Вашингтонська конференція

Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї безсумнівної економічної переваги в післявоєнному світі. Зокрема, американський капітал намагався проникнути в басейн ріки Янцзи та Південний Китай, де панували англійці. Інтереси Англії та США зіштовхувались також в інших країнах Південно-Східної Азії.

Найгострішими політичними проблемами англо-американських відносин були в цей час питання про морські озброєння та англо-японський союз.

Питання про морські озброєння. У 1919р. Конгрес США підтвердив прийняту ще в роки війни програму військово-морського будівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській першостіна морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія через відносну слабкість своєї економіки вже не могла. До того ж, ускладнення у внутрішній і зовнішній політиці не дозволяли їй загострювати відносини із Сполученими Штатами.

Проблеми англо-японських відносин та США. Англії довелось піти назустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу. Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антинімецьку, і лише почасти антиамериканську спрямованість, цей союз після Першої світової війни був націлений переважно проти Сполучених Штатів

Дипломатія США уперто вимагала ліквідації англо-японського союзу. Цей союз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представники Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразово заявляли, що добрі відносини з США – це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японією псує ці відносини. Виступаючи на конференції країн Британської імперії в 1921 р., канадський прем'єр Майєн запропонував замість англо-японського союзу укласти договір чотирьох держав – США, Англії, Японії і Франції. У результаті імперська конференція ухвалила винести остаточне вирішення цього питання на обговорення спеціальної конференції за участю Сполучених Штатів. Фактично це означало, що англо-японський союз не буде відновлений.

Основними противниками Японії виступили США. Вони були проти поділу Китаю на зони впливу і вимагали проведення політики стосовно Китаю під гаслами «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Сполучені Штати непокоїло зростання морської! могутності Японії. У Вашингтоні і Токіо не виключали можливої! сті воєнного зіткнення.

Великобританія у свою чергу наполягала на збереженні принципу поділу Китаю на «сфери впливу». Така позиція Великобританії, а також вимога США сплатити всі борги загострили і англо-американські стосунки.

Для вирішення цих питань було скликано Вашингтонську конференцію.

Вашингтонська конференція – конференція по обмеженню озброєнь та вирішенню проблем Далекого Сходу та басейну Тихого океану, що склались після Першої світової війни. Відбувалась з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. у конгрес-холі Constitution Hall, Вашингтон.

У роботі конференції взяли участь США, Великобританія, Китай, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія та Португалія. Також були присутні делегати від британських Домініон і делегат, що виступав від імені Індії (додаток 1).

Вашингтонська конференція була скликана за ініціативою США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання про морські озброєння та закріплення нового співвідношення сил в Китаї та в басейні Тихого океану. Конференція також була спрямована проти національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн. Радянський уряд, який не одержав запрошення на конференцію, заявив 19 липня і 2 листопада 1921 р. протести проти усунення РСФСР – однієї з головних тихоокеанських держав – від участі в роботі конференції, а 8 грудня 1921 направив протест проти обговорення на ній питання про Китайсько-східну залізницю. У грудні 1921 до Вашингтона прибула делегація Далекосхідної республіки, але вона не була допущена на конференцію.

Вашингтонська конференція не внесла змін до існуючого на той час становища на Далекому Сході. Рішення, досягнуті на конференції, завершили переділ колоніальних володінь і сфер впливу, що відбувались після Першої світової війни імперіалістичних держав на Тихому океані та Далекому Сході. США ж домоглись ряду важливих поступок з боку Великобританії та Японії. Разом з тим рівновага була нестійкою. Вже в ході переговорів США заявили про недостатність японських поступок у Китаї, у свою чергу Японія відразу ж після конференції встала на шлях перегляду рішень конференції.

У 1921 р. президентом Сполучених Штатів став республіканець Воррен Дж. Гардінг, який призначив державним секретарем дуже цікаву людину – колишнього суперника Вільсона з боку республіканців на виборах 1916 р. Чарльза Еванса Х'юза. 24 серпня 1921 р. США підписали сепаратний мирний договір з Німеччиною. На початку 1923 р. американські окупаційні війська почали виводитися з Німеччини.

За кілька днів до підписання договору, 11 серпня 1921 p., президент запросив до Вашінгтона представників Франції, Великобританії, Італії, Нідерландів, Бельгії, Португалії, Японії та Китаю.

Офіційно цілями конференції були:

1) роззброєння взагалі й, зокрема, розброєння військово-морських сил;

2) вирішення проблем Далекого Сходу й Тихоокеанського регіону.

Конференція відбувалась у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. До 24 листопада Францію на ній представляв Бріан.

В тому, що стосувалось роззброєння, Бріан домігся відхилення англійської пропозиції про обговорення роззброєння не тільки морських, але й сухопутних сил. Франція вважала за необхідне мати великі сили, щоб підтримувати свою безпеку від Німеччини, загрозу з боку якої вона постійно відчувала. Одразу після відкриття конференції Х'юз запропонував широкий план, яким передбачалося, крім припинення спорудження деяких об'єктів, установлення «квоти» для головних морських держав. Насправді Англія