Типологія держав

Буржуазний тип державності у своєму розвитку також пройшов три етапи. На першому відбувалося його формування і становлення.  Держава забезпечувала  сприятливі умови для розвитку капіталістичних суспільних відносин, проте в економіку не втручалася. Для забезпечення загальносуспільних інтересів і свобод виникла нагальна потреба у новому механізмі регулювання відносин. Таким механізмом стала буржуазна демократія, яка носила переважно класовий характер.

Другий етап характеризується початком і посиленням кризи буржуазної державності. Економічні відносини поступово змінюються. Дрібні підприємства об’єднуються для подальшої спільної діяльності, утворюючи потужні стратегічні організації. Крім того відбувається  ріст потужних національних корпорацій. Штучні монополії формують синдикати, трести, картелі, концерни. Цей етап дослідники іноді називають монополістичним капіталізмом.

На відміну від попередніх типів держав, в капіталістичній переважав принцип рівності громадян перед законом, тому основним було гасло «Свобода! Рівність! Братерство!».  Проте, в той же час існувала економічна нерівність. Проголошена свобода капіталістичного суспільства – це свобода не для кожного. Закон однаково охороняє усіх громадян і їх володіння від будь-яких посягань з боку тих робітників,  які не мають особистої власності. Панівний клас складається з таких представників суспільства, які зосереджують у своїх руках величезні багатства країни, мають найбільший прибуток, але при цьому не займаються продуктивною працею. Матеріальною основою даного привілейованого становища можуть бути отримання спадщини, прибутки від надання в експлуатацію землі чи іншої власності. Такою була капіталістична державність.

Суть суспільства тут не змінюється, адже володіння буржуазії мало, чим відрізняється від володінь феодалів. Приватна власність оголошувалася священною і недоторканною. На її захист було спрямовано усе тогочасне законодавство. Капіталістичне суспільство боролось проти кріпосного права, тому досягло оголошення власності вільною, але посилюється експлуатація робітничого класу.

Наслідком цього стали чисельні конфлікти і економічні кризи, що супроводжувалися банкрутством підприємств, зростанням безробіття, загостренням міжкласової боротьби. Монополізація і концентрація капіталу призвели до об'єднання робітничого класу, який став прибічником радикальних марксистських ідей. На рубежі XIX і XX століть буржуазна держава все більше перетворюється на потужну організацію великої монополістичної буржуазії, яка починає відмовлятися від яскраво вираженої демократії і законності. У багатьох країнах( Італія, Німеччина) це призводить до формування військових політичних режимів. У внутрішній діяльності буржуазних держав посилюється функція боротьби з революційним робітничим рухом, у зовнішній - функція ведення війн за захоплення чужих територій і ринки збуту. Крім того,  ці фактори супроводжуються зростанням військово-бюрократичного державного апарату. Перші десятиліття XX ст. –  роки першої світової війни, пролетарські революції, розпад колоніальної системи, важкі економічні кризи і депресії. Перед буржуазним суспільством і державою невідворотно встала жорстка альтернатива - або саморуйнування під натиском гострих суперечностей, або реформи і перетворення [18, c.169]. Вони вибрали останній шлях.

Третій етап розвитку буржуазної держави припадає на середину ХХ ст. Цей період став перехідним до наступного типу  державності. Його початок відбувався  після другої світової війни. Докорінно змінювалася економіка, приватна власність, перетворюючись у державну, втрачала своє значення і переставала бути домінуючою. Виникають кооперативи і акціонерні організації. Таким чином, економіка набуває змішаний характер. Різноманіття видів і форм власності надає їй більших можливостей для швидкого і потужного розвитку, здатність пристосовуватися до відповідних умов суспільства. Багато змін відбувається і в соціально-класовій структурі населення. Більшість робітників стають власниками акцій і разом з іншими верствами суспільства утворюють перехідний клас.

 

 

Теоретичні засади соціалістичної держави були закладені у працях основоположників наукового комунізму К. Маркса і Ф. Енгельса і розвинуті утворах В. І. Леніна. Соціалістична держава - це остання стадія розвитку суспільства за класифікацією прийнятої в формаційному підході; організація політичної влади на чолі з робітничим класом.  Вона протиставляється трьом іншим типам держави, адже  вже не є експлуататорською. Першочерговою метою соціалістичної держави виступає знищення будь-яких виявів жорсткого використання людей, розвиток нових суспільних відносин – комуністичних і соціалістичних. Характеризуючи даний тип, можна виділити наступні  його ознаки:а)реальне забезпечення основних прав і свобод людини;

б) поєднання індивідуальної, колективної, державної форм власності;

в) існування різних прошарків населення, соціальних груп, їх взаємодія;

г) організація політичної влади більшості населення.

Відповідно до марксистської теорії, соціалістична держава виникає не шляхом поступового занепаду і переростання буржуазної держави в соціалістичну, а шляхом здійснення соціалістичної революції. В основу нової державності покладено диктатуру пролетаріату. У "Маніфесті Комуністичної партії" сказано, що "першим кроком у робочій революції" стало "перетворення пролетаріату в панівний клас, завоювання демократії". Вагома відмінність соціалістичної держави від інших типів полягає у відсутності класів, а, отже, немає ні експлуататорів, ні експлуатованих [19, c. 69].  Наступна відмінність – тут немає того апарату жорстокості і насильства, який притаманний попереднім типам. Держава, що втратила деякі зі своїх властивостей вже не виконує старі функції. Форми власності стають іншими. Люди не відносяться до робочої сили або речей. У