Вербалізація концепту «пам'ять» в українській літературній мові

У структурі концепту виокремлюємо три компоненти: поняттєвий, ціннісний і образний.

Поняттєва складова є визначальною для концепту. Її утворюють різні семантичні ознаки (дефініційні, дистинктивні, есенціальні, сутнісні тощо). Поняттєвий компонент формується актуальною інформацією про реальний чи уявний об’єкт, який служить для утворення концепту.

Ціннісний компонент сприймаємо як такий, що містить у собі суспільну, духовну цінність, прямим наслідком якої є «переживаність». Другим наслідком аксіологічного забарвлення культурно значущих концептів є репрезентативність через синоніми, антоніми, омоніми, деривати, тематичні ряди і поля, прислів’я, приказки, фольклорні й літературні сюжети тощо.

Образний компонент концепту опредмечує в мовній свідомості когнітивні метафори, через які пізнаються абстрактні сутності. До нього входять усі уявлення, закріплені в мові, внутрішні форми слів, які служать вираженню певного концепту, стійкі мисленнєві картини. Завдяки образному компоненту концепт, на відміну від поняття, набуває наочності. Саме через образну складову найбільш виразно розкривається етнокультурна специфіка концепту.

Концепт «пам’ять» належить до класу антропоморфних, у якому вважаємо за доцільне виокремити групу ментальних, куди, крім досліджуваного, увійдуть концепти «розум», «дума», «думка», «гадка», «ідея» та ін.

У сучасній лінгвістиці існує низка найменувань на позначення концептів, які сягають своїм корінням глибокої давнини і простежуються через погляди мислителів, письменників і пересічних носіїв мови аж до наших днів: «константи культури» (Т. Космеда, С. Проскурнін, О. Селіванова, Ю. Степанов), «культурні концепти» (М. Алефіренко, М. Дмитровська, О. Кубрякова, В. Туровський), «ключові культурні концепти» (А. Вежбицька) ; «лінгвокультурні концепти» (С. Воркачов, Р. Кісь). У роботі як найбільш доцільний уживається термін «культурно значущий концепт», який позначає ті одиниці ментального рівня, що в певній мовній системі (картині світу) виконують роль стрижневого елемента (О. Левченко).

Культурно значущі концепти не тотожні етноспецифічним: до перших входять як специфічно національні концепти («калина», «птах», «тополя», «хата», «степ», «батько-мати» та ін.), так і загальнолюдські універсальні («час», «простір», «душа», «обов’язок», «правда», «щирість», «доля», «мова», «людина» та ін.).

Дослідження культурно значущих концептів сприяє більш глибокому вивченню концептосфери – сукупності концептів, що зумовлює світорозуміння носіїв певної мови. Саме вона є провідною в з’ясуванні особливостей менталітету нації, його цінностей і культури.

Концепт «пам’ять» обов’язковий для української концептосфери й відповідає критеріям, висунутим до культурно значущих концептів (за Е. Лассан), а саме: 1) поширеність згадування про нього в сильних місцях тексту – заголовку, початку і кінці; 2) використання цього імені чи його антонімів у назвах статей, книг, віршів; 3) створення метафор, що визначають роль концепту в картині світу мовця, а також метафор, що стали афоризмами; 4) використання цього імені для називання матеріальних об’єктів: суден, клубів, кафе і таке ін. ; 5) існування у складі специфічних конструкцій для оформлення важливих категорій буття.

Концепт «пам’ять» не є етнокультурним, однак він позначений національною специфікою в змістовому наповненні, у конотаціях, асоціативних зв’язках, наприклад, при асоціюванні поганої пам’яті (пор. рос. і укр. дырявая память і дірява пам'ять, голова что решето і голова як решето, але тільки укр. голова як розбитий горнець, голова як порожній горнець, голова як цідилок), у взаємодії й взаємозв’язку з іншими універсальними концептами, такими як «обов’язок», «історія», «Батьківщина», «минуле», «майбутнє» та ін.

Другий розділ «Мовні засоби вираження поняттєвого компонента концепту «пам’ять»« присвячений дослідженню засобів вербалізації поняттєвої складової концепту «пам’ять» в українській мові, зокрема з’ясуванню його відображення лінгвальними й паралінгвальними засобами, аналізу етимології базисних номінантів концепту, характеристиці репрезентації його поняттєвої складової в сучасних лексикографічних джерелах, визначенню особливостей її вираження через парадигматичні відношення з лексемами-вербалізаторами суміжних до досліджуваного концептів.

Для усвідомлення природи концепту одним із важливих є питання його вербалізації, оскільки саме мова є основною і природною формою функціонування концептів, через яку можна здійснити найбільш повний доступ до їх сутності. Наявність мовного вираження концепту засвідчує його глибинну концептуальну розробку в певному лінгвоетносі, відбиває культурологічну актуальність для його членів. Відсутність вербалізації концепту вказує на незавершеність процесу пізнання предмета або явища навколишньої дійсності. Попри наявність у вербалізованих концептів немовних способів маніфестації (міміки, жестів, живопису, архітектури, танцю тощо), саме через знаки мови здійснюється генерування смислів, накопичення й передача досвіду практичної діяльності. Однак паралінгвальні засоби (міміка, жести) теж відіграють вагому роль у вираженні концептів. Стосовно концепту «пам’ять» такими є стукнути себе по лобі (згадати щось), морщити чоло (силуватися щось згадати), зав’язати вузлик, намалювати хрестик (щоб вчасно щось згадати).

До засобів мовного вираження концепту відносяться прямі й похідні його номінації, спільнокореневі слова, синоніми, антоніми, оказіоналізми, стійкі сполучення слів, ФО, паремії, метафоричні номінації, вільні словосполучення. Однак мовні засоби вираження своїм значенням передають тільки частину концептуальних ознак, повністю зміст концепту теоретично може бути виражений тільки сукупністю засобів мови.

При з’ясуванні поняттєвої складової культурно значущого концепту «пам’ять» важливим є встановлення етимології його ключового слова й базових