Типологія держав

 

 

На особливу увагу поряд з формаційним підходом заслуговує й інший, цивілізаційний підхід. В його основі лежить ідея співвідношення держави і соціально-економічного устрою із врахуванням характерних духовно-культурних і моральних факторів суспільного розвитку. Цивілізація — поняття багатогранне і неоднозначне.  Вперше цей термін був введений французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо. Під цим визначенням дипломат мав на увазі суспільство, яке засноване на засадах розуму і справедливості. У загальному вигляді даний термін можна роз’яснити як культурну систему, що охоплює соціально-економічні, етнічні, релігійні, духовні умови життєдіяльності суспільства, а також ступінь взаємозв’язку людини і природи, рівень економічної, політичної, соціальної свободи особистості. Елементи цивілізації безумовно впливають й на державну організацію суспільства. За концепцією цивілізаційного підходу тип держави визначається не матеріально-економічними чинниками, а культурними і естетичними особливостями. 

На думку англійського історика А. Дж. Тойнбі культурний елемент становить душу, кров, лімфу, сутність цивілізації: у порівнянні з ним економічні, правові і політичні плани видаються штучними, буденними «створіннями» і рушійними силами природи. Поняття цивілізації він сформулював, як відносно замкнутий і локальний стан суспільства, який вирізняється характером релігійних, психологічних, культурних, географічних та інших ознак. Вся світова історія, на його думку, налічує 21 цивілізацію – єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську та ін. Але збереглися лише ті, які змогли послідовно засвоїти життєве середовище і розвинути духовний початок в усіх видах людської діяльності . Найважливішим чинником  цивілізації постає її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва, а й його рушійною силою. Цивілізаційний підхід виділяє три важливих принципи співвідношення держави і духовно-культурного життя суспільства: 1) природа держави визначається не тільки співвідношенням сил, що реально існує, а також накопиченнями в ході історичного процесу, які передаються в рамках культури, уявленнями про світ, ціннісними зразками поведінки. Розглядаючи державу, необхідно враховувати не тільки соціальні інтереси і сили, але і стійкі, нормативні зразки поведінки, весь історичний досвід минулого; 2) державна влада як центральне явище світу політики може розглядатися, як « частина світу культури». Для типології держав з точки зору цивілізаційного підходу найбільший інтерес представляє класифікація цивілізацій за рівнем їх організації. Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеоло­гії, національного характеру, менталітету, географічного середо­вища, вони поділяють цивілізації на первинні та вторинні.

Цивілізаційний підхід безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в дер­жаві не лише інструмент політичного панування одних верст на­селення над іншими, але й найважливіший фактор духовного і культурного розвитку суспільства. Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціально-економічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення іс­торичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим. Характерними відмінностями виступають їх місце в суспільстві, соціальна природа, основні функції. При цивілізаційному підході практично не проводиться межа між суспільством і державою.

 

 

Існують різні точки зору щодо виокремлення первинних і вторинних цивілізацій. До перших вчені відносять такі — давньо східна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна. Держави на даному етапі виникали в результаті непередбачуваного і незалежного розвитку в сприятливих природно-кліматичних зонах, що зумовили зростання виробництва і густоти населення [21, с.11]. Первинним цивілізаціям була притаманна командно-адміністративна організація публічної влади. Їх аналіз дає змогу усвідомити величезну роль держави, її соціальних чинників. Відмінною рисою цих держав було возз’єднання з релігією в політико-релігійному комплексі, що включало в себе обожнювання верховного правителя, культ вождя, фараона, раджі, вана. У східних цивілізаціях держава відіграє ключову роль у розвитку соціально-економічної сфери, забезпечуючи як політичне, так і господарське функціонування суспільства. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, які спромагалися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини, а саме єгипетська, китайська, мексиканська. 

 

 

Вторинними цивілізаціями є держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін. У них проявилося розходження між державою і культурно-релігійним комплексом. Публічна влада виявлялася вже не такою могутньою і руйнівною силою, якою вона була в первинних цивілізаціях. У вторинних цивілізаціях становище правителя було подвійним. З одного боку, він  уособлював утвердження сакральних принципів і заповітів [22, c. 551]. А з іншого – йому заборонялося порушувати  встановлені правила і заповіти, інакше його влада вважалася незаконною і припинялася. Правитель повинен завжди і скрізь слідувати ідеалу. Держави вторинної цивілізації характеризуються передусім правовою організацією влади. На відміну від первинних цивілізацій, вторинним властиві: розбіжності між державною владою і культурно-релігійним