Тема вчительства у творчості українських письменників ХХ століття

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

промовити ані слова. Вчитель зрозумів, що Пріська казала правду. Пріська почала розповідати, що вона вже й раніше потроху крала в неї хліб. Одночасно всі учні вирішили й почали вимагати вигнати Олександру зі школи. Учитель сказав, що потрібно дізнатися чому Олександра так вчинила. І вчителю вдалося довідатися від дівчини, яка гірко плакала, що це вона вкрала хліб. «Вона заридала ще дужче. У великій класовiйхатi стояли шістдесят школярів мовчки, не ворушачись, а серед ïх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька бiлявадiвчинка»[8, ст. 13]. Трохи заспокоïвшись, зібравшись з духом дівчина сказала: «Я ïстихотiла. У нас… у нас… нема чого ïсти… Батько нiчого… не приносять з волостi… усе пропивають… Ми ïмосу…су…сухарiвже другий тиждень» [8, ст. 14]. Бiльше вона нiчого не могла сказати за слiзьми. Учитель взяв Олександру за руку i, сказавши ïйкiлька ласкавих слiв, повiв у свою хату, щоб вона там заспокоïлася. Як повернувся вiн у клас, то з десяток рук простяглося до його, i в кожнiйруцi була якась ïжа. Учитель глянув на дiтей. Хлопцi були нi в сих нi в тих, дiвчатадеякi плакали. Вiн забрав усе, що дiти надавали, i понiсОлександрi. Але вона нiчого не хотiлаïсти i все плакала. Після цього ніхто не згадував Олександрі того випадку. Товаришки люблять її, часто пригощають чимось, але вона рідко щось бере. Цього року здасть всі екзамени і вийде зі школи розумною і правдивою дівчиною.

Не зважаючи на те, що в цьому оповіданні Олександра займає головну роль, проте роль вчителя тут теж велика, бо він зміг вмовити дівчинку розказати причину крадіжки і намагався до останнього відстоювати її честь та гідність.

РОЗДІЛ 3. АРХИП ТЕСЛЕНКО: ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

3.1. Біографія

Серед передових українських письменників початку XX століття, творчість яких надихана піднесенням визвольного руху в країні, почесне місце належить Архипу Юхимовичу Тесленку.

Син бідняка-наймита, сільський пролетар, Архип Юхимович Тесленко відомий в історії української літератури як письменник-демократ, співець знедолених, видатний майстер слова, оригінальний художник. Народився він 2 березня 1882 року в селі Харківці, Лохвицького повіту на Полтавщині. Змалку Архип зазнає і утисків, і знущань, на заробітках у поміщиків та куркулів. А як минуло 10 років, хлопець починає ходити до школи. Тут виявився його хист до науки. Після початкової школи він потрапляє до церковно-вчительської. Жадібно вчиться, вивчає твори Пушкіна, Гоголя, Некрасова, Шевченка, Марка Вовчка, читає ці твори селянам. У бесідах молодого Тесленка з наймитами розвивається мрія про землю, ненависть до поневолювачів. Про ці бесіди дізнається шкільна адміністрація. Тесленка провокують на відверту розмову про багатіїв. Щирий юнак не приховував своїх поглядів і поплатився за це виключенням із школи.

Головний герой Архипа Тесленка – безземельний селянин, який перебивається заробітками, сільський пролетар. Це і Павло Грищенко, і Кирило Хоць, і Грицько Куделя, і багато інших героїв його творів. В оповіданнях Архипа Тесленка першого періоду його творчості (1904-1906 рр.) зустрічаємось з образом селянина, у свідомості якого поступово зростає розуміння свого класового становища. Ненависть до панів і загалом до всяких гнобителів, почуття людської гідності, нестримне прагнення до людських умов життя – ось риси, які постійно підкреслює автор у своїх героїв.

У Архипа Тесленка є своя манера створення образу. Вона залежить передусім від форми його творів, від їх побудови, зумовлена своєрідністю стилю письменника. І у творах, написаних у формі розповіді автора, і у творах, розповідь у яких ведеться від імені героя твору, як правило, нема розгорнутих портретних характеристик. Зовнішність героя змальовується кількома виразними деталями.

3.2. Аналіз твору «Страчене життя»

Вершиною творчості Архипа Тесленка є повість «Страчене життя». Вона написана у двох варіантах протягом 1909-1910 років; одразу ж після закінчення публікувалася двічі – в газеті й окремою книжкою.

Твір побудований на конкретному життєвому матеріалі. В основу сюжету покладено трагічну історію двоюрідної сестри автора Зінаїди Строй. Змальовані широкі соціальні картини відображають явища тогочасної «мізерної дійсності».

Доля героїні повісті – Оленки Панасенко показується на широкому тлі суспільного життя. Події, що відбуваються в одній Панасенковій родині – Михайла, його дружини Палажки та дочки Оленки, розкривають становище селян-бідняків. У сім'ї Панасенків панують нестатки – нічого їсти, навіть солі немає. Живуть вони у старій, похиленій хаті. «їство: борщ, хоч видивись, картопелька, цибуля, часник, що аж хата провонялась цим. А хата така кривобока, старенька, і так тісно, поночі в їй».

Різко протилежними бідноті виступають у творі багатії, гнобителі, «хазяї».

На першому плані – пани Кочури, «люди багаті... Старий Кочура у земстві чимось єсть... « Сільські багатії, пани визискують бідноту, зневажають трудівника, топчуть людську гідність. Характерний уже перший епізод повісті – на станції «панок у брилику» зневажливо дивиться «то на свиту Михайлову, то на зашкарублі чоботи». З погордою ставиться до обездоленого люду сільський лихвар Остапчук. «Мужик необразований! Що він тямить?»

Зіткненням представників протилежних класів письменник показує гостру соціальну нерівність, пекучу несправедливість: «Аж млосно стане тобі, як їх прирівняти до себе... «

У повісті Архип Тесленко нещадно викриває експлуататорів та їхню ідейну опору – ліберальне панство, яке з фальшивими проповідями намагається відвернути трудящих від боротьби за соціальні й національні права, а також релігію, представлену насамперед в образі попа Полієвкта, усі проповіді, обіцянки і дії якого пройняті лицемірством.

У повісті показано поступове зникнення ілюзорних уявлень героїні, навіяних їй ліберально-просвітянським чтивом. Розгледівши огидне низькопоклонство Грищенка, Оленка зневірилась у святобливості, що призвело до втрати віри в Бога: «А вам, батьку, мамо, ось що скажу: віра в Бога не в самому ходінні до церкви, не в обрядах самих... « Соціальний конфлікт спричинився до різкого психологічного зламу у свідомості й почуттях Оленки.

Оленка загинула. Але ціною життя вона висловила гнівний протест і панові, і попу, і глитаю.

Горе, що звалилося на віруючого батька і богомольну та жадібну матір, свідчать, як тяжко розплачуються люди, у яких затьмарюється свідомість і втрачається людська гідність під згубним впливом дрібновласницької психології.

Зображена в повісті трагедія пригнобленого й затурканого селянина-трудівника, батька Оленки бідняка Михайла – явище типове для тогочасної дійсності. Джерела його темноти мають різко виражений соціальний характер – убогість і релігійність. На тому ж ґрунті дрібновласницька психологія породжує жадобу до землі-годувальниці, спричиняє невгамовне прагнення будь-що придбати «скибку», хоч би і ціною втрати власної честі й гідності (за намовою Остапчука Михайло пише скаргу на свого брата Василя).

Благородні риси характеру письменник розкриває в образі справжнього друга Оленки, її двоюрідного брата Сергія, також учителя. Це чесна, передова людина, яка не хоче плазувати перед панами і йти проти власного сумління. Не могла жити, пристосовуючись до підлості, й Оленка. Вона не стерпіла лицемірства святенника, його поблажливого ставлення до «рабів божих» і жорстокості до непокірних. Злодіяння чужого і ненависного табору довели її до самогубства. Чесна і нескорена трудова людина – безправна вчителька у світі хижаків – кинула своїм убивцям останній виклик стратою життя.

Повість «Страчене життя» – найвидатніший твір Архипа Тесленка, де з такою глибиною соціального аналізу і психологізму зображено трагедію страченого життя. У повісті гостро відчувається пекучий гнів і біль, нещадний осуд убивців – ворогів трудящих та їх опорі – релігії. Фальш псевдо проповідей, облудність релігії і злочинства церковників викривається цілим змістом твору, особливо внутрішніми монологами Оленки. її останній акорд: «Убивці!» звучить як звинувачувальний вирок усім лицемірним «служителям хрестовим», хто стратив життя людини.

ВИСНОВОК

Отже, в ХХ столітті письменникам, що проживали в Україні, вдалось максимально глибоко відобразити різні типи особистостей вчителя в той час.

У вище написаних аналізах творів я максимально намагався відобразити коротко сюжет, тему та головну думку тих творів, що на мою думку є найкращими у цей період та містять таку тематику.

Проте, я не брав для аналізи твори, що описують вчителя з поганої сторони, тобто твори в яких учитель виступає в ролі негативного персонажа (Іван Франко «Оловець», «Грицева шкільна наука», «Отець-гуморист», «Schonschreiben»; Борис Граб «Дзвоник» і так далі). Не робив я цього тому, що хотів донести до читачів образ вчителя як позитивного героя в житті кожного, бо саме вчитель займається нашим вихованням у школі, формує наш характер, прищеплює різні звички та, врешті-решт, вчить вчитися.

Звісно, не всі вчителі можуть знайти підхід до кожного учня, але в своїх творах Іван Франко, Борис Грінченко та Архип Тесленко змальовували педагогів як майстрів своєї справи, людей, яким подобається навчати дітей та боротись за краще життя для народу.

Учитель – це особлива людина. Він і мрійник, але він і реаліст, тому що бачить перед собою щодня й щороку дітей, які дуже різні і впливають на його педагогічні цілі. Поєднання такої омріяності й реалістичності є запорукою якісної освіти, доступної для кожної дитини.

Праця в ім’я розбудови своєї держави, розвитку рідної мови, боротьба проти офіційних заборон у цій важливій сфері національного відродження були для Лесі Українки, Бориса Грінченка, Івана Франка та інших діячів культури й освіти постійною духовною потребою, глибоким внутрішнім стимулом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Антонець М. Проблема педагогічної творчості вчителя у спадщині В. О. Сухомлинського / М. Антонець // Рід. шк. – 2006. – № 9. – С. 7 – 10.
Універсальнабібліотека. Ч. 423. 10 к. Іван Франко. До світла! На промислах. Перекладзукраїнського Г. Войташевськогоі М. Новикової. Видавництво “Польза” В. Антик й К-о. Москва.
Франко І., «Учитель», комедія в трьох діях// видавництво «Львів» (1896р.) // дія 3, ява 10.
Франко І. Великі діяння пана Бобринського // DieSeit -1901. -№356.
Франко І. Драматичні твори. // Зібр. тв. у 50 т. – Т. 24. -С. 66.
Франко І. Борис Граб // Зоря. 1890. № 6.
Грінченко Б. Повість «Сонячнийпромінь»// – 1909р.
Грінченко Б. Оповідання «Украла» // Збірник Оповідань (1987) // – 1891р.