Тема вчительства у творчості українських письменників ХХ століття

 

 

1.1. Біографія 

1.2. Аналіз творів 

1.2.1. П’єса «Учителі» 

1.2.2. Оповідання «Борис Граб» 

2.1. Біографія 

2.2. Аналіз творів 

2.2.1. Оповідання «Сонячний промінь» 

2.2.2. Оповідання «Украла»

3.1. Біографія 

3.2. Аналіз твору «Страчене життя» 

 

 

Не зважаючи на те, що в світі з'явилось багато нових видів педагогічного виховання й становище вчителя в суспільстві значно покращилось, проте мало людей задумуються про те, яким було становище педагога у ХХ столітті, в добусвітових війн, масових утисків та репресій різних народів та національностей, дестабілізації економіки та відсутності незалежності в багатьох країнах світу, зокрема і в Україні.

Професія педагога вважається найбільш важкою, бо саме викладачу встановлюється велика ноша і відповідальність за те, як йому вдасться сформувати характер дитини, прищепити звички та бажання вчитися. Також одним з найважливіших завдань вчителя є навчити дитину вчитися.

Саме показ образу вчителя в ХХ столітті та донесення до учнів та інших людей, що праця вчителя є доволі важкою; показати як письменники ХХ століття зображували тему вчительства у своїх творах і є актуальністю та метою цього дослідження.

До проблеми педагогіки та становища вчителя в суспільстві ХХ століття зверталося доволі багато письменників та культурних діячів. З цією темою пов'язані імена зокрема Івана Франка, Лесі Українки, Архипа Тесленко, Анатолія Свидницького, Івана Нечуя-Левицького, які не тільки реалістично відобразили тогочасний стан розвитку освіти, але й стали носіями передових ідей та розробили теорії, що базувалися на створенні в майбутньому школи, що буде національною та ґрунтуватиметься на принципах гуманності та демократизму.

Основний тягар утримання вчителів було покладено на громади. Вони зобов'язалися виділяти для вчителя один морг землі, прибутки від якої враховувалися при виплаті заробітної плати. Крім того, громади повинні були платити в місцевий шкільний фонд 9-про-центний додаток до всіх прямих податків. На утримання вчителів йшли також надходження бюджету від штрафів з населення за порушення закону про загальне навчання. Заробітну плату народні вчителі одержували несвоєчасно. Гроші, які надходили від громад, потрапляли спочатку в місцеві фонди, потім – в окружний шкільний бюджет. Бідні, розорені громади Галичини часто не могли самі внести потрібну суму і зверталися за дотаціями до окружних крайових властей. А вчителі, чекаючи на вирішення справи, голодували.

Проживаючи в темних та холодних квартирах, вчителі псували зір, хворіли на туберкульоз та ревматизм. Для одержання пенсії вони були змушені працювати не менше 40 років (!).

Від того, як вчитель виховає дитину залежить доля людини, її країни та суспільства, в якому вона житиме. Одним з наймогутніших факторів виховання дитини є дитяча література, перше місце в якій займає художня література про школу, учнів та їх наставників ― учителів та батьків. І вчитель, і письменник по-своєму роблять одну і ту ж справу, очікуючи на втішний результат, тобто використовуючи художнє слово гартують, виховують та допомагають дітям, які стануть будівниками майбутнього для себе та людей, що їх оточуватимуть.

Які твори написані впродовж ХХ століття на таку тематику ми маємо? Перед нами постають класичні твори вище перелічених авторів, що вміщують в собі головну думку про засудження старої школи з як моральним, так і фізичним каліченням дітей, школі, у якій «побиття вважалось неминучим складником педагогії, а особливо елементарної» [1, с. 8]. Для тогочасних письменників життя висунуло нові проблеми, які вміщували в собі поєднання і літературних, і педагогічних проблем. Шукаючи шляхи та засоби для вирішення даних проблем, автори використовують художнє слово у всій його силі та красі. Також для перебудови застарілої школи потрібно було підготувати вчителів та представників тогочасної інтелігенції до цих змін.

У перебудові шкільної системи центральною фігурою повинен був стати сам вчитель. Він повинен був стати духовним наставником, організатором, агітатором та провідником великої ідеї у докорінній перебудові школи як у селі, так і у місті.

Розглянемо Україну цього періоду з точки зору історії. Коли на початку ХХ століття владу в нашій Державі захопили більшовики, а згодом ми опинилися в складі Радянського Союзу, то стан культури й освіти зокрема радикально змінився. Також важливим чинником стану тогочасної освіти є те, що Друга світова війна була тяжким випробуванням для всіх народів СРСР, які об'єднали свої зусилля у визвольній боротьбі проти фашистської Німеччини та її союзників. З початком війни частина населення та матеріальних цінностей, державні установи, у тому числі й установи народної освіти, були евакуйовані, а на окупованій території розпочалася підпільна та партизанська війна із загарбниками. Підготовка до нових 1941-1942 навчальних років надзвичайно ускладнювалась. З працівників народної освіти було створено оперативну групу, яка керувала евакуацією дітей, вихованців дошкільних будинків, навчальних педагогічних закладів. Київський і Харківський університети евакуювали до міста Кизил-Орда, Казахської PCP, де на їх базі було створено тимчасовий об'єднаний український державний університет. Одеський державний університет та Одеський педагогічний