Творчість Йозефа Рота в українській міжлітературній рецепції: візія першої світової війни і типологія образів-персонажів (Богдан Лепкий, Мирослав Ірчан, Осип Турянський, Роман Купчинський)

Приклади з текстів Й. Рота і Б. Лепкого, які аналізуються у дисертації, ілюструють певні типологічні відповідності в персонажній, фабульно-сюжетній і поведінкових структурах, у багатьох оцінно-образних парадигмах, а водночас аргументують концептуально-ідеологічне розходження митців-сучасників, які художньо втілили свої візії образу світу з погляду "втраченого покоління" 20-х років XX століття. Однотипна екзистенційна ситуація, заломлюючись у різних соціокультурних середовищах, дала своєрідні мистецькі явища – співвідосні і разом з тим самодостатні в контексті міжлітературної рецепції.

У підрозділі 2.3. "Любов і смерть як парадигми міжособистісних взаємин на війні " розглядається людинознавчий вимір людських взаємин на війні. У вихідних своїх засадах дисертант відштовхується від спостережень, узагальнень і пропозицій О. Гомілко, яка їх виклала у книзі "Метафізика тілесності". Ми переймаємо в О. Гомілко ключову тезу: "Уся дійсність людського світу, і передусім речове середовище, створюване людиною, розбудовується навколо людського тіла – його потреб, вад, можливостей, потягів. Весь світ речей можна декодувати через слабкості, вимоги чи примхи людської тілесності". За релігійно-світоглядним стереотипом "тіло сприймається як антитеза духу". Теоретико-методологічну орієнтацію в розгортанні дискурсу про антропологічні виміри кохання на війні беремо з книги Дені Ружмона "Любов і західна культура". Швейцарський філософ-есеїст, аналізуючи міф про Трістана та Ізольду крізь призму пристрасті, кохання в різних культурах та її виявах (у містиці, в літературі), простежив не тільки мотиви феноменів любові й смерті, а й продемонстрував з висоти ХХ століття зразки переходу від філософського дискурсу до есеїстики і художньої літератури. Його концепт "паралельних форм" застосовуємо як проекцію на трансформацію любовних перипетій на різних етапах війни чи в різних типах воєн. Міркування одного з найяскравіших інтелектуалів Європи ретроспективно накладаються на романи передусім Йозефа Рота і багатьох прозаїків, які виражали жахи Першої світової війни (передусім О. Турянського, М. Ірчана, Р. Купчинського). А з цього погляду дисертант по-своєму інтерпретує ранні твори Б. Лепкого – новелу "Шумка" і повість "Зломані крила", які ще більше увиразнили реалізацію концепту, що входить в осереддя антропологічних вимірів міжособистісних стосунків, як підтекст у загальнолюдських взаєминах "любов – смерть". 

Художній конфлікт цієї повісті розгортається між персонажами, які репрезентуються у творі як дівчина Олена і парубок Остап. Поетика повісті "Зломані крила", увиразнивши зародки тих якостей, які ми вже помітили у "первотворі" Б. Лепкого як щодо засобів поетики, любовно інтимних мотивів закоханих людей, так і стосовно хронотопних вимірів. З погляду останнього повість "Зломані крила" проливає світло і на стильові прикмети художнього дискурсу, якими виокремлювалася проза Йозефа Рота 20 – 30-х років ХХ століття. В цьому ракурсі спадщина Б. Лепкого виявляє свою сумірність із доробком австрійського класика.

Простежуючи трансформацію хронотопу воєнного світу крізь призму антропологічного виміру "любов і смерть" у парадигматиці міжособистісних взаємин на війні, ми зумисне почали з ранніх творів Б. Лепкого, які не стосувалися теми воєнних дій. Концепт "юність – любов – недуга (хвороба) одного із закоханих – його смерть" має загальнолюдський характер і відбиває взаємини людей в будь-якій сфері суспільного життя.

У дисертації зазначаємо, що і в повісті "Карпатська ніч" М. Ірчана, у трикнижжі "Заметіль" Р. Купчинського, створених за мотивами Першої світової війни, архетипи еротики аж до смертної кончини тощо знайшли своє образне втілення-індивідуацію в кожному з них. Це засвідчують постаті (образи-характери) Матвія Шавали ("Карпатська ніч") і Петра Зварича ("Заметіль"). Робітник Матвій через заробітки у Канаді втратив силу і сім’ю, а повернувшись додому, потрапив літньою людиною на війну. Знесилений і поранений, він у маренні виповідав своє світовідчуття смерті.

У реальності подій галицького заробітчанства і Першої світової війни текстуалізується уявний (фікціоналізований) світ крізь призму парадигми "любов – мандри – скитання – смерть" у повісті "Карпатська ніч".

У художніх творах іншого січового стрільця, Романа Купчинського, який писав на війні тексти пісень і компонував музику, сам виконував свої пісні, ця модель здійснювалася в іншому форматі. А пізніше парадигма "любов – смерть" почала уявнюватися в трикнижжі "Заметіль", у творах про воїнів із стрілецьких загонів, які зазнавали різних поневірянь після формального завершення Першої світової війни.

Зіставляючи тексти М. Ірчана, Р. Купчинського, Б. Лепкого різних періодів їх творчості крізь призму змодельованої парадигми війни і втечі від неї, її злигоднів, через динаміку таких екзистенціалів людського буття, як любов / взаємне втішання; страждання / хвороба; смерть / покута, формулюємо такі тези. Міжлітературна рецепція є дійовим чинником інтерпретації текстів, які презентують творчі задуми різних авторів у відповідному контексті культури певної епохи. Творча спадщина цих письменників має таку структуру, яка потребує від читачів розуміння належних засобів і стратегій їхньої діяльності. Рецептивно-інтерпретативну співтворчість читачів з письменниками проектують і скеровують в належне русло хронотопні виміри на засадах літературної антропології.

У третьому розділі – "Систематика і парадигматика фікціоналізованого світу в компаративному зрізі" – зроблено ще один крок у розширенні теоретико-методологічної бази дослідження за рахунок новітніх орієнтацій, які тепер скеровують форматування дискурсу в світлі напрацювань, які нагромаджувалися останнім часом, на стику ХХ і ХХІ століть. Цій меті підпорядкований "метакритичний екскурс" у підрозділі 3.1., де використано концепт Жака Ле Ґоффа про образно-уявне (l’imaginaire), який