Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Тема 12. Планування оновлення продукції

Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
53
Мова: 
Українська
Оцінка: 

/ Д р (Д р — кількість робочих днів у плановому році; Д к — кількість календарних днів у плановому році).

Зазвичай кількість виконавців визначають на основі практичних розрахунків. Якщо величина Тц задана, то за формулою (12.1) обчислюють кількість виконавців.
Після цього розробляють основний плановий документ — план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва (табл. 12.3). Завданням планування технічної підготовки виробництва є встановлення оптимальної послідовності поєднання робіт, їх розподіл за підрозділами й виконавцями, обґрунтоване визначення термінів виконання, координація та регулювання робіт і, отже, досягнення рівномірного завантаження підрозділів та виконавців, забезпечення комплексної підготовки виробництва й мінімальної тривалості її циклу.
Кількість стадій і обсяг робіт з підготовки виробництва на підприємстві різні. Вони залежать від розподілу цих робіт між замовником, проектною організацією та підприємством-виробником, від типу виробництва й складності виробу. Тому графік проектних робіт не віддзеркалює всього змісту робіт за різними виробами.
Таблиця 12.3
ПРИКЛАД ПЛАНУ-ГРАФІКА ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИРОБНИЦТВА
 
12.3. Планові розрахунки ефективності оновлення продукції
 
Основою розрахунку економічної ефективності та господарської доцільності впровадження нової продукції слугують ретельність зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвестицій. Тобто йдеться про оцінку доцільності капітальних вкладень у розроблення та впровадження нової продукції. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність вкладень.
На практиці використовують два взаємозв’язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший — коефіцієнт економічної ефективності капітальних витрат Ер; другий — період окупності капітальних вкладень Тр:
Тр = 1 / Ер.(12.2)
Коефіцієнт економічної ефективності для окремих проектів обчислюють за формулою
Ер = (приріст прибутку) / (кошторисна вартість проекту).(12.3)
Приріст прибутку визначають як різницю величини прибутку за кінцеві роки попереднього й розрахункового періодів, а капітальні вкладення обчислюють сумарно за порівняльними цінами без будь-яких вирахувань. 
Якщо капітальні витрати здійснюють протягом кількох років, і розміри щорічного прибутку різні, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто обчислюють вплив неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року множенням їх на ко-
ефіцієнт дисконтування, який обчислюють за формулою
 (12.4)
де е — дисконтна ставка, %; tр — розрахунковий рік (t-й рік); 
t — кількість років до (після) розрахункового.
На сьогоднішній день є потреба в застосуванні таких методичних підходів до оцінювання визначення доцільності інвестицій, які використовують систему показників, що охоплює:
•чисту теперішню вартість (теперішня вартість майбутніх грошових потоків від проекту за мінусом початкових інвестицій у цей проект);
•індекс прибутковості проекту (відношення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків від проекту до початкових інвестицій);
•термін окупності (час, за який відшкодовуються початкові інвестиції);
•внутрішню норму дохідності (ставку дисконту, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю).
Методичні основи обчислення 
технологічної собівартості
Оскільки основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то під час планування витрат, пов’язаних з оновленням продукції, особливу увагу приділяють вибору такого варіанта технологічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є нижчими. Вибір варіанта технологічного процесу здійснюють на основі порівняння технологічної собівартості (суми порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варіанта технологічного процесу).
У більшості випадків зміни собівартості залежно від варіанта технологічного процесу визначаються такими витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної енергії; заробітна плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на амортизацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За цими елементами обчислюють технологічну собівартість. Проте інколи потрібно розширювати склад елементів технологічної собівартості залежно від особливостей того чи іншого технологічного процесу.
До капітальних вкладень, які враховують, визначаючи річний економічний ефект і вибираючи варіант технологічного процесу, належать: вартість обладнання, пристроїв, виробничої площі, зайнятої обладнанням; зміни заділів деталей, якщо останнє має місце й викликане технологічними особливостями виробництва; витрати на науково-дослідні роботи, випробування, технологічну підготовку виробництва, на заходи з охорони навколишнього середовища.
Обчислюючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати весь технологічний ланцюг, не обмежуватись окремими процесами чи групою операцій. Це може призве-
сти до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.
Величина елементів технологічної собівартості, а також окремих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а частина — змінною. 
Розрахунок і планування змінних поточних витрат за окремими елементами є досить трудомістким, тому він використовується переважно в масовому та великосерійному виробництві, де необхідно забезпечувати високу точність економічних обґрунтувань. У дрібносерійному та одиничному виробництві розрахунки спрощують, використовуючи кошторисні ставки вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко визначити суму змінних поточних витрат для певного варіанта технологічного процесу.
Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. Загальна формула визначення величини технологічної собівартості така:
С = СN + C,(12.5)
де С — змінні витрати на одиницю продукції; C — умовно-постійні витрати за рік; N — річний випуск продукції, шт.
Аналогічно виокремлюють капітальні витрати. Вкладення в
Фото Капча