Вашингтонська конференція

 

2.1 Вашингтонська конференція 1921-1922 рр. та її рішення

2.2 Зміст і значення договорів 4-х, 5-ти, 9-х держав

2.3 Проблема скорочення важких морських озброєнь і встановлення нового співвідношення морських сил

3. Версальсько-вашингтонська система: позитивне значення і недоліки

 

 

Суперечності, що загострилися між провідними країнами світу щодо розмежування сфер впливу на Тихому океані, на Далекому Сході та морських озброєнь стали передумовами проведення Вашингтонської конференції.

Вашингтонська конференція відбувалася 12 листопада 1921 року – 6 лютого 1922 року. У роботі конференції брали участь представники США, Англії, Китаю, Японії, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії і Португалії, а також британські домініони та Індія. Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, що відчутно втративши у політичному і територіальному плані на Паризькій мирній конференції, прагнули здобути реванш з питань, які не здобули остаточного рішення у дискусіях країн-переможниць у попередні роки.

Основними питаннями, що викликали протиріччя між указаними державами, були:

контроль над Китаєм;

недоторканність колоніальних володінь;

баланс морських озброєнь.

Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у війні, скориставшись тим, що європейські держави і США були зайняті на Європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а надто в Китаї. Зросла й морська могутність Японії, яка спиралася на англо-японську угоду 1902 р.

Основним противником Японії були США. Вони виступили проти поділу Китаю на зони впливу і вимагали проведення політики стосовно Китаю під гаслами «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Також Сполучені Штати непокоїло зростання морської могутності Японії. У Вашингтоні й Токіо не виключали можливості воєнного зіткнення.

Великобританія, своєю чергою, наполягала на збереженні принципу поділу Китаю на сфери впливу. Така позиція Великобританії, а також вимога США сплатити всі борги загострили і англо-американські стосунки..

Хоча в центрі уваги конференції були проблеми, що стосувалися, головним чином, Далекого Сходу і Тихого океану, на конференцію не були допущені делегації РСФСР і Далекосхідної республіки.

У результаті між США, Британією, Францією, Бельгією, Італією, Голландією, Португалією, Японією та Китаєм було підписано низку багатосторонніх та двосторонніх договорів.

На конференції були прийняті домовленості, основні з яких: Договір «чотирьох», «п'яти», «дев’яти «

 

 

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність в роки війни зросла (національне багатство у 1914 р. складало – 192 млрд. дол., а в 1920 р. – 489 млрд. дол.), країна обзавелась могутньою армією і флотом. Але в середині країни точилась гостра дискусія стосовно мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прихильниками активної зовнішньої політики.

Президент країни Вільсон вважав, що зміна ролі США в світі дає їм шанс стати рятівниками світу і принести у міждержавні стосунки нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у «14 пунктах», які були оприлюднені 8 січня 1918 р. Ними передбачалося:

1) відкриті мирні договори;

2) свобода судноплавства;

3) усунення економічних бар'єрів у торгівлі;

4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь;

5) справедливе врегулювання колоніальних питань;

6) визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний розвиток і національну політику, вступ у «співтовариство вільних націй»;

7) визволення і відновлення Бельгії;

8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів;

9) уточнення кордонів Італії у відповідності з національними ознаками;

10) надання автономії народам Австро-Угорщини;

11) визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;

12) самостійне існування турецьких і автономія інонаціональних частин Османської імперії;

13) створення польської держави;

14) утворення Ліги націй.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон був серйозним центром міждержавних протиріч. Основними суперниками в цьому регіоні виступали США, Великобританія та Японія.

Основними питаннями, які викликали протиріччя між вказаними державами, були:

- контроль над Китаєм;

- недоторканість колоніальних володінь;

- баланс морських озброєнь.

Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалась тим, що європейські держави і США були зайняті на європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а особливо в Китаї. Також зросла і морська могутність Японії, яка спиралась на англо-японську угоду 1902 р.

Загострення протиріч між США та Англією. Особливо гострими були протиріччя між Сполученими Штатами й Англією, недавніми близькими союзниками в роки світової війни. Вони посилювались на ґрунті боротьби за ринки збуту, сфери залучення капіталів, сфери отримання сировини.

Також боротьба за сфери впливу в Китаї. У центрі їхнього суперництва була боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючи спанування на всій території країни під гаслом впровадження своєї політики «відкритих дверей», вимагали обмеження одностороннього впливу інших держав