Типологія держав

Германський шлях. Виникнення франкської держави було прискорене завоюваннями германськими племенами великих територій Римської імперії, що посприяло неспроможності управління в нових умовах, привело до формування держави ранньофеодального типу.

Слов'янський шлях. Унаслідок розпаду первісної общини у слов'ян виникає ранньофеодальна держава. Головною формою державного впорядкування у східнослов'янських племен були князівства.

У багатьох народів Європи падіння первіснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише в період Середньовіччя (Франкська держава, Англія, Німеччина, Київська Русь та ін.). В Африці, Полінезії та в деяких інших регіонах переддержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж до XIX-XX ст. і поступилися своїми позиціями не внаслідок природного розвитку, а в процесі європейської колонізації. Розкриваючи основні причини, варто звернути увагу, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням і розширенням знарядь праці. Щодо розподілу, то мова йде про виокремлення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства та появу купців і торговців. За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не лише забезпечити себе мінімальними засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майнова міжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з’являється приватна власність, класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.

У цих умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний був орган, здатний зберегти і забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму. Новому органу потрібна була місцева влада з певними установами, особливим загоном людей, які б займалися лише управлінням і володіли можливістю здійснювати організаційний примус. Таким органом і стала держава. Вона складалася як певна система загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм, а її влад поширювалася на обмежену кордонами територію. Виникнення держави закріпило певний етап розвитку суспільства на шляху прогресу. Цінність її в тому, що держава взяла на себе обов’язок забезпечувати певний порядок у суспільстві, контролювати ситуацію, щоб люди, її громадяни мали змогу нормально жити, працювати, творити, виховувати дітей, задовольняти моральні та матеріальні потреби. Держава здійснює політичне, економічне, ідеологічне керівництво суспільством, управляє загальносуспільними справами, виконує свої внутрішні та зовнішні функції [3, с.69]. Вона посідає центральне місце в політичній системі, куди входять політичні партії, об’єднання громадян, трудові колективи, місцеве самоврядування тощо. Держава впливає на них в інтересах всього суспільства.

У демократичному суспільстві держава відіграє загальносоціальне значення, яке спрямоване на утвердження, захист прав, свобод, інтересів людини і громадян, забезпечення їх визнання і підтримання.  

 

 

Держава виникла не раптово, а внаслідок розпаду первіснообщинного ладу, поступового виокремлення від суспільства версти вождів, зосередження в їх руках всієї повноти влади  і управлінських функцій. Вона є важливим і закономірним надбанням людської цивілізації. Основне призначення держави  – організація і об’єднання членів соціально неоднорідного суспільства, контроль за їх діяльністю, регулювання найважливіших відносин між ними.  Всесвітня історія пройшла довгий шлях розвитку від простих до високоорганізованих форм співжиття [4,с.51]. Держава взяла на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту своїх громадян від зовнішніх сил і  стала єдиною формою організації суспільного життя. Держави у різних частинах світу формувались неоднаково. У більшості народів Європи руйнування первіснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише (Держава Франків).  А в деяких інших регіонах додержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж до XIX-XX ст. та поступилися своїми позиціями не внаслідок подальшого прогресу і  розвитку, а в процесі європейської колонізації [5, c.31].

У Стародавніх Афінах із класових протиріч всередині родового суспільства виникла держава. У Стародавньому Римі особливості виникнення держави характеризувалися боротьбою родової знаті і плебеїв (прийдешнього населення) [6, с.30].

У німецьких народів найважливішим фактором виникнення держави було завоювання ними колишніх територій Римської імперії, яка на той час уже поступово розпадалася [7, c.63]. Для утримання в покорі населення завойованих територій німці ставили своїх князів-намісників, що спричинило утворення ранньофеодальної держави.

У виникненні держави народів Стародавнього Сходу важливу роль відіграла організація довготривалих і виснажливих громадських робіт під час будівництва іригаційних каналів [8, c.31].

Створенню держави у народів Центральної та південної Америки (інки та майя) сприяло рільництво.

У східнослов’янських племен держава виникла внаслідок перетворення органів військової демократії на державні органи. Спочатку у них панувала рівність, а організаційною одиницею у них був рід. Поступово з однорідного суспільства почали виокремлюватися кращі люди, які утворювали місцеву аристократію й називалися боярами. Поступово князі прибирали владу до своїх рук,  так і виникла держава. Формування Київської Русі історично пов’язується з оповіданнями про Кия, Щека, Хорива і їх сестру Либідь, які побудували перше місто і назвали його Києвом. Особливістю виникнення державності у слов’ян і німців є те, що вона у них виникла як ранньофеодальна, оминувши рабовласницький тип державності. Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови. Незважаючи на те, що у різних народів держава виникала неоднаково, проте завжди в основі лежала класова боротьба. 

Перші спроби класифікації держав намагався зробити ще давньогрецький вчений-енциклопедист Арістотель. На його думку основоположними критеріями такої типізаціії є