Участь громадян у сфері місцевого самоврядування

Так, стаття 48 Статуту територіальної громади м. Полтави визначає, що для ініціювання розгляду питань у міській та районних у місті радах члени територіальної громади створюють ініціативну групу у складі до 10 жителів міста Полтави, про що складають заяву, підписану всіма членами ініціативної групи. Ця заява реєструється відповідно міською, районними у місті радами.  

Тобто суб’єктом подання місцевої ініціативи у місті Полтава може бути тільки ініціативна група.

На відміну від Полтави, Статутом територіальної громади м. Львова передбачено, що жителі міста Львова можуть ініціювати розгляд в Львівській міській раді у порядку місцевої ініціативи будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Суб'єктами права місцевої ініціативи можуть бути:

- члени територіальної громади міста чисельністю не менш, ніж 10 тисяч жителів;

- міський осередок (міська організація) політичної партії, іншого всеукраїнського об'єднання громадян, зареєстрованих Міністерством юстиції України;

- трудовий колектив підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, з чисельністю працюючих не менш, ніж 200 осіб.

Місцева ініціатива передбачає винесення на розгляд міської ради, її виконавчих органів, міського голови у письмовій формі пропозиції про необхідність розгляду питання чи прийняття органами або посадовими особами міського самоврядування рішення або вжиття необхідних заходів.

Місцева ініціатива оформляється підписними листами про підтримання ініціативи не менш, як 10 тисячами жителів, на кожному з яких повинно бути зазначено текст місцевої ініціативи, а жителів поряд із своїм підписом зазначають своє місце проживання та номер паспорта, а ініціатива міського осередку політичної партії, іншого всеукраїнського об'єднання громадян, зареєстрованих Міністерством юстиції України, трудового колективу підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, з чисельністю працюючих не менш, ніж 200 осіб – протоколом загальних зборів, підписаних головою та секретарем зборів.  

Власне, як бачимо Статут Львова ніби розширює перелік суб’єктів внесення місцевої ініціативи, порівнюючи з Статутом Полтави, проте створює складніші умови для реалізації права громадянами місцевої ініціативи.

У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено правило, згідно з яким місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на засіданні ради, яка відбувається у відкритій формі за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Цим самим Закон не лише забезпечує гласність і відкритість роботи органів місцевого самоврядування, а захищає муніципальні права територіальної спільноти та окремої особистості.

Відповідно до законодавства рада, розглянувши питання, внесене шляхом місцевої ініціативи, приймає рішення. Це рішення, яким би воно не було, обов’язково має бути обнародуване. Порядок обнародування визначається органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади та залежить від території громади, чисельності її мешканців, технічних і фінансових можливостей тощо. Як правило, обнародування рішень відбувається шляхом їх опублікування в одній або кількох щоденних газетах, повідомлення через інші засоби масової інформації (радіо, телебачення тощо), видання відомчого бюлетеня ради й, у крайньому випадку, через вивішування публічних оголошень на дошках, встановлених у певних місцях на території громади.

Місцева ініціатива – це ініціатива громадськості. І це той шлях, який, з одного боку, сприятиме втіленню в життя ідеології адміністративної реформи та нової регіональної політики, а з іншого – подоланню негативної спадщини радянської системи, зокрема, цілковитої відірваності влади від народу. Влада не розуміє потреб народу, а народ, у свою чергу, кожен раз постає перед фактом неочікуваної появи владних рішень, суті й мети яких він не розуміє. Для вирішення цієї проблеми суто адміністративних заходів замало.

Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновок, що місцева ініціатива є самостійною формою здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні та є важливим засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів, а також відновлення їх у разі порушення з боку місцевого самоврядування.

 

 

Згідно ст. 13. Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада має право проводити громадські слухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування.

Конкретизуючи на законодавчому рівні громадські слухання, ст. 13 встановлює, що територіальна громада, по-перше, має право проводити такі слухання, по-друге, ці слухання проходять у формі зустрічей членів територіальної громади з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, по-третє, Закон надає членам територіальної громади право під час слухань заслуховувати звіти депутатів відповідних рад про їхню роботу в цілому або з якогось конкретного питання, а також порушувати проблеми та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Слід відзначити, що Закон не визначає порядок організації, періодичність, терміни проведення громадських слухань, надаючи право регулювати ці питання територіальній громаді. Однак, закріплюючи в ч. 2 ст. 13 Закону положення про те, що такі громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік, законодавець наголошує на важливості цієї форми безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами.

За даними Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України порядок проведення громадських слухань врегульовано Статутами територіальних громад в 24 з 26 міст