УПЦ КП як реалізація принципу автокефальності в українському православ'ї

 

 

Православна Церква є очолене Самим Сином Божим Ісусом Христом зібрання покликаних до спільноти Господньої осіб, які почули Благу вість як заклик Господа до спасіння, увірували в Ісуса Христа і пішли за Ним. Єдність Церкви є аксіома вчення про Церкву, тобто єднання людини з Богом. Внутрішня єдність Церкви має і своє зовнішнє вираження: єдність православної віри, сповідання одного й того ж самого Символу віри; єдність таїнств і богослужіння; церковна ієрархія з апостольським приємством; єдність ієрархії, церковного устрою, єдність церковних канонів. Канони є не догмами, а нормами, які чітко регламентують питання самостійності Помісних Церков. Вимагаючи повної єдності у питаннях віри закони надають повну свободу в галузі адміністративній [9 с. 10-11].

Основу православного віровчення складає Святе Письмо, Святий переказ, Символ віри. Затверджений на перших соборах 325 і 381 рр. Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль визначена священикові. Православне духовенство поділяється на чорне (ченці), що складає вищі церковні чини, і біле – одружені парафіяльні священики.

За приписами Апостольського правила, як найважливішого адміністративного канону, зазначається, що кожному народові слід знати свого першого архієрея, тобто Митрополита або Патріарха, а єпархіальним архієреям нічого не робити без погодження з ним, крім випадків, що стосуються власне юриздикії самої місцевої єпархії (Див. : Правила Святих Апостолів, Вселенських і помісних Соборів, і святих отців / Перек. : Чокалюк С. М. УПЦ Київський Патріархат. -Вид. «Преса України». -Київ. -2008).

Помісна Церква встановлюється і утверджується за узгодженням держави і церковної влади. До відмінних особливостей православної церкви належить те, що кожна помісна церква існує в межах держави, в якій вона знаходиться і одержує визнання від інших помісних церков і іноземних держав. В своєму устрою пристосовується до державного життя того народу до якого належать її віряни. У помісній церкві є головні три види статусу: патріарша, митрополитська, синодальна [20 с. 177].

Українська Православна Церква Київського Патріархату бере свій початок від проповіді святого апостола Андрія Первозваного (І ст.), Аскольдового хрещення (862 р.) та хрещення Руси-України за рівноапостольного князя Володимира (988 р.). Українська Православна Церква Київського Патріархату є спадкоємницею Київської Митрополії у складі Константинопольського Патріархату, історичних Галицької митрополії, Буковинської митрополії з центром у Чернівцях та інших структур Православної Церкви, які раніше діяли в межах України та в українській діаспорі [18 с. 57-59].

Главою Української Православної Церкви (КП) носить титул «Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України». Патріарх Київський і всієї Руси-України є єпархіальним архиєреєм Київської єпархії, що складається з міста Києва та Київської області. Святійший Патріарх має першість честі серед єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату і підзвітний Помісному та Архиєрейському Соборам. Основними умовами до кандидата для обрання глави Цекрви є повинен бути єпископом Української Православної Церкви Київського Патріархату; мати вищу богословську освіту, відповідний досвід церковного керівництва і відзначатися прихильністю до канонічного правопорядку, мати вік не молодше 40 років, бути громадянином України. З метою збереження церковної єдності та неперервності управління у випадку смерті Патріарха Київського і всієї Руси-України, його відходу на спокій, церковного засудження Помісним Собором або за наявності іншої причини, яка на постійно робить неможливим виконання ним патріарших обов’язків, Патріарший намісник митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський за посадою стає Місцеблюстителем Патріаршого Престолу [12 с. 11].

Обрання Патріарха Київського і всієї Руси-України відбувається за наступною процедурою: на Архиєрейському Соборі таємним голосуванням висуваються три кандидатури, які подаються на розгляд Помісному Собору, таємне голосування за висунутих на Патріарха кандидатів відбувається під час засідання Помісного Собору, для чого оголошується перерва на час голосування, місце та форма проведення голосування визначаються Помісним Собором, обраним Патріархом Київським і всієї Руси-України є той з висунутих кандидатів, який за підсумками таємного голосування набрав більше половини голосів членів Помісного Собору. Патріарх опікується життям Української Православної Церкви Київського Патріархату і керує нею разом зі Священним Синодом, будучи його Головою. Взаємини між Святійшим Патріархом і Священним Синодом, регламентуються, відповідно до православної традиції, визначаються 34-м правилом Святих Апостолів і 9-м правилом Антиохійського Собору. Після оголошення підсумків голосування архиєрей, обраний Помісним Собором Патріархом Київським і всієї Руси-України, засвідчує свою згоду на обрання і стає Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату, виконуючи з цього моменту обов’язки Патріарха Київського і всієї Руси-України. Патріарх Представляє Українську Православну Церкву Київського Патріархату у зв’язках з органами державної влади, затверджує статути єпархій, синодальних установ, монастирів, духовних навчальних закладів, братств, церковних місій, представництв, подвір’їв тощо [21 с. 267, 269, 270].

Священний Синод, який очолює Патріарх Київський і всієї Руси-України (Місцеблюститель), є органом управління Українською Православною Церквою Київського Патріархату в час між Помісними та Архиєрейськими Соборами. Священний Синод підзвітний Архиєрейському Собору і через Патріарха Київського і всієї Руси-України представляє йому звіт за діяльність у міжсоборний період. Священний Синод складається із голови – Патріарха Київського і всієї Руси-України (Місцеблюстителя), семи постійних і трьох тимчасових членів – єпархіальних архієреїв. На засіданнях Священного Синоду його члени знаходяться у наступному порядку: першим постійним членом