Теоретичні основи та техніка Арт-терапії

- Діти виросли, чоловік помер, а я залишилася одна, – розповідає російською Василіса Володимирівна. – Почала плакати, не знала, що робити, щоб зупинити сльози і почала малювати. Мені було 82 роки, по телевізору побачила, що хлопчик маленький в Америці робить фігурки з пляшок, які на смітнику збирав. Пенсія маленька, тому купувати матеріали дорого було. Я спочатку почала робити аплікації. На смітниках збирала коробки, вирізала великі прямокутники і обтягувала їх тканиною. Лоскути тканини мені давала сусідка, яка працювала на швейній фабриці. Я вирізала квіти з тканини, робила з них букети. Як має бути, може сказати художник-професіонал. Я роблю так, як мені подобається. Все зробила, а тоді дивлюся: ще можна таку квітку і таку. Доклеїла.

Перші картини намальовані на склеєних аркушах А4.

- Моя подруга працювала в педуніверситеті прибиральницею. Зараз вона вже виїхала з Умані. А тоді ще працювала і коли почула, що я малюю почала приносити листки паперу. Це мої перші роботи. Я дивлюся телевізор чи у вікно. Щось там бачу і малюю. Зразу могла малювати цілий день. Вночі, коли безсоння було то телевізор дивилася або ж малювала.

Майстриня і зараз продовжує робити аплікації.

- Зараз малюю тільки вдень, вночі вже не бачу, – каже Василіса Володимирівна. – Ось це циганське озеро, біля якого ми жили в Сталіграді. А на картонках малюю великі картини. Спочатку вирізаю, тоді ґрунтую. Вже потім роблю основу, а тоді виходить те, що в голову прийде. В основному квіти малюю в горшках. Рідні мені кажуть, що в мене це найкраще виходить. Спочатку пробувала овочі і фрукти малювати. Зараз за ці роботи мені соромно.

На фарби і олівці художниці не вистачає пенсії. Коли закінчуються і немає можливості купити – просить. Свої роботи Василіса Захарчук дарує безкоштовно. Найкращі картини хоче залишити онукам.

- Якось на день міського самоврядування намалювала нашій мерії картину – рука велика гарна, тримає букет квітів. Не знаю для чого я її намалювала, але як намалювала, то вже треба занести. Принесла, а не знала кому віддати. Але таки віддала, то не знаю, чи сподобалася їм картина, відгуків не було.

Картини Василіса Володимирівна нумерує після того, як їх взяли на виставку на одне з підприємств і кілька картин не повернули.

 

 

Архаїчні форми мистецтва – як прообраз сучасної арт-терапії – збереглися в народному українському творчості, яке характеризується наївністю, безпосередньо – дієвим характером, опорою на символічну мову несвідомого. Народна творчість є джерелом душевного здоров'я людей і не просто широко поширене в Україні, зберігаючи свої давні традиції. Українські писанки та вишиванки відомі всьому світу, і ще сто років тому для кожної української жінки і багатьох чоловіків народна творчість було невід'ємною частиною їхнього життя. До кінця ХІХ століття більшість людей жили у селах, де традиційна культура була обов'язковою частиною життя – все змалечку співали, танцювали, малювали. Потужний цілющий ресурс мали українська музика і пісні, які супроводжували кожен крок наших предків. Сьогодні сформувалася міська культура все більше перетворює людей у споживачів мистецтва. Але потреба в самовираженні залишається, що і сприяє розвитку арт-терапії. Використання в сьогоднішній українській арт-терапії форм народної творчості можна розглядати як одну з особливостей розвитку арт-терапії.

28 лютого – 1-2 березня 2013 року у Київському міському Будинку Вчителя відбулася Х ювілейна міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція «Простір арт-терапії: досвід становлення» Вже десятий раз організаторами конференції виступили Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Всеукраїнська громадська організація «Арт-терапевтична асоціація». У тому році до організації конференції приєдналися Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, Медико-психологічний факультет Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, ВГО «Асоціація лікарів-психологів», Кафедра сучасної хореографії факультету режисури та хореографії Київського національного університету культури і мистецтв, Дельфінарій «Немо». Інформаційним партнером стала газета «Психолог» видавництва «Шкільний світ».

І тогорічна конференція, яка відбулася, в рік дитячої творчості в Україні, стала особливою, тому що Арт-терапевтична асоціація святкувала десятиріччя існування. Вже 10 років арт-терапія впевнено рухається на просторах України: від помилок до вивіреності кожного кроку, від аматорства до професіоналізму, від перших спроб до побудови методології, від окремих спеціалістів, роз’єднаних великими відстанями, до Всеукраїнського об’єднання арт-терапевтів. Арт-терапевтів вже багато – тих, хто живе та розвивається в психологічній професії разом з мистецтвом, по-творчому ставиться до життя та психологічної практики, допомагає іншим знайти себе через творче самовираження!

Відкрили конференцію «Простір арт-терапії: досвід становлення» видатний вчений, завжди готовий до творчості Чуприков Анатолій Павлович, заслужений діяч науки і техніки України, професор МАУП, КМАПО, академік МКА, д. мед. наук, проф. Щодо перспектив розвитку арт-терапії в Україні,