Удосконалення організації праці в соціальній сфері України (професорсько-викладацький склад) на прикладі Харківського національного економічного університету

Законодавство України про охорону праці – це система взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України. Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Кодекс законів про працю України (КЗпП).

Конституція України постає як основний, головний закон держави, який регулює найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До яких належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави. Конституція України закріплює засадничі принципи державної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, безпека визначаються найвищою цінністю в суспільстві. Конституція гарантує кожному громадянину право на працю, на безпечні і здорові умови праці, забезпечує право на відпочинок, на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості.

Кодекс законів про працю України затверджено Законом Української РСФ від 10 грудня 1971 року і введено в дію з 1 січня 1972 року. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці не обмежується главою “Охорона праці”. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праці жінок”, “Прая молоді та інші. Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, перелічує права працівників, також регулює умови праці на підприємстві.

Закон України «Про охорону праці» – один із найважливіших законодавчих актів. Прийнятий 14 жовтня 1992 р. У новій редакції набрав чинності 17 грудня 2002 р. Закон містить преамбулу і 9 розділів. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, встановлює компетенцію й повноваження державних органів управління охороною праці, визначає відповідальність за порушення законодавства про охорону праці та інше. Інші законодавчі акти України, які регулюють правові відносини у галузі охорони праці містяться в наступних законодавчих актах України: Закон України “Про підприємництва в Україні” (ст. 25) ; Закон України про колективні договори і угоди (ст. 7, 8) ; Цивільний кодекс України “Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди” (глава 40) ; Повітряний кодекс України (ст. 36).

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає правову основу, організаційну структуру обов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності. Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами трудового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно. Закон визначає основні принципи страхування від нещасних випадків, надає перелік осіб, що підлягають обов’язковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про охорону праці» до нормативно-правових актів зі охорони праці можна віднести такі документи: правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. У них в узагальненій, конкретизованій формі використані результати наукових досліджень і практичного досвіду роботи з охорони праці та здоров’я працівників.

За сферою дії державні нормативно-правові акти про охорону праці (ДНАОП) поділяються на державні (міжгалузеві й галузеві), відомчі та акти підприємств.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, що належить до певної галузі.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від галузевої належності та форми власності. Він установлює для всіх підприємств найважливіші загальні вимоги безпеки в окремих видах виробництв, робіт або типах устаткування.

Існують такі нормативно-правові акті з охорони праці в галузі освіти: Закон України «Про охорону праці», Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організація навчально-виховного процесу, Положення про організацію праці та порядок розслідування нещасних випадків у навчально-виховних закладах (затверджено наказом Міносвіти України від 30 листопада 1993 р. № 429) ; Навчальний план і програма навчання керівних кадрів освіти, спеціалістів з курсу «Охорона праці» (наказ Міносвіти від 24. 08. 98 р. № 66) ; Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботами зі шкідливими або небезпечними умовами праці (затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 грудня 1994 р. № 130) ; Правила