Вербалізація концепту «пам'ять» в українській літературній мові

Матеріальність пам'яті розкривається в метафорах споминів скарби, мстити пам’яттю, заховати пам'ять і под., де пам'ять розкриває свої властивості як предмет.

Однією з базових метафоричних моделей пам'яті є «пам'ять-зображення». Зокрема йдеться про пам'ять як про текст, з якого людина може щось викреслити, зберегти або вписати тощо. Однак ці дії можуть не залежати від її волі. У пам'яті-тексті можуть бути пробіли, провали – фрагменти, які людина призабула. Пам'ять сприймається не лише як текст, а і як графічний відбиток на папері, тканині тощо (естамп пам’яті), як горельєф, як фотографічне або кінематографічне зображення: «Якби я робила горельєфи пам’яті або скульптури з бронзи, з порцеляни, то в мене був би ось такий музей» (Л. Костенко).

У концептуалізації пам'яті вагоме місце посідає натурморфна метафора, що зумовлює появу в українській мові метафоричних моделей «пам'ять – речовина, матеріал». Зокрема пам'ять сприймається як метали і сплави (срібло спогаду, спогадів сплав), рідина (пити спогад, хмеліти від згадок) тощо. При цьому пам'ять виявляє свої сенсорні (гірка пам'ять, солодкі спогади та ін.), одоративні (пам'ять пахтить), тактильні (теплий спогад) властивості, може мати колір або відтінок (світла пам'ять, чорна пам'ять).

На вербальному рівні пам'ять також концептуалізується як стихія, що уможливило виділити семантичні класи aquverbum, pyroverbum, aeroverbum. Найбільш продуктивним є клас aqauverbum, де пам'ять ототожнюється з водною стихією, що може виявити свої позитивні й негативні властивості (розмити пам’яттю, виринути в пам'яті та ін.). Пам’ять і забуття вербалізуються як ріка (канути в Лету, замулена пам'ять, береги пам'яті тощо).

Семантичний клас pyroverbum представлений метафорами загасити спомини, обпекла згадка, заграва спогадів та ін.

Нечисленними в українській мові виявилися семантичні класи метафор, що вербалізують уявлення про пам'ять як про повітря й землю (легкий подих спогадів, вітер, мов спомин, спогади, мов пісок).

В українській мові наявна низка метафор, які оказіонально уподібнюють пам'ять почуттю, аукціону, електричному струму тощо, що, очевидно, пояснюється складністю пам'яті як психофізичного явища й багатогранністю її сприйняття людиною.

Основні результати дослідження відображені у Висновках:

Посилення наукового інтересу дослідників до концептуального аналізу зумовлене поліпарадигмальністю сучасної лінгвістики, її антропоцентричною зорієнтованістю. З’ясування структури концепту, його смислового наповнення сприяє дослідженню співвідношення універсального й етноспецифічного знання, визначенню особливостей його концептуалізації етномовною свідомістю. Найбільш психологічно важливі концепти певної етнокультури мають статус культурно значущих, вони становлять смислове і культурне ядро етномовної свідомості.

Концепт «пам’ять» належить до культурно значущих, оскільки він є психологічно важливим у національній концептосфері через вагомість феномена пам’яті в життєдіяльності індивіда й соціуму. За тематичною ознакою «пам’ять» належить до антропоморфних ментальних концептів, що за своєї загальнолюдської універсальності позначений і національними рисами. Він має складну архітектоніку, в якій виділяємо поняттєвий, ціннісний і образний компоненти.

Концептуалізація пам’яті здійснюється за допомогою цілої низки невербальних засобів (жести, засоби меморіалізації тощо), однак панівним у цьому процесі є вербальне вираження, оскільки через слово здійснюється генерування смислів, накопичення й передача досвіду практичної діяльності. Найбільш інформативними є лексемна й надслівна (словосполучення, фразеологізми, паремії, афоризми) номінації як такі, що служать способом породження, розвитку, рецепції і зберігання смислів.

Словникові дефініції лише частково відбивають зміст поняттєвої складової концепту «пам’ять». Мовний матеріал засвідчує, що, окрім концептуальних зон «пам’ять – здатність запам’ятовувати», «пам’ять – запас вражень», «пам’ять – згадка», «пам’ять – свідомість», представлених СУМ, концепт «пам’ять» виявляє зближення з уявою, сном, видінням, однак не є з ними тотожним, бо обов’язково пов’язаний з минулим. Концепт «пам’ять» включає в себе й поняття свідомості, розуму, знань, умінь, вірності і под., що стають елементами його поняттєвої складової. Зір і слух як канали сприйняття також входять до поняттєвого компонента концепту «пам’ять».

Оскільки феномен пам’яті позначений виконанням соціальної функції, до його поняттєвої складової відносимо зв’язок пам’яті, суспільства й історії. Втрата сімейної й суспільної пам’яті позначена негативною етичною конотацією.

Давня етимологія лексем-вербалізаторів концепту «пам’ять» підтверджує його високу цінність для українців. Пов’язування з індоєвропейським коренем *men-ti унаочнює його релевантність і зв’язок з такими важливими для людини концептами, як «розум», «свідомість» тощо.

У культурно значущому концепті «пам’ять» вираження ціннісного компонента відбувається в дискурсі. Концепт «пам’ять» характеризується амбівалентністю оцінки, пов’язаною почасти з ілокутивними актами наміру. Високу номінативну щільність досліджуваного концепту забезпечують лексеми-вербалізатори, структуровані за принципом ЛСП, іменем і ядром якого є лексема пам’ять. ЛСП «пам’ять» позначене подальшою диференціацією з виокремленням мікрополів «запам’ятовування», «зберігання / забування», «відтворення» і «пам’ять». Такі ж мікрополя виділяємо у ФСП «пам’ять».

Вербальні репрезентанти концепту «пам’ять» вступають у синонімічні й антонімічні відношення. Синонімію вербалізаторів концепту «пам’ять» становлять 15 синонімічних рядів, до яких входять переважно стилістичні та ідеографічні синоніми. Розширення кількості синонімів уможливлюється через контекстуальну синонімію і в результаті виявлення конструктивно зумовленого переносного значення.

Антонімія вербалізаторів концепту «пам’ять» виражається через лексичні пари, що вказують на полярність процесів і ознак пам’яті: запам’ятати – забути, забуття – пам’ять, пам’ятливий – забудькуватий та ін.