Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Творчість Йозефа Рота в українській міжлітературній рецепції: візія першої світової війни і типологія образів-персонажів (Богдан Лепкий, Мирослав Ірчан, Осип Турянський, Роман Купчинський)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 

у контексті з іншими концептами ("чудесне", "простір і час", "тіло", "література та образно-уявне", "сновидіння", "політична антропологія") і дає додаткові підстави посутньо оперувати здобутками Івана Франка.

У підрозділі 3.2. "Система і типологія у текстах Й. Рота й українських прозаїків" підкреслено, що засоби номінації та виокремлення з плину людської творчості певних концептів дозволяють зосереджувати увагу на текстах письменників, які в своєму доробку мають прозові твори: І. Франко, Б. Лепкий, О. Турянський, М. Ірчан, Й. Рот і Р. Купчинський. З їхньої спадщини ми виділили твори, позначені самими авторами як повісті. Письменники як фізичні особи презентували своїм читачам-сучасникам різну кількість текстів цього генологічного виміру (повістей) і за свого життя залишили нащадкам словесні об’єкти дослідження, тепер відомі своїми окресленнями компетентним читачам. Великі прозові тексти І. Франко власноручно номінував як повісті (opowieњcie), пишучи їх двома мовами (по-українськи і по-польськи чи навпаки), а в сучасному літературознавчому осмисленні вони трактуються як романи. Оскільки твори І. Франка – від задуму автора до їх текстуалізації – складалися на зламі ХІХ – ХХ століть, а подібні тексти інших п’яти авторів, у тім числі і Й. Рота, – у першій половині ХХ століття, то, зрозуміло, що креативні парадигми письменників позначалися на творених типах у руслі реалізму, а в перехідний період, протягом формування модернізму, новітні мистецькі віяння вже трансформували ці реалістичні парадигми. І ми тепер можемо, спираючись на широковідомі тексти І. Франка, використовувати їх назви, систему образів, поєднання характерних ознак, прикмет репрезентативних типів для систематики, систематизації і типологізування подібних, аналогічних феноменів. Вони можуть служити моделями, проекціями, укрупнюючи семантику споріднених прозових творів якогось регіону під певним кутом зору. Конфіґурацію і режим конструювання уявної дійсності обирає дослідник не довільно, а їх задають, пропонують, диктують, зумовлюють виміри антропологічні, типологічні і генологічні. Етимологія ж, співвідносні чи взаємозамінні терміносистеми допомагають дослідникові реалізувати таке зіставлення, тобто компаративний зріз. Наголошуємо на тому, як діє механізм фікціоналізації репрезентованого у творі світу. А суть такого світу осягається читачами в процесах рецепції тексту, його тлумачення, інтерпретації, впізнавання змодельованих типів і варіантів поведінки окреслених постатей. 
Система образів, яку презентує текст "Йова", моделює взаємини таких героїв (персонажів): Мендель Зінґер, його дружина Дебора, діти – два сини (Шемая / Сем; Менухім) і дочка-красуня Мір’ям. Згадані центральні постаті взаємодіють на периферії художнього світу впродовж роману з так званими другорядними персонажами (Шолтисик, Самешкін, Каптурак, гість з Америки (Американець), козаки / солдати (Степан чи Іван, чи то Всеволод), писар). У другій частині твору з’являються син Сема на ім’я Маклінкольн, Мак, Сковронек, Роттенберґ, Веґа, містер Ґлюк, Лемель, Грошель, Менкес, Косак. Їхні міжособистісні сосунки творять конфлікти і колізії, в результаті яких Зінґери потрапляють до Америки, залишивши наймолодшого сина, каліку Менухіма, на території колишньої Росії. Якщо ці постаті в уявному світі систематизувати за генологічною парадигмою роману, проектуючи крізь типологію персонажів у вимірах антропологічних ситуацій, які обіймають людське буття-існування, то можна акцентувати та артикулювати найголовніші моделі поведінкових актів дійових осіб. Текстова стратегія скеровує увагу читачів від Дебори до Мір’ям крізь авторську суб’єктивність, даючи панорамне бачення довкілля (традиційна парадигма "обставин"). Текст інформаційно дуже насичений і завбачливо націлений на можливу розв’язку твору. Проекція сюжету роману заломлюється архетипом блудниць і гріховності людських ґендерних стосунків перед доконечністю відбуття у далекі чужі краї. Текст "Йова" вражає надзвичайною сконденсованістю, максимальною відвертістю щодо навіть найінтимніших взаємин різних типів людей, їх тілесного і духовного злиття. Одначе глибинну інтерпретацію цього фраґменту за антропологічними вимірами можуть здійснити ті читачі, які керуватимуться розширеною методологією "образно-уявного" за пропозиціями Жака Ле Ґоффа. Віхи-маркери у тексті твору орієнтують читачів у часопросторі художнього світу, в якому уявнюється життя і доля родини Зінґерів. Зовнішній і внутрішній світи (довкілля і переживання героїв) по різному дозують подразники зору та уяви тих читачів, які можуть освоювати твір, проникаючи в смисл зображеного в романі.
У підрозділі 3.2.2. "Для домашнього вогнища як парадигматика жінок фатальної долі" нагадуємо, що у репертуарі типів Івана Франка важливу функцію виконує образ жінок. І це недивно, адже витоки людської типології вчені вбачають у долі споконвічної пари – Адама та Єви. Всі ґендерні видозміни з такої ретроспекції проглядаються в термінологічній опозиції "чоловіче-жіноче", або накладаються на одну постать, коли говорять про роздвоєність особи про близнюків.
І. Франко з юнацького свого роману "Петрії і Довбущуки" і до опублікованого останнім під назвою "Великий шум" (1907), за словами Т. Пастуха, "головного героя тестує жінкою". Нас цікавлять такі образи жінок, які мотивують і виправдовують своє особисте життя і публічну діяльність не стільки приватним інтересом, скільки добробутом сім’ї, своєї родини. За традицією, що склалася тоді, та у варіанті І. Франка, така мотивація звучить у назві роману "Для домашнього огнища" / "Dla ogniska domowego".
Типологія жінок визначається у різних стосунках героїнь і героїв-персонажів, насамперед, у сімейно-родових взаємовідносинах: мати → дочка; свекруха → невістка; жінки → приятельки; жінки → партнери-бізнесменки тощо. Родинно-майнові стосунки, різні темпераменти, світоглядно-ідеологічні орієнтації, культурно-естетичні уподобання і смаки жіноцтва – все це живить систематику і парадигматику типології жіноцтва у творах, які розглядалися в дисертації. І. Франко майстерно простежував лють і гнів Анґаровича, всі нюанси його обурення. Тільки в такий спосіб
Фото Капча