Теоретичні основи конфліктологічної компетентності вчителя

Оволодіння вчителем запобіжними заходами може здійснюватися двома основними способами. Перший – передбачає регулярні вправи, тренування, тренінги, участь у ділових іграх тощо. Другий спосіб – знаходження свого шляху поведінки в конфліктах, своєї технології управління конфліктами. Тут основну надто важливу роль відіграє процес самовиховання і саморозвитку.

Учителеві потрібно також засвоїти основні способи розв'язання конфліктів. Найбільш поширеними методами розв'язання конфліктів у конфліктології вважаються переговори (як правило, за участю третьої сторони) і метод картографії – візуалізації конфлікту шляхом складання його карти (Х. Корнеліус і Ш. Фейр, [121]). Цей метод, що застосовується як засіб аналізу й самоаналізу для подолання конфліктів, дозволяє в явному вигляді подати упорядковану інформацію (“карту”) про конфліктуючі сторони й виявити ті аспекти, котрі заважають адекватному сприйняттю і розумінню один одного.

Забезпечуючи практичну готовність педагога, операційно-діяльнісна складова передбачає сформованість гностичних, комунікативних, організаторських, оцінно-прогностичних умінь і навичок, що виступають критерієм професійної компетентності в цілому й необхідні для здійснення антиконфліктної діяльності, зокрема.

Так, сформованість гностичних умінь і навичок, утворюючи інтелектуальну основу професійної праці вчителя, його здатності до виконання операцій логічного мислення (аналізу, синтезу, порівняння, класифікації, виділення головного тощо), сприяє розвитку педагогічного мислення, забезпечує глибокі й дійові знання психіки людини, розуміння її психічних станів, віднаходження в теорії навчання й виховання закономірностей, принципів, адекватних логіці явищ, що відбуваються; правильне діагностування педагогічних явищ, виокремлення основних завдань (проблем) у педагогічній діяльності й способів їх оптимального розв'язання.

Розвиненість цих умінь і навичок відіграє важливу роль у здійсненні антиконфліктної діяльності, дозволяючи адекватно проводити аналіз і синтез конфліктних ситуацій, сприймати й узагальнювати фактичну інформацію про характер взаємин і форми поведінки людей у конфлікті, розрізняти основні й другорядні чинники, що спричиняють виникнення конфліктного протиборства, виділяти головні спонукальні мотиви, цілі, потреби учасників конфлікту тощо.

Професійна діяльність учителя пов'язана із залученням учнів у різні види діяльності, що потребує від педагога сформованості певних організаторських умінь, до яких відносяться: мобілізаційні (пов'язані з розвитком уваги, стійких інтересів в учнів, з формуванням потреби в знаннях, стимулюванням активного, самостійного, творчого ставлення до навколишньої дійсності, створенням спеціальних ситуацій для вияву вихованцями моральних вчинків, формуванням атмосфери спільного переживання тощо) ; інформаційні (вміння інтерпретувати й адаптувати інформацію до цілей навчання й виховання) ; розвивальні (стимулювання пізнавальної активності, творчого мислення, здійснення індивідуального підходу, створення умов для розвитку індивідуальних особливостей) ; орієнтаційні (спрямовані на формування морально-ціннісних настанов вихованців і наукового світогляду, прищеплення стійкого інтересу до навчання і майбутнього фаху, спільну творчу діяльність з метою розвитку соціально значущих якостей особистості) вміння [193].

Володіння організаторськими вміння й навичками посідає важливе місце в антиконфліктній діяльності педагога. Власне їхня наявність і сформованість є однією з передумов здійснення педагогічної діяльності, що запобігає виникненню й розгортанню конфліктів, передусім, у взаєминах з учнями. Адже від умінь учителя залежатиме така організація взаємодії зі школярами, завдяки якій дитина виступає як суб'єкт діяльності, взаємодіє з навколишнім світом як носій власної свідомості, власної волі й певного ставлення до оточення. Домінантне ставлення вчителя до учнів, надмірна соціальна дистанція, некоректне ставлення до вихованців, відсутність довіри, поваги, невміння завоювати авторитет в учнів не лише стають перешкодами на шляху формування інтересу дитини до навчання, морально-ціннісних орієнтацій, виявлення і розвитку індивідуальності й творчого начала, а спричиняють виникнення серйозних протистоянь і конфліктів у педагогічному процесі.

Не менше, а може більше значення в діяльності вчителя мають тісно пов'язані з організаторськими вміннями комунікативні вміння. Останні в педагогічній науці визначаються як взаємопов'язані групи перцептивних умінь, власне вмінь вербального спілкування й вмінь педагогічної техніки [193].

Так, перцептивні вміння – вміння сприйняття, розуміння інших людей – дозволяють учителю глибоко проникати в природу іншої особистості, встановлювати її індивідуальні особливості; визначати тип темпераменту, характеру, внутрішній стан людини; адекватно сприймати й інтерпретувати інформацію від співбесідника; бачити головне в іншій людині, визначати її ставлення до моральних цінностей; протистояти стереотипам сприйняття іншої людини тощо [36].

Інформація, отримана педагогом завдяки перцептивним умінням, є необхідною передумовою успішності спілкування вчителя з учасниками педагогічного процесу на всіх його етапах. Спілкування має багато функцій, серед яких Б. Ломов виділяє: інформаційно-комунікаційну, регуляційно-комунікаційну, афективно-комунікаційну. В. Кан-Калік переконаний, що “педагог у своїй діяльності повинен реалізувати всі функції спілкування – виступати й як джерело інформації, й як людина, що пізнає іншу людину чи групу людей, і як організатор колективної діяльності й взаємин” [105; с. 12-13].

Важливим засобом підвищення ефективності комунікативних дій учителя є педагогічна техніка – володіння словом, правильна дикція й дихання, правильна міміка й жестикуляція, вміння обрати правильний стиль і тон, управляти увагою вихованців, почуття темпу тощо.

Розвиненість комунікативних умінь і навичок має величезне значення як у профілактиці, так і у розв'язанні конфліктів.

У процесі міжособистісної перцепції на основі сприйняття іншої людини, її зовнішніх ознак, співвідношення їх з особистісними характеристиками, інтерпретації на цій основі її вчинків створюється образ іншої