Теоретичні основи та техніка Арт-терапії

Два основні підходи в арт-терапії:

1. Мистецтво має цілющим дією саме по собі, художня творчість дає можливість висловитися і заново пережити внутрішні конфлікти, воно є засобом збагачення суб'єктивного досвіду, арт-терапія розглядається як засіб розвитку особистості та її творчого потенціалу, Основний механізм – сублімація і трансформація. Провідний стимулює членів групи довіряти своєму власному сприйняттю і досліджувати свої творіння як самостійно, так і за допомогою інших членів групи.

2. На першому місці – терапевтичні цілі, творчі цілі вторинні, арт-терапія як додаток до інших терапевтичних методів, висловлюючи утримання власного внутрішнього світу у візуальній формі, людина поступово рухається до їх усвідомлення, основний механізм – трансфер. Керівником групи заохочуються вільні асоціації членів груп та їх спроби самостійно знайти значення власних робіт. Деякі вправи полягають у спільній групової роботи, наприклад створення групових фресок і створення загального групового способу.

Людина також є частиною природи і спеціально організоване взаємодія з елементами природної системи, очевидно, повинно мати позитивний результат. У творчих роботах, як правило, відображена природа і способи взаємодії з нею. Арт-терапія пропонує дитині висловити свої емоції, почуття за допомогою ліплення, малювання, конструювання з природних матеріалів. Переживаючи образи, людина знаходить свою цілісність, неповторність та індивідуальність. Можна також застосовувати інші форми мистецтва – тілесні імпровізації, театральні постановки, літературна творчість.

Арт-терапія – це найбільш м'який метод роботи, контакту з важкими проблемами. Дитина може не говорити, або не може визнати свої проблеми своїми, але при цьому ліпити, рухатися і виражати себе через рухи тілом. Також заняття арт-терапією можуть знімати психічне напруження.

Багато психічні та деякі фізичні відхилення роблять дитину пасивним. Коло його інтересів стає вузьким. Потреба в активному взаємодії зі світом знижується. В результаті знижується і здатність до адаптації. Він закривається у собі. Він вважає, що не зможе знайти вихід із ситуації, що склалася. Арт-терапія дозволяє розірвати це порочне коло. Коли дитина займається творчістю, він винаходить нові і нові способи вираження своїх емоцій. І несвідомо нові й нові способи спілкування зі світом. Тобто втрачені здібності відновлюються.

У занятті мистецтвом дуже важливо, щоб дитина відчувала свій успіх в цій справі. Якщо він бачить, що має успіх у виразі і відображенні своїх емоцій, створенні унікальних виробів, малюнків, до нього приходить успіх у спілкуванні, а взаємодія зі світом стає більш конструктивним. Успіх у творчості в його психіці несвідомо переноситься і на звичайне життя.

Людина помічає, що з непридатного матеріалу (гілочки, листя, шматки паперу, пісок, глина, каміння) можна створювати красиві вироби. Також можна вирішити і складну психологічну проблему – подивитися на неї по-іншому, не так як дивився раніше. Психіка людини набуває гнучкість. Ця властивість дозволяє бути більш адаптивним. Це і є мета реабілітації. Арт-терапія дозволяє зробити цей процес радісним, цікавим, успішним, індивідуальним для кожного. Згодом, діти і дорослі, що проходять курс арт-терапії, можуть придбати хобі, навчитися нового виду прикладного мистецтва. Нове захоплення дозволяє приділяти більше уваги до себе. Це робить стосунки і батьків і дитини більш гармонійними.

В арт-терапії використовуються індивідуальні та групові форми роботи. Особливо яскравий ефект дає робота в групі. Наприклад, пропонується створення індивідуальних робіт у групі, а також створення спільної роботи. Кожен учасник вкладає в цю роботу щось своє. Багато роботи, зроблені з паперу, композиції з природного матеріалу та інше пацієнти забирають із собою додому, показують своїм родичам і знайомим, прагнуть навчити їх тому, що навчилися самі.

Як це не дивно, але сучасна наукова арт-терапія при всьому різноманітті її зв'язків з культурними феноменами найближче стоїть до первісного, «примітивного» доісторичного мистецтва. Воно, як і арт-терапія заснована на спонтанному самовираженні і певною мірою ігнорує естетичні критерії в оцінці його результатів та професіоналізму автора. І для того і для іншого більш важливий процес творчості, а не результат.

Архаїчні форми мистецтва найдовше збереглися в народній творчості. Притаманні йому наївність і безпосередньо-дієвий характер, а також опора на символічний мова колективного несвідомого у період існування «високого», академічного мистецтва для багатьох людей були джерелом душевного здоров'я. Примітивність візерунків, ритміка орнаменту заспокоюють. Найпростіший орнамент – послідовність хрестиків під час вишивки чи на посуді або різьблення на фігурці – своєрідна медитація, яка приводить у стан спокою, задоволеності.

Багато «первісні» малюнки та вироби нагадують за своїм виглядом творіння дітей, що також пов'язане з особливими переживаннями, що носять, швидше, позитивний для творить людини відтінок.

Основні цілі арт-терапії:

- самовираження;

- розширення особистого досвіду;

- самопізнання;

- внутрішня інтеграція особистості (різних її аспектів і компонентів) ;

- інтеграція з зовнішньою реальністю (соціальної, етнічної, культурної). В арт-терапії спонтанне малювання і ліплення є різновидом діяльності уяви, а не проявом художнього таланту. Образотворче творчість є мостом між світом фантазії і реальністю. Воно включає