Теоретичні основи та техніка Арт-терапії

Архітектурна терапія почала дуже швидко розвиватися та використовуватися широким колом спеціалістів, психологами, психотерапевтами. До цього методу психопрофілактики почали звертатися люди, переконавшись в його результативності, впливі.

Архітектурна терапія в групах передбачає вирішення багатьох завдань. Так вважає Л. М. Сайнюк, практичний психолог із Косівщини.

Одним з найбільше часто використовуваних у терапії архітектурою вправ є «створення групових фресок», у якому учасники або малюють усе, що вони хочуть, на загальній картині, або домальовують на ній щось, відповідно до обраною всією групою темі.

Популярність архітекто-терапії у XX столітті сприяла поляризації наукових думок: цей напрямок є панацеєю від багатьох недуг. Інші вважали архітекто-терапію не більш ніж модною течією.

Нещодавно в концепції архітектурної терапії існували дві протилежні точки зору. Прихильники однієї з них вважали, що архітекто-терапія є лише допоміжним засобом психотерапії, прихильники іншої називали архітекто-терапію самостійною дисципліною й намагалися знайти для неї шлях розвитку, що не залежить відінших психотерапевтичних методів.

Сьогодні Всесвітня федерація архітекто-терапертів пропонує таке визначення: архітектурна терапія пов'язана з використанням архітектури та її елементів. Коли людина має змогу розглядати різні будівельні витвори, то у неї виникають враження, що супроводжуються розвитком уяви, виявленням позитивних почуттів, самовираженням з метою розвитку або відновлення функцій індивіда, що допомагає йому досягти кращої внутрішньої і міжособистісної інтеграції та якості життя.

Змістом архітекто-терапії є система диференційованих методів, способів і елементів лікувально-виховного впливу, здійснюваного за допомогою експресивної (активної) і рецептивної (пасивної) діяльності

У наші дні архітектурну терапію застосовують практично у всіх країнах Західної Європи, спрямовуючи її на широке коло не тільки нервово-психічних, а й соматичних захворювань у практиці хірургії, стоматології, геріатрії, тобто скрізь, де є розлади настрою пацієнтів. Застосування архітекто-терапії передбачає широкий діапазон психотерапевтичних показань: для антисоціальної особистості сприйняття архітектури пов'язане з розвитком самодисципліни; людині скутій архітектурне самовираження в процесі перебігу архітектурної терапії може давати переживання творчої свободи; для песиміста це може бути доказом його можливостей; для замкнутої людина – стати одним з етапів на шляху до встановлення вербального контакту, для агресивної людини дати вихід її деструктивним тенденціям.

А. Д. Полякова вважає архітекто-терапію способом лікування таких психоневротичних розладів, як порушення самосприйняття, неадекватні реакції на переживання, неврози, депресії, істерії, нав'язливі стани, дефекти інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку. Терапія архітектурою показана також тим пацієнтам, формальний контакт з якими ускладнений. Це хворі з порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також із синдромом раннього дитячого аутизму.

 

 

Привабливість методу арт-терапії полягає для сучасної людини в тому, що цей метод в основному використовує невербальні способи самовираження та спілкування. У процесі творчості активно задіюється права півкуля мозку. Сучасна ж цивілізація задіює в основному вербальну систему спілкування і ліву «логічну» півкулю. Нормальний, гармонійний розвиток людини передбачає рівноцінний розвиток обох півкуль і нормальне міжпівкульну взаємодію. Більш того, деякі види активності людини вимагають як раз роботи правої півкулі – творчість, інтуїція, культурне освіта, пристрій сім'ї, виховання дітей і, звичайно, романтизм в любовних відносинах.

Арт-терапія апелює до внутрішніх, самовідновлюючих ресурсів людини, тісно пов'язаними з його творчими можливостями. Відмінною особливістю людини є здатність і одночасно потреба у відображенні свого внутрішнього світу. Ця особливість дозволяє активно переробляти інформацію, яка надходить ззовні. У результаті в психіці індивідуума виробляються різні адаптивні механізми. Вони дозволяють людині краще пристосовуватися до життя, бути більш успішним в постійно мінливому світі. У процесі взаємодії зі світом людина прагне усвідомити себе як особистість, зрозуміти свою роль в житті, залишити «слід». Цей слід залишається не тільки у вигляді господарської діяльності, але і в продуктах його активної психічної діяльності. Однією з яскравих форм її прояву можна вважати мистецтво та творчість. Мистецтво і творчість є наслідком процесів переробки інформації при взаємодії з навколишнім світом. Причому особа буде розвиватися гармонійно, якщо ці процеси, в цілому, несуть конструктивний, характер.

Таким чином, досягається мета:

- Вираз емоцій і почуттів, пов'язаних з переживаннями своїх проблем, самого себе;

- Активний пошук нових форм взаємодії зі світом;

- Підтвердження своєї індивідуальності, неповторності і значимості;

- І, як наслідок трьох попередніх, – підвищення адаптивності в постійно мінливому світі (гнучкості).

Ці цілі арт-терапевт виконує, працюючи як з дорослими, так і з дітьми. Дитина ще не може точно сформулювати те, що його турбує. Він може висловлювати свої страхи простими реченнями, наприклад: «Мені страшно, що в темряві може хтось прийти і мене вкрасти». Коли запитуєш дитини, хто ж це може бути, дитина може не відповісти, але спробує намалювати чи надати образне значення своєму страху (хтось, хто ходить у темряві, це може бути Баба-Яга).

Найбільш часто до методу арт-терапії вдаються в реабілітації людей з особливостями розвитку і в роботі з дітьми. Діти з відхиленнями у розвитку мають труднощі в адекватному сприйнятті світу. У такої людини порушено уявлення про цілісній картині світу. Дитина може сприймати світ як розрізнений хаотичний набір елементів. У результаті він не може знайти своє місце