Вербалізація концепту «пам'ять» в українській літературній мові

Більшість учених пов’язує походження лексеми пам’ять з індоєвропейським * men-ti – «розум, думка». Етимологічні дані дозволяють припускати, що в минулому пам’ять була пов’язана з низкою ментальних понять, зокрема з думкою, гадкою, свідомістю, бажанням, сумнівом, які в подальшому стали компонентами формування поняттєвої складової концепту «пам’ять», що виявляється, наприклад, у виразі втратити пам’ять – «знепритомніти» (імпліцитний зв’язок зі свідомістю), вічна пам’ять (зв’язок із любов’ю), завжди пам’ятати когось (зв’язок із думкою) тощо.

У процесі розвитку мови кількість вербалізаторів концепту «пам’ять» поповнювалася старослов’янськими та давньоруськими лексемами, що згодом зазнали зміни в семантичній структурі й стилістичному забарвленні.

Основна інформація про поняттєву складову концепту міститься в словникових дефініціях, у яких розкриваються найбільш важливі з погляду логіки ознаки поняття. У сучасних лексикографічних виданнях кількість ЛСВ лексеми пам’ять, яка є ім’ям концепту, неоднакова: від трьох («Словарь русского языка» С. Ожегова (1983)) до шести значень («Великий тлумачний словник сучасної української мови» за ред. В. Бусла (2003)). Різниця в дефініціях словників того самого слова засвідчує невичерпність змісту концепту, часткову роль мовного знака в передачі важливих концептуальних характеристик.

В основу поняттєвої складової концепту «пам’ять» покладена дефініція лексеми «пам’ять» зі Словника української мови в 11-ти томах, згідно з якою базовими ознаками пам’яті є: «1. Здатність запам’ятовувати і відтворювати в свідомості минулі враження // Здатність особливо добре запам’ятовувати що-небудь або користуватися якимось органом чуттів; 2. Запас вражень, що зберігаються в свідомості і можуть бути відтворені; 3. Згадка про кого-, що-небудь; 4. Здатність розумно, тверезо мислити, міркувати, свідомість» [СУМ, VI, 39-40].

Більш повне з’ясування й опис поняттєвої складової концепту «пам’ять» можливі через парадигматичні відношення його лексем-вербалізаторів з лексемами-вербалізаторами суміжних до досліджуваного концептів. Такі концепти не ототожнюються, але тісно стикаються, і через ці зіткнення уможливлюється глибше з’ясування суттєвих ознак поняттєвої складової концепту.

Спостереження засвідчують наявність у поняттєвій складовій концепту «пам’ять» таких компонентів, як «розум», «мислення», «знання», «уміння», «голова», «серце», «зір», «слух», «свідомість», «добро», «зло», «суспільство» та ін.

Компоненти «розум», «мислення» на лексичному рівні виявляються в семантичній близькості дієслів згадувати, спогадувати і думати: «А що, синку, – каже дід, – треба спогадати, а де то ми ті скирти будем закладати?» (Є. Гуцало). Пам’ять може й протиставлятися мисленню, оскільки процес запам’ятовування сприймається як механічний, а мислення є динамічним: «Наука в двох перших гімназіальних класах вимагала лише пам’яті, а не праці думок» (І. Франко).

Оскільки наслідком ментальної діяльності є знання, вони також пов’язані з пам’яттю, що є очевидним на вербальному рівні, коли пам'ять і знання семантично зближуються: «Не мав куди йти [Сивоок], тож подався по низу вздовж уділля і небавом був уже коло Родимового обійстя, коло першого свого в житті дому, який знав і пам’ятав» (П. Загребельний).

Вагомими складовими поняттєвого компонента концепту «пам’ять» є «голова», «серце», «душа». У наївній картині світу пам'ять має певну локалізацію – в голові людини, що на вербальному рівні передається через ФО тримати (держати) в голові, вбити (вбивати) в голову (мозок), заховати в голові та ін. За наївними уявленнями, голова є органом пам’яті й протиставляється душі і серцю як органам почуттів: вираз викинути з голови означає «забути» або «перестати думати про когось або щось», а вираз вирвати із серця (когось) означає не «забути», а «розлюбити» (або «спробувати розлюбити»). Такі наївно-мовні уявлення східних слов’ян, зокрема українців, про анатомію людини відрізняються від архаїчної західноєвропейської моделі, в якій органом пам'яті було швидше серце. Український вираз пам'ять серця уживається на позначення емоційної, а не інтелектуальної пам'яті: «Спогади про що-небудь дороге, близьке, незабутнє» [ФСУМ, VI, 39]: «Не почує тиша ця глибока Голосу твого, друже мій… Пам'ять серця, – о, вона жорстока, Та без неї тяжче, як при ній!» (М. Рильський).

Пам'ять перебуває в тісному зв’язку зі свідомістю. У мові такий зв'язок передається через фразеологічні вирази втратити, загубити пам'ять; вбиватися, вбитися в пам'ять (рідко в тямки, у тямку), при [повній] тямі й пам'яті та ін. На лексичному рівні взаємозв’язок пам’яті і свідомості вербалізується лексемами пам’ятати, забуття, непам’ять, забутися, безпам’яття, безпам’ятний, безпам’ятство, безпам’ятність, опам’ятати, опам’ятання, опам’ятатися, спам’ятатися.

В українській мовній свідомості пам’ять тісно пов’язана з добром і злом, що зафіксовано в пареміях: «Добро пам’ятай, а зло забувай», «Не поминай лихом, а добром, як хочеш», «Добре довго пам’ятається, а лихе ще довше», «Хто в пір’я проростає, той за бідного не пам’ятає» та ін. На лексичному рівні це вербалізується лексемами злопам’ятний, злопам’ятність, злопам’ятство, незлопам’ятний, незлопам’ятність. В українській мові концепт злої пам’яті представлений ширше, ніж концепт доброї пам’яті, що практично не має дериватів, окрім оказіональної лексеми добропам’ятний. Така диспропорція, очевидно, збігається з твердженням, що зло людина пам’ятає довше, ніж добро.

У мові пам’ять вербалізується не лише як біологічний феномен, а і як феномен суспільний, коли йдеться про суспільну і колективну пам’ять. Зберігати пам’ять про своє минуле, своїх предків означає безперервність, спадкоємність поколінь у часі: «Звуть молодого місяцем і князем. У них дівчина сходить, як зоря.