Теоретичні основи та техніка Арт-терапії

Еволюція поняття «арт-терапія» відбиває процеси уособлення трьох самостійних напрямків медичного, соціального, педагогічного. Об’єднує названі напрямки використання художньої творчої діяльності в якості лікувального, відволікаючого чи психопрофілактичного фактору.

Первинна основа арт-терапевтичних технологій – архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелам душевного здоров'я людей.

Дослідження І. Ю. Левченко показало, що досить успішна компенсація тривоги, відносний психологічний комфорт може забезпечуватися «відходом у мистецтво» – читанням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистецтва, переглядом архітектурних пам’яток, а також продуктивними видами художньої діяльності – живописом, віршотворчістю.

Нове зростання інтересу до терапії творчістю, зокрема, до арт-терапії, відзначається приблизно з середини XX століття, коли вона стала все більш широко використовуватися в якості різновиду терапії зайнятістю переважно в психіатричних та загальносоматичних госпіталях. За винятком окремих випадків, вона розглядалася як фактор вторинної психопрофілактики і психотерапії, що дозволяє долати наслідки соціальної ізоляції хворих. При цьому арт-терапія перебувала під великим впливом біомедичних уявлень.

Фахівці, які проводять арт-терапевтичну роботу такого роду, як правило, не мали серйозної академічної підготовки і були нездатні грати будь-яку активну роль у лікуванні хворих. Їхнє основне завдання полягала в тому, щоб надати хворим можливість відносно вільно займатися найпростішими видами образотворчої діяльності, в процесі якої вони могли б відволікатися від пов'язаних з хворобою негативних переживань.

Виняток становили психодинамічні підходи, представлені послідовниками Фрейда і, особливо, Юнга, які використовували матеріал образотворчої діяльності своїх клієнтів для аналізу відображених у ньому різних змістів несвідомого.

В останні два-три десятиліття арт-терапія, синтезувавши в собі досягнення більшості психотерапевтичних підходів, починає оформлятися в самостійний метод з власної методологією та різноманітним, високодиференційованим інструментарієм. Хоча накопичення та узагальнення емпіричних даних, пов'язаних з арт-терапією, трохи випереджає розвиток її теорії, застосування деяких теоретичних уявлень сприяло виходу арт-терапії на рівень самостійного психотерапевтичного методу.

Арт-терапія пов'язана, головним чином, з так званими візуальними мистецтвами (живописом, графікою, фотографією, скульптурою, а також їх різними комбінаціями з іншими формами творчої діяльності). У вітчизняній літературі найбільш близьким західному поняттю арт-терапії є ізо-терапія. До групи різних видів терапії творчістю поряд, з арт-терапією, входять також музика-терапія, драма-терапія, терапія танцем і рухами і т. д. Деякі автори відносять до терапії творчістю (або терапії творчим самовираженням) також і терапію творчим спілкуванням з мистецтвом і наукою, терапію творчим колекціонуванням та інші форми творчої діяльності, які мають психотерапевтичний і психопрофілактичний значення.

Проте до цих пір не всі знають, що являє собою арт-терапія. Це пов'язано з недостатньою кількістю інформації. Розвитком цієї професії у нас займаються лікарі-психіатри та психотерапевти.

 

 

Дати вичерпне визначення арт-терапії досить важко, тому що воно певною мірою залежить від теоретичних уявлень і області практичної діяльності фахівця, від характерних для тієї чи іншої країни моделей арт-терапії і ступеня їх «зрілості». Можна навести приклади різного розуміння арт-терапії.

Едіт Крамер вважала можливим досягнення позитивних ефектів насамперед за рахунок «зцілювальних» можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість висловити, заново пережити внутрішні конфлікти і, в кінцевому рахунку, розв'язати їх.

Адріан Хілл пов'язує зцілюючі можливості образотворчої діяльності перш за все з можливістю відволікання пацієнта від «хворобливих переживань».

Маргарет Наумбург вважає, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності вільно висловлювати свої страхи, виступає в зіткненні зі своїм несвідомим і «розмовляє» з ним на символічній мові образів. Вислів змісту свого власного внутрішнього світу допомагає людині впоратися з проблемою.

Таким чином, можна сказати, що одні з учених роблять акцент на тому, що художня творчість допомагає психотерапевту встановити з клієнтом більш тісний контакт і отримати доступ до його переживань, інші – на те, що зцілює ефект художньої творчості досягається, перш за все, завдяки відволіканню від наболілого і створенню позитивного настрою, треті – на тому, що воно саме по собі здатне сублімувати його почуття і давати вихід деструктивним тенденціям. Існування безлічі точок зору на те, що являє собою арт-терапія, цілком природно. Можна дати приблизне визнаення:

Арт-терапія – це напрямок в психотерапії, психокорекції та реабілітації, засноване на заняттях клієнтів (пацієнтів) образотворчим творчістю. Арт-терапія може розглядатися як одне з відгалужень психотерапії мистецтвом поряд з музичною терапією, драмтерапією і танцювальною терапією.

«Механізм» терапії прозою або поезією такий, що дозволяє соромливій людині у формі вірша, оповідання описати свої переживання, сховавшись за спину свого героя, ніби до нього самого це не відноситься.

Вплив музики на людину відбувається на трьох рівнях – вібраційному, емоційному та духовному. Правильно підібрана музика позитивно впливає на людину. Наприклад, мати заколисує свого малюка колискової піснею, викликаючи в нього охоронне гальмування, з яким по силі лікувального впливу не порівняємо сон, індукований прийомом снодійного. Методисти ЛФК проводять заняття під музичний супровід, що дозволяє посилити лікувально-тренувальний ефект процедури. Акушери застосовують музику на певних етапах допомоги при пологах.

Терапія мистецтвом за своєю природою радикальна. Вона пов'язана з розкриттям внутрішніх сил людини і дозволяє багато чого:

• Розвивати в собі спонтанність і удосконалювати увагу, пам'ять, мислення (когнітивні навики)