Теоретичні основи конфліктологічної компетентності вчителя

Це визначення можна цілком поширити на педагогічну самосвідомість. Отже, педагогічна рефлексія – це аналіз педагогічної діяльності, що допомагає вчителю подивитися на свою працю з позиції іншої людини, розвинути відповідне ставлення до неї, зайняти позицію поза нею, над нею з метою вироблення судження про неї. Педагогічна рефлексія визначає ставлення педагога до самого себе як до суб'єкта професійної діяльності, передбачення себе в різних педагогічних ситуаціях. Здатність порівнювати, співставляти власне бачення себе з оцінками інших учасників взаємодії допомагає вчителю усвідомити те, яким він є в дійсності, як сприймається й оцінюється іншими людьми.

Таким чином, педагогічна рефлексія – це не просто знання і розуміння вчителем самого себе, але й з'ясовування того, наскільки й як інші (учні, колеги, батьки) знають і розуміють його, його особистісні властивості, емоційні реакції, когнітивні уявлення тощо.

Здатність учителя до самооцінки, самоаналізу своєї діяльності, його готовність до постійного “зворотного зв'язку”, уміння бачити й оцінювати отриману інформацію з позиції оточення, проводити корекцію результатів професійної діяльності відіграють величезну роль у здійсненні педагогом антиконфліктної діяльності.

Розглянемо детальніше, як сформованість чи, навпаки, несформованість цих якостей і властивостей педагога впливає на розвиток здібностей, що забезпечують антиконфліктну спрямованість професійної діяльності вчителя.

Так, неадекватність самооцінки (завищена чи занижена) особистості, як правило, стає джерелом конфліктності людини. Конфліктна особистість свідомо чи частково свідомо створює навколо себе проблемні ситуації, конфліктні стосунки, причому в любих обставинах і за будь-яких умов. Конфліктність людини стає перешкодою на шляху успішної взаємодії з оточенням, що може виявлятися у двох діаметрально протилежних тенденціях.

Перша тенденція – це особистості із завищеною самооцінкою, які характеризуються „конфліктофілією” – любов'ю чи пристрастю до конфліктів [72]. Таким людям притаманні якості конфліктного типу (надмірна критичність, категоричність, впертість, прямолінійність тощо), відсутність здібності до діалогічного спілкування (слухає й чує лише себе), співпереживання, співчуття, розуміння іншої людини й її позиції. Одночасно вони демонструють агресивні тенденції, не контролюють свою поведінку й емоції [175].

Друга тенденція – люди із заниженою самооцінкою, яким притаманне відчуття самотності, безпорадності, й, як наслідок, уявлення про конфлікти, за яким стоїть страх перед можливим руйнівним впливом, унаслідок чого конфлікт сприймається людиною як небезпека, загроза власному благополуччю, стосункам з людьми, своїй репутації. Такі тенденції російський дослідник Б. Хасан назвав „конфліктофобією” – боязню конфліктів [249; с. 8]. Особистість із заниженою самооцінкою характеризується м'якотілістю, пристосовництвом, лицемірством, залежністю від думок інших, нестійкістю в оцінках, внутрішньою суперечливістю. Вона, з одного боку, тяжіє до конфліктів, з іншого – прагне їх зовнішнього вияву. Для такої людини емоційні реагування, відповідна поведінка в конфлікті можуть стати джерелом душевних переживань і навіть бід, перетворюючи життя в нескінченну плетеницю вибухів, що спустошують особистість, породжують смуток, втрату стосунків з людьми [175].

Розглядаючи залежність виникнення конфлікту й сформованість самооцінки особистості, необхідно також звернути увагу на специфічність такого соціально-психологічного явища, як конфлікт. Мова йде про те, що багато явищ реальної дійсності існують незалежно від того, як вони сприймаються і переживаються учасниками взаємодії. Щодо конфлікту, то при його аналізі, як наголошують фахівці, необхідно виокремлювати два аспекти: по-перше, конфлікт як власне явище і взаємодія, яку можна безпосередньо спостерігати; по-друге, його суб'єктивне відбиття учасниками – усвідомлення й переживання різних сторін конфліктної ситуації. Конфлікт розпочинається лише з усвідомлення його учасниками несумісності їхніх інтересів, суперечностей тощо. Отже, само існування конфлікту як соціально-психологічного явища ставиться у залежність від суб'єктивного відбиття його учасниками, від розвиненості їхньої самооцінки [72; с. 238]

Людина, що має адекватну самооцінку, як правило, характеризується гнучкістю, відсутністю категоричності, толерантністю, умінням враховувати думки інших і їхні інтереси й з огляду на це вважається безконфліктною [175]. У житті такої людини напружені, проблемні, критичні ситуації й конфлікти, з якими вона стикається постійно, можуть відігравати позитивну роль. Конфлікт – лакмус для людини й її взаємин з оточенням, він часто висвітлює ті риси й прояви (емоційні й поведінкові), про які людина навіть не підозрювала, відкриває людину саму для себе. Збереження людиною рівноваги в конфліктних ситуаціях стимулює особистісне зростання – підвищення почуття відповідальності, усвідомлення своєї значущості, розвиток саморегуляції (довільного управління своїми емоціями, реакціями, поведінкою, завдяки чому відбувається опанування поведінки, переробка негативних переживань). Оскільки в конфлікті виявляються всі недоліки й переваги людини, то постійне культивування в собі такої внутрішньої стійкості потребує й дає нові імпульси для самопізнання, а також рефлексії, самовиховання і саморозвитку.

Ці аспекти духовної діяльності людини взаємопов'язані. Вміння спостерігати за своїми діями зі сторони в стані афекту – завдання практичне неможливе. Проте постійне тренування, позбавлення від особистісної конфліктності та конфліктних форм і стереотипів поведінки, вміле управління своїм станом, отримання конструктивного зворотного зв'язку, відповідне усвідомлення цих процесів допомагають людині гідно виходити із складних ситуацій і одночасно є певним рухом на шляху власного розвитку.

Отже, реальна самооцінка своїх можливостей, що неможливо без самопізнання й рефлексії своїх відношень, зв'язків з людьми, своєї поведінки, емоційно-почуттєвого стану є імпульсом до самоосвіти.

Самоосвіта в сучасній культурі цінна не як утилітарне накопичення знань, а як вільна духовна діяльність на шляху саморозвитку особистості