом забезпечують безпеку шляхом захисного вимикання аварійної ділянки або мережі загалом; швидко вимикають напругу рубильником або вимикачем.

 

 

Виділяють таку класифікацію санітарних норм:

1)за призначенням — проектування промислових підприємств, організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств, техніки безпеки та виробничої санітарії, норми для окремих видів виробничих шкідливостей;

2)щодо обов’язковості застосування — обов’язкові і рекомендовані;

3)залежно від впливу умов праці на організм людини — оптимальні й допустимі;

4)залежно від сфери застосування — загальні та галузеві;

5)залежно від терміну дії — постійні та тимчасові.

 Згідно із санітарними нормами всі промислові об’єкти залежно від ступеня шкідливості і небезпечності для населення поділяються на п’ять класів. Для кожного з них установлена санітарна зона, мінімальна допустима відстань між промисловим об’єктом, жилими спорудами, культурно-профілактичними закладами. Так, для підприємств І класу санітарно-захисна зона встановлюється 1000 м, для ІІ — 500 м, для ІІІ — 300 м, для ІV — 100 м і для V класу — 50 м.

До І, ІІ, ІІІ класу належать підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства з видобутку руди, виробництва будівельних матеріалів, до ІV — підприємства з обробки деревини, підприємства текстильної, легкої, харчової промисловості, до V класу — підприємства металообробної промисловості без ливарних процесів, меблеві фабрики, друкарні тощо.

Обладнання робочих місць та умови праці на них повинні відповідати вимогам таких нормативних документів: розміри й обладнання виробничих приміщень — СН 245-71 (Санітарним нормам проектування промислових підприємств) і ОНТП-24-86 (Загальнодержавним нормам технологічного проектування), а допоміжних — СНиП 2.09.04-82 (Будівельним нормам і правилам). Наприклад, для забезпечення нормальних умов праці на одного працівника встановлюють санітарні норми — обсяг виробничого приміщення не менше 15 м3, площу — не менше 4,5 м2. На підприємствах передбачаються кабінети психофізіологічного розвантаження, приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення;

1)показники мікроклімату (температура, відносна вологість повітря; 2)швидкість руху повітря, теплове випромінювання) в робочій зоні — Державним санітарним нормам ДСН 3.3.6 042-99;

3)рівні вібрації не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 039-99;

4)концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони (газо-, паро- або пилоподібних) не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, що містяться у переліку «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны» № 4617-88, доповненнях № 1-7 до нього, а також ГДК, затверджених Головним державним санітарним лікарем України після 1 січня 1997 р.;

5.рівні виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку не повинні перевищувати допустимих значень Державних санітарних норм ДСН 3.3.6 037-99;

6.параметри виробничого освітлення (коефіцієнт природної освітленості, освітленість робочої поверхні, показники осліпленості) повинні відповідати вимогам СНиП-4-79).

Згідно з нормами визначаються гранично допустимий рівень виробничого фактора (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК), допустимий рівень виробничого фактора.

Системи вентиляції повинні бути правильно розміщені в приміщенні; потоки повітря не повинні піднімати пил і не повинні викликати переохолодження працюючих; шум від системи вентиляції не повинен перевищувати допустимого рівня.

В основі пристрою вентиляції лежить повітрообмін, тобто об'єм повітря приміщення, що замінюється в одиницю часу L (м / ч). Потрібних повітрообмін визначається відповідно до СНиП 2.04.05-86 розрахунковим шляхом з умов видалення з повітря приміщення надлишкових шкідливих речовин, теплоти і вологи:

Механічна вентиляція розподіляє повітря по всьому виробничому приміщенню. У загальному випадку до її складу входять: повітроприймальний пристрій, фільтр, калорифер, вентилятор і мережа повітроходів.

Місцева вентиляція використовується для видалення шкідливих речовин, які виділяються від джерел. Вона може бути витяжною та припливною. Різновидами витяжної вентиляції є: захисні кожухи, витяжні шафи, кабіни, аспіраційні пристрою.

До припливної місцевої вентиляції відносяться повітряні душі, повітряні оазиси, завіси.

Опалення призначається для підтримки нормальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. Система опалення необхідна в приміщенні, де теплові втрати Q п перевищують виділення теплоти від технологічного обладнання Q, тобто Q п> Q. Для обігріву приміщень використовують парові, повітряні, водяні, електричні системи опалення.

За основу розрахунку системи опалення береться рівняння  теплового балансу.

Освітлення

Освітлення є одним з найважливіших виробничих умов роботи. Через зоровий апарат людина отримує близько 90% інформації. Від освітлення залежить