Тема 12. Планування оновлення продукції

Роботи, які виконують у процесі розроблення й постановки продукції на виробництвo, спрямовані на вирішення таких основних завдань:

•забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт цієї продукції;

•створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;

•скорочення термінів розроблення й освоєння виробництва нової продукції;

•забезпечення стабільності (і поліпшення відповідно до умов ринку) показників якості продукції та її ефективної експлу-

атації;

•забезпечення та підвищення конкурентоспроможності підприємства, що випускає дану продукцію;

•вихід на нові ринки чи ринкові ніші;

•завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення позитивного іміджу.

План оновлення продукції складають на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції має містити такі розділи:

-якісні та структурні зміни «портфеля» продукції підприємства;

-економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

-норми й нормативи;

-виробництво і реалізація продукції;

-матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

-персонал і оплата праці;

-витрати виробництва нової продукції, прибутки, рентабельність.

Нормативна база планування та комплекс основних планових обчислень.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є планові завдання розроблення й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу та трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Розрізняють два типи нормативів технічної підготовки виробництва — об’ємні та трудові. За допомогою перших установлюють обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою других — у нормо-годинах.

До об’ємних нормативів належать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом оброблення; коефіцієнти технологічної оснащеності за видами оброблення; типовий розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від його конструктивної складності та новизни.

За даними технічного завдання на проектування визначають групу складності виробу та приблизну кількість оригінальних деталей у ньому. Проте інформації про загальну кількість оригінальних деталей у виробі недостатньо для визначення обсягу робіт. Деталі можуть істотно відрізнятися за складністю, тому їх також поділяють на ряд груп конструктивної та технологічної складності. Класифікації деталей за групами складності розробляють для кожної галузі.

Обсяг робіт із конструкторської підготовки виробництва визначають залежно від кількості оригінальних деталей, складальних одиниць, виробів відповідної групи складності, а з розроблення технологічного процесу — від кількості оригінальних деталей і технологічних карт на одну деталь за видами оброблення. Останню величину встановлюють у вигляді розширених нормативів для різних типів виробництва.

Обсяг робіт із проектування й виготовлення технологічного оснащення залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнта технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності — число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення припадає в середньому на одну оригінальну деталь. Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснащення та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить насамперед від типу виробництва. Що вища серійність виробництва, то більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За коефіцієнтами оснащеності для певного типу виробництва можна орієнтовно обчислити кількість технологічного оснащення кожного виду множенням коефіцієнта оснащеності на кількість оригінальних деталей у виробі, що проектується.

Таблиця 12.2

НОРМАТИВИ ТРУДОМІСТКОСТІ НА РОЗРОБЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ (на одиницю в нормо-годинах)

 

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховують їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; розроблення одного технологічного процесу за видами оброблення; проектування й виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; налагодження одного технологічного процесу за видами оброблення. Ці нормативи мають галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій та підприємств галузі. За відсутності відповідних нормативів обсяги робіт та їхню трудомісткість визначають способом експертної оцінки. Табл. 12.2 ілюструє встановлення нормативів технологічних процесів механооброблення деталей.

На основі встановленої за нормативами трудомісткості робіт можна розрахувати цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва в календарних днях за такою формулою [51]:

 

де i — трудомісткість стадії (етапу), людино-год; Чi — чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, осіб; Тзм — тривалість зміни, год; Kв.н — коефіцієнт, що враховує виконання норм (за відрядної форми оплати праці); k2 — коефіцієнт, який ураховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію і т. ін., що не передбачені нормативами (k2 = 1,1  1,5); k3 — коефіцієнт переведення робочих днів у календарні: k3 = Д к