Творчість Йозефа Рота в українській міжлітературній рецепції: візія першої світової війни і типологія образів-персонажів (Богдан Лепкий, Мирослав Ірчан, Осип Турянський, Роман Купчинський)

У підрозділі 1.3. "Літературний контекст у проекції сприймання і типології" йдеться про типологію в сенсі "типи персонажів" у романах групи прозаїків, які потрапили у вир Першої світової війни (1914-1918), були її учасниками і свідками тривалий час після завершення бойових дій (1923 1939). У такий спосіб хоча б пунктирно окреслюється хронотоп художнього світу, змодельованого у п’яти текстах, які мають своїх авторів та етнічно-національну гетероґенність. Всі ці учасники літературного процесу виходили поза межі етнічного виміру, перетинаючи простори України, Польщі, Австрії, Німеччини, сягаючи орієнтаціями та інтенціями Росії, Італії, Франції, Канади, Сполучених Штатів Америки, водночас реагуючи на політико-соціальні, культурні мінливі реалії свого часу. Пояснюючи межі українського контексту і порядок персоналій в історико-літературному вимірі, розширюємо такий контекст за рахунок Івана Франка і тих його творів, у яких змодельовані основні типи галицько-австрійського топосу та замарковані парадигми, навіть їх влучна номінація ("нові люди", "основи суспільності", "для домашнього огнища", "великий шум" і под.), бо твори І. Франка, що виявили авторську волю, стан тодішньої естетичної свідомості письменника, почали функціонувати в геополітичному просторі Австро-Угорщини ще до Першої світової війни польською та українською мовами. Писані (деякі з них по-польськи), редаговані самим письменником, оприлюднені різними видавцями ще за життя І. Франка, вони в різний час ставали фактами літературного життя, а згодом не один раз тлумачилися, реінтерпретувалися сторонніми особами згідно з засвоєними або прийнятими ідеологічними орієнтирами, теоретико-методологічними парадигмами аж до сучасності, зокрема до і під час 150-річчя Івана Франка.

Український контекст з межі кінця ХІХ – початку ХХ ст. і до часів їх інкорпорації в широко трактований контекст осібно творчості Йозефа Рота відповідно не просто змінювався, а й уявнював у континуумі історико-літературного процесу ХХ століття не однаковий феномен контекстуалізму під впливом різних його чинників. Взявши до уваги, крім Франка, ще й колізії повернення в українську літературу Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського та україномовні версії романів Й. Рота, ми сконструювали динамічно мінливий (чинний для себе) віддалений контекст, який по-своєму давав проекцію смислу доробку австрійського класика. Концепти "типологія" і "міжлітературна рецепція" для нас засадничі, бо перший з них задає вектор "узагальнення" ряду чинників, а другий – "естетичне сприймання під час самостійного читання" – скеровують траєкторію націленості віртуального світу в різні сфери – в раціоналістично-мисленнєву і в чуттєво-уявну.

Перший розділ дисертації закінчуємо з цих мотивів такими твердженнями: міжлітературна рецепція роману О. Турянського і міжлітературна його типологія, в процесах яких миготять асоціації з творів І. Франка, одночасно чи згодом – з "Карпатської ночі" М. Ірчана, з повісті "Зірка" Б. Лепкого, "Заметілі" Р. Купчинського – ці інтелектуально духовні операції вивершуються і виповнюються романами і типами Й. Рота. В його прозі "Втеча без кінця", "Готель «Савой»", "Марш Радецького", "Фальшива вага. Історія одного айхмістра", "Тріумф краси", "Погруддя цісаря", "Йов" упізнаються знайомі вже типи: Карл Йозеф Тротта, його денщик Онуфрій, Ансельм Айбеншютц, Габріель Дан, Франц Ксавер Морштин, Вошивко Печеник, доктор Сковронек, пані Ґвенделін, адвокат Лакотош, учитель Мендель Зінґер з дружиною Деборою, сини Менухім, Шемара і дочка Мір’ям, а також писар-спекулянт Каптурак. Це також багатий галицький типаж, своєрідний типологічний реєстр, який пам’ятаємо ще з практики І. Франка. Всі парадигми, жанрово-стильові візерунки Йозефа Рота репрезентують текстуальне його розмаїття від оповідань і мови аж до повчальних притч, які змодельовані на біблійному матеріалі (як "Йов").

Тематично-проблемні і генологічні виміри прозових творів Й. Рота, Б. Лепкого, М. Ірчана, О. Турянського, Р. Купчинського склалися в контексті історії і культури того часу та періоду. Біографічні та світоглядні фактори цих літераторів як фізичних авторів мають спільні витоки і тому текстуально-наративні моделі їх творчості є сумірними, співставними.

Твори названих письменників як явища європейського типу культури межі XIX – початку XX століть доцільно аналізувати за теоретико-методологічними орієнтирами перехідної епохи, коли співіснували різні парадигми в літературознавстві. Осмислення спадщини згаданих письменників можливе на засадах рецептивно-комунікативного підходу до повного корпусу літературних текстів, які дозволяють теорії літератури XX століття це здійснювати за концептами і парадигматикою реінтерпретованої вже в Україні більшості творів Йозефа Рота, Івана Франка, Богдана Лепкого, Осипа Турянського. 

У другому розділі – "Хронотоп воєнного світу в українській прозі і феномен "втраченого покоління"" – простежено виміри хронотопу художнього світу, співвідносного з періодом Першої світової війни. Методологічну роль у моделюванні фікціоналізації дійсності в ньому відігравали міждисциплінарні концепти істориків, культурологів і компаративістів у форматі глобалізації науки. Це відбито у назвах трьох підрозділів із вказівкою на письменників, чиї тексти живили парадигматику кожного з них.

Підрозділ 2.1. "Хаос у "гармонійному світі" та його художня референція: моделювання початку світової війни (Й. Рот, Б. Лепкий, М. Ірчан, Р. Купчинський) " увиразнює смисл не тільки власних оповідань і повістей Йозефа Рота, задуманих передати читачам "дух самопожертви хліборобів" і "глибоке їхнє благочестя", а й тогочасних споріднених творів інших письменників,