Творчість Йозефа Рота в українській міжлітературній рецепції: візія першої світової війни і типологія образів-персонажів (Богдан Лепкий, Мирослав Ірчан, Осип Турянський, Роман Купчинський)

Предмет:

Література

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

28

Мова:

Українська

Оцінка:

навіть без фабульно-сюжетних і характерологічних збігів. Незважаючи на нюанси наратологічного виміру, у текстах літераторів звертають на себе увагу біографічно-хронологічні параметри як фізичних авторів, геополітичні, культурно-історичні характеристики, світоглядно-естетичні дискурси і поетикально-наративні домінанти в образотворенні прозаїків, які відтворювали світ людини (різних категорій людей) на війні, моделювали фікційність словесних текстів певного жанрологічного типу – оповідання (Erzдhlung), повість (Roman). Дисертант робить висновок про те, що віддалені у хронотопі культури, названі постаті і твори у сучасній міжлітературній рецепції з української перспективи наявні і співвідносяться на основі історичного реального факту (Перша світова війна), культорологічної реалії ("галицький топос"), біографічних довідок. Вони правлять нам за літературознавчий код (активна участь у війні, еміґрація, вигнання, втрата "малої вітчизни", різний літературний імідж, статус в українській і зарубіжній літературах). Щодо Б. Лепкого беремо до уваги той факт, що він тоді працював як учитель-пропагандист з вояками різних національностей, брав активну участь у формаціях українського січового стрілецтва – як підрозділів австрійської армії, – а водночас продовжував просвітню і письменницьку творчість і в ряді оповідань, нарисів, етюдів, фраґментів, а дещо пізніше і повістей відображаючи події воєнного часу, виразив світовідчуття учасників тієї війни. З такого погляду надзвичайно репрезентативним є інформативно багатий текст "Під портретами предків", поетика наративу якого в стильовому плані відрізняється від індивідуального стилю оповідань і романів Йозефа Рота, але в хронотопних вимірах з проекції воєнної практики і поведінкових зразків вояків-чужинців у початкових операціях-діях під час війни парадигматика прозаїків співвідносна. Взявши до уваги окремі епізоди з "Маршу Радецького" Й. Рота, впізнаємо ті образні деталі та концепти, якими давно оперував той прозаїк у своїх нарисах і статтях. Однак з цього погляду найпромовистішим є оповідання "Начальник станції Фальмерайєр", його фабульно-сюжетна канва, концепція людини на війні і наскрізні концепти, що сягають архетипного рівня.

У підрозділі 2.2. – "Учасники воєнних подій після формального завершення війни ("Готель «Савой»", "Втеча без кінця" Й. Рота, "Зірка" Б. Лепкого)" – на матеріалах докладного аналізу двох романів Й. Рота і повісті Б. Лепкого показано, що суттєві відмінності мотиву "мандрівки" протагоністів Й. Рота й Б. Лепкого, їхніх вражень, здобутих у подорожах до Галичини, полягають у тому, що теперішні "герої" втратили домівку, рідних і навіть країну, яка офіційно була їхньою Батьківщиною.

Мотиви мандрівки, полону; пошуку коштів для виживання конкретизуються у спогадах про переміщення і змішування людей різних національностей, державної підлеглості. Вони, подібні мотиви, ще більше згущуються у романі "Втеча без кінця", стаючи в композиції твору смислопороджуючими, функціонально важливими чинниками. Багатогранна інформація про національно-родинні, етно-географічні, ідеологічно-політичні стосунки героїв у Йозефа Рота відразу виповнює передісторію фабул його творів, мотивує їх сюжетне втілення і розширює, поглиблюючи підтекст розповіді. Як у типових зразках "мандрівної літератури" ("Reiseliteratur"), важливу роль у проясненні характеру Франца Тунди і концепції твору Рота відіграють, окрім щоденника, листи протагоніста, в тексті адресовані саме Йозефу Роту. Тут Тунда характеризує свій душевний стан періоду перебування в Росії. Мистецьке втілення концепції "втраченого покоління" набуло текстуального вивершення в романі "Втеча без кінця" і в широко відомій тезі – заключному акорді: "Таким зайвим, як він, у цьому світі не був ніхто". Твір Б. Лепкого як "повість з повоєнного життя" споріднений із "Втечею без кінця" Й. Рота насамперед тематикою і структурою художнього світу, хоча ідейною спрямованістю, основним емоційно-естетичним пафосом значною мірою відрізняється. Його своєрідність зумовлена українськими реаліями, соціокультурною ситуацією, яка склалася для Б. Лепкого. В "Зірці" йдеться про самопочуття і світосприйняття двох учасників Першої світової війни з формувань українських cічових стрільців. І на війні, і після її закінчення героям випала протилежна доля. Контраст як композиційний прийом зумовлений цією вихідною ситуацією і виявляється у кожній деталі поетики повісті "Зірка", що дуже чітко проявляється вже в експозиції твору. Доктор Барило, як його прозивали в полку, тепер успішний лікар, влаштований з сім’єю в добротному будинку і задоволений вигідною лікарською практикою. Натомість сотник Петро Пилипець, він же Ладо, – "голий, мов турецький святий", утік з польського табору, без будь-яких засобів для існування. Перший – "мистець у штуці життя", котрий під час війни "мандрував" за маршрутом "нині Київ, завтра Берестя, позавтра Берлін, Лондон, Париж". Другий мав інший маршрут – "Касарня, стрілецькі рови, тиф і наскрізь передірявлена нога...". Тепер вони зустрілися на території Чехо-Словаччини і з цього погляду зрівнялися.

У системі персонажів Б. Лепкого і Й. Рота є чимало типових для післявоєнних часів постатей, життя і світовідчуття яких складалося за умов зруйнованої Австро-Угорської держави: Барило поводиться і думає так, як фабрикант Рота; дружина лікаря нагадує Ірену, яка охоче прийняла філістерський світ, хоча їй подобалося бути нареченою героя війни, Ладо тривалий час сприймає й оцінює світ, як герої Рота, повернувшись з далеких світів до місць, де проживали з дитинства. Петро Пилипець, який під час війни втратив усе (навіть батьків) так, як і Ротові герої Габрієль Дан і Франц Тунда, залишається в фабульно-сюжетній структурі повісті невлаштованим у матеріальному світі, але не одиноким і духовно не самотнім.

Посилання на Долю в житті, зокрема в різних поведінкових ситуаціях героїв споріднюють мотиваційну сферу персонажів українського та австрійського письменників, хоча питома вага ролі вольових зусиль і світоглядних орієнтацій в них різна.