Теоретичні основи конфліктологічної компетентності вчителя

Проникливість дає можливість учителю адекватно сприймати особистісні якості, мотиви, цілі, дії інших людей, передбачати їхні емоційні реакції й поведінку, не йти на повідку перших уражень, стереотипів, хибних настанов, спотворених сприймань, що само по собі є необхідною передумовою безконфліктної міжособистісної взаємодії.

Важливу роль проникливість відіграє при виникненні конфліктних ситуацій, у яких сприйняття, як правило, зазнає особливих змін – значно зростає ступінь суб'єктивності сприймання. Конфліктні ситуації характеризуються значним спотворенням, що полягає в перекрученні ситуації в цілому, а також у перекрученні сприйняття мотивів учасників конфлікту (собі, як правило, приписуються благородні, високі мотиви, а опонентам – негідні, підлі) ; дій, висловлень, вчинків, особистісних якостей сторін конфлікту. А саме суб'єктивні образи конфліктної ситуації, що виникають в уявленні людей, а не сама реальність, як відмічає Н. Гришина, визначають поведінку сторін [72].

Здібність педагога адекватно сприймати себе й іншу людину, точно визначати причинно-наслідкові зв'язки, оцінювати особистісні особливості, розрізняти невербальні вияви конфліктності, прогнозувати поведінкові реакції – все це є міцним підґрунтям для усунення суперечностей, що виникли між людьми, і важливим аспектом випереджальних дій у розвитку конфлікту. Адже запобігти конфлікту можна лише на етапі формування та розвитку конфліктної ситуації. Коли конфлікт уже має місце, запобігти його не можна (причиною є логіка буття: не можна не допустити існування того, що вже існує).

Виключно важливу роль як у запобіганні, так і у виникненні й розгортанні конфліктів відіграють уміння й навички педагогічного спілкування, оскільки саме в сфері спілкування зароджується і розпочинається більшість конфліктів: ще понад двох тисяч років тому Аристотель відмічав, що нетактовна людина є головним джерелом конфліктів.

Слід відзначити, що багато дослідників (А. Анцупов, О. Гуменюк, В. Кушнірюк, М. Міріманова, М. Рибакова, В. Семиченко, І. Цимбалюк, А. Шипілов, Є. Юрківський та ін.) причинами значної кількості конфліктів і конфліктних ситуацій у загальноосвітніх закладах вважають низький рівень спілкування педагогів, наявність значної кількості комунікативних бар'єрів, що призводить до можливих значних втрат і спотворювання інформації у процесі міжособистісної та міжгрупової взаємодії.

Те, що досить часто конфлікти в загальноосвітніх навчальних закладах виникають через неволодіння учасниками педагогічного процесу вміннями спілкування, підтверджується й нашими даними, отриманими у процесі спостережень, опитування різних категорій: адміністрації шкіл, учителів, школярів, батьків.

Слід зазначити, що сама можливість досягнення взаєморозуміння між людьми визначається видами або формами спілкування, основними з яких є діалогічне й монологічне спілкування.

Так, у монологічному спілкуванні переважає монолог, котрий веде одна людина, взаємодіючи навіть з великою кількістю людей. Таке спілкування передбачає нерівні умови партнерів: один з них має більше можливостей для висловлення власних думок, почуттів, а також для впливу на іншого, що може відбуватися у вигляді імперативу (накази, вказівки, приписи тощо) чи маніпуляції (психологічний вплив на людину з метою контролю її поведінки).

На жаль, саме монологічне, часто маніпулятивне, спілкування, як зазначають фахівці, характерно для багатьох педагогів. Учитель, прагнучи залучити увагу учнів до навчального матеріалу, нерідко застосовує засоби заохочення, стимулювання, мотивування, покарання тощо. Маніпулюючи іншими учнями, сам учитель руйнує власну особистість, що призводить до керування хибними уявленнями про себе, до професійної деформації, що руйнівним чином відбивається на міжособистісних стосунках, породжуючи конфліктні ситуації [175].

Діалогічне спілкування, за Л. Петровською, характеризується рівністю сторін, суб'єктивною позицією учасників, взаємною активністю, за якої кожен не лише відчуває вплив, а й сам рівною мірою впливає на іншого взаємним проникненням партнерів у світ почуттів і переживань один одного, готовністю прийняти точку зору іншої сторони, прагненням до співучасті, співпереживання [196]. Отже, в діалозі одна людина відкриває іншу, її думки, почуття й тим самим розширює свої горизонти. Як відмічав М. Бахтін, саме в діалозі людина не лише виявляє себе, а вперше стає тим, чим вона є, й не лише для інших, але й для себе [25].

Принципово важливо для вчителя розвивати вміння вести діалог з учнями, колегами, батьками, що передбачає настрій на співбесідника, настанову на довіру до нього, безоціночне сприйняття особистості партнера як рівного, його право на власну думку, позбавлення від повчань і догм. Завдяки вмінням діалогічного спілкування відбуваються рівноправні взаємодія, самопізнання й взаємопізнання одночасно кожним партнером зі спілкування.

Не менш важливо для вчителя вміти ефективно (активно) слухати співбесідника. Це відбувається в тому разі, коли слухання забезпечує розуміння співбесідника, його слів, дій, почуттів. Таке слухання психологи розрізняють на: емпатійне (уважне мовчання, що надає можливість співбесіднику вимовитись) і рефлексивне (той, хто слухає, надає можливість співбесіднику зворотний зв'язок, вільний від оцінок чи власних суджень) слухання [175].

Сформованість умінь учителя говорити й слухати ефективно значно знижує ймовірність виникнення суперечностей у взаємодії. Тому вдосконалення способів спілкування, виявлення емпатії, толерантності до співбесідника, позбавлення конфліктогенів прямо чи опосередковано сприяє запобіганню конфліктам між людьми.

Спілкування є також одним з основних інструментів і розв'язання конфліктів. Уміння грамотного спілкування може конструктивно вплинути на конфліктуючі сторони, їх оцінки, судження, мотиви, цілі протиборства. Іноді достатньо уважно, зацікавлено вислухати учасників конфлікту, увійти в