Тема 12. Планування оновлення продукції

•матеріальні витрати;

•витрати на оплату праці;

•відрахування на соціальні заходи;

•амортизація;

•інші операційні витрати.

Кошторис витрат на підготовку виробництва, узагальнюючи поелементні витрати, показує їхню ресурсну структуру, що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування й зниження собівартості продукції.

Склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлює підприємство.

Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва:

•прямі матеріальні витрати;

•прямі витрати на оплату праці;

•інші прямі витрати;

•загальновиробничі витрати.

В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції.

Закономірності зниження трудомісткості 

складних виробів у процесі освоєння виробництва. Зміни собівартості за різних характеристик кривих освоєння.

Здійснення планування процесу освоєння виробництва передбачає вивчення та виявлення характерних особливостей практики початкового етапу виробництва, максимально повне врахування закономірностей руху параметрів цього процесу, визначених на основі аналізу їхньої реальної поведінки.

Загальною економічною закономірністю періоду освоєння випуску нової техніки є наявність підвищених витрат початкового виробництва.

Численними дослідженнями вітчизняних і зарубіжних економістів встановлено, що вироби, які відрізняються абсолютним рівнем собівартості та трудомісткості, мають однотипну динаміку їх зниження на етапі освоєння. Емпіричним способом було отримано ряд залежностей, які в узагальненому вигляді представляються як теорія «кривих освоєння». Уперше до кривих освоєння звернувся Т. П. Райт [72]. У 1936 р. він описав, як зі зростанням досвіду робітників зменшується вартість праці під час виготовлення корпусів літаків [100]. Відтоді було проведено багато досліджень, які підтвердили описане Райтом співвідношення. Це співвідношення називають по-різному: крива освоєння, крива досвіду, крива навчання, функція прогресу, функція вдосконалення тощо. Зараз експерти погоджуються, що ефект досвіду — це результат дії багатьох факторів, не тільки набуття робітниками певних навичок. Це може бути результатом дії і таких факторів, як підбір інструментів і обладнання, дизайну виробу, аналізу виробничих методів та інших зусиль, затрачених ще до запуску виробничого процесу. Важливим фактором є також діяльність керівництва підприємства — поліпшення планування виробничого процесу, удосконалення робочих графіків, підвищення контролю за виробничими процесами тощо. Проте ступінь освоєння виробу залежить насамперед від кількості виготовлених виробів з початку виробництва. Існує певна кореляційна залежність між порядковим номером виробу та його трудомісткістю. Аналогічна залежність існує між номерами виробів і собівартістю. Ця залежність визначається формулами [52]:

   (12.13)

де Трi, Сi — собівартість і трудомісткість i-го виробу з моменту початку випуску виробів; Тр1, С1 — собівартість і трудомісткість першого випущеного виробу (трудомісткість у момент початку освоєння); Ni — номер виробу з початку випуску; b — показник ступеня.

Показник ступеня b характеризує крутизну кривої освоєння. Величина b досить вузько обмежена (0,25 – 0,45) (рис. 12.6).

 

Рис. 12.6. Залежність трудомісткості від обсягу випуску за різних характеристик кривих освоєння Для кожного підприємства цей показник розраховують на основі досвіду освоєння виготовлення виробів, що випускалися раніше.

Під час планування трудомісткості та собівартості нових виробів необхідно брати до уваги значення коефіцієнта освоєння та характер кривої освоєння. Зниження трудомісткості залежить від коефіцієнта освоєння (kос), який показує, у скільки разів зменшується трудомісткість за кожного подвоєння кількості випущених виробів. Наприклад, якщо трудомісткість першого виробу дорівнює 100 нормо-год, то за найбільш характерної кривої освоєння (kос = 0,8) трудомісткість другого виробу дорівнюватиме 80, четвертого — 64, восьмого — 51,2 нормо-год і т. д. Що менший kос (і відповідно більший показник b), то більших збитків зазнає підприємство на етапі освоєння, оскільки кінцева трудомісткість досягається пізніше, тобто період освоєння збільшується. Дослідження показують, що початок серійного виробництва до моменту 80 %-ї готовності спеціального обладнання й оснащення призводить до підвищення витрат, що криві освоєння є більш пологими тому, що менший кут нахилу відповідає меншим значенням показника ступеня b, і саме їм віддають перевагу. Вихідна трудомісткість у цьому разі (з початку освоєння) є значно меншою завдяки кращій підготовці виробництва, ніж за кривих освоєння, які круто знижуються. Тож правильна організація та планування підготовки й освоєння виробництва ведуть до значної економії, оскільки початкова трудомісткість мало відрізняється від кінцевої.

На кожній кривій освоєння можна відзначити характерні для даного типу виробництва точки переходу від крутої ділянки гіперболи — ця ділянка характеризує період власного освоєння — до пологої її гілки, що відповідає наближенню до встановленого випуску.

У лінійній системі координат для малих значень Ni досить важко визначити ординату — трудомісткість виробу (Трі). Також з наближенням до кінця періоду освоєння криві освоєння можуть бути розташовані досить близько одна біля одної, що майже унеможливлює визначення трудомісткості виробів для різних кривих освоєння.

Зображення кривих освоєння у прямокутних координатах із логарифмічними шкалами усуває цей недолік.

У системі прямокутних координат з логарифмічними шкалами функція зниження трудомісткості є прямою лінією (рис. 12.7), тангенс кута нахилу якої відповідає показнику ступеня b, оскільки log y = log a – b log x [61].

Звідси випливає, що за кожного подвоєння кількості випущених виробів трудомісткість знижуватиметься на певну постійну величину. Цій величині відповідає процент освоєння L. Наприклад, 

L = 10 % означає, що за кожного подвоєння кількості випущених виробів трудомісткість знижуватиметься на