Вербалізація концепту «пам'ять» в українській літературній мові | Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

спомин, згадка, згадування, пам'ять, пам’ятка, спогадання тощо; 4) синонімічний ряд на позначення процесу запам’ятовування: запам’ятати (запам’ятовувати), зафіксувати (зафіксовувати), фіксувати, затямити (затямлювати) тощо; 5) синонімічний ряд на позначення процесу утримання в пам'яті інформації: пам’ятати, пам’ятувати, пам’ятатися, тямити, тямувати, тямкувати, берегти, зберігати; 6) синонімічний ряд на позначення процесу забування: забути, забувати, забуватися, позабути, призабути, призабутися, призабуватися, згладжуватися, загладжуватися, згладитися тощо; 7) синонімічний ряд на позначення процесу згадування: згадати, згадувати, затямлювати, пригадувати, нагадати, нагадувати, здумати, здумувати, надумати, надумувати, попам’ятати, спогадати тощо; 8) синонімічний ряд на позначення втрати пам'яті про кого-, що-небудь: забуття, непам'ять; 9) синонімічний ряд на позначення людини, яка легко й швидко забуває: забудько, забувала, роззява, розгуба, безпам’ятько; 10) синонімічний ряд на позначення ознаки людини, яка легко й швидко запам’ятовує: пам’ятливий, пам’яткий, пам’ятущий; 11) синонімічний ряд на позначення якості особи, яка легко й швидко забуває: забудькуватий, непам’ятливий, безпам’ятний, забутливий; 12) синонімічний ряд на позначення опредметненої ознаки, що вказує на здатність легко і швидко забувати: забудькуватість, безпам’ятність, забутливість; 13) синонімічний ряд на позначення ознаки тривалого зберігання в пам'яті: незабутній, незабутий, пам’ятний, пам’ятковий, пам’ятливий, вікопомний, вікопам’ятний, пропам’ятний тощо; 14) синонімічний ряд на позначення ознаки нетривалого зберігання в пам'яті: забутий, призабутий; 15) синонімічний ряд, виражений предикативними словами, що називають стан зберігання в пам'яті: впомку, впам’ятку (упам’ятку).

Наявність такої значної кількості синонімічних рядів зумовлена включенням до концепту «пам'ять» різних ментальних процесів, ознак тощо. Серед груп синонімів найповніше представлені стилістичні й ідеографічні (логічні), меншою мірою експресивні й абсолютні.

Репрезентанти концепту «пам'ять» виявляють схильність до контекстуальної синонімії, що дозволяє розцінювати деякі лексеми як синоніми-аналоги (душа як синонім-аналог пам'яті, говорити – як аналог згадувати тощо).

Частина лексем вступає в синонімічні відношення до вербалізаторів концепту «пам'ять», виявляючи конструктивно зумовлене переносне значення (затиратися в пам'яті, вивітрюватися з пам'яті та ін.).

Антонімія як один із виявів парадигматичних відношень також сприяє більш повній вербалізації концепту. Серед основних вербалізаторів пам'яті виділяємо антонімічні пари запам’ятати – забути, згадувати – забувати, забувати – пам’ятати, забуття – згадка, пам’ятливий – забудькуватий.

Для номінування протилежних процесів пам'яті в українській мові наявні як контрарні (запам’ятати – забути, згадувати – забувати, забувати – пам’ятати та ін.), так і комплементарні (забуття – згадка, забуття – пам'ять, пам’ятний – забутий, пам’ятливий – забудькуватий) антоніми.

Дослідження синонімічних й антонімічних відношень, у яких реалізуються лексеми-вербалізатори концепту «пам'ять», засвідчують його високу номінативну щільність, що є важливим показником актуальності цього культурно значущого концепту у свідомості народу.

У четвертому розділі «Засоби вербалізації образного компонента концепту «пам’ять»« описані основні метафоричні моделі досліджуваного концепту.

Образний компонент концепту «пам'ять» виразно окреслюється через засоби вторинної номінації, що виражено кількома основними метафоричними моделями: «пам'ять – істота»; «пам'ять – рослина»; «пам'ять – орган», «пам'ять – простір», «пам'ять – сховище», «пам'ять – неживий предмет», «пам'ять – зображення», «пам'ять – речовина, матеріал», «пам'ять – стихія», у кожній з яких наявна семантична диференціація. Більшість із названих моделей виокремлюються психологами-дослідниками пам'яті як базові.

У метафоричній моделі «пам’ять-істота» пам’ять постає як така, що має ознаки людини або тварини. Пам'ять набуває тілесності: пам'ять запалені очі закрила; пам'ять хоче вуха затулить; може вступати в діалог (говорити, свідчити, підказувати тощо, що вказує на комунікативні властивості пам’яті, на наявність у неї голосу, на здатність бути порадницею, підказчицею (пам’ять підказувала), що, однак, як окремий від людини суб’єкт може забути, не згадувати: «Не може згадати моя пам’ять, звідки той хлопець, якого хан купив у мене» (Р. Іваничук).

В українській мові концептуальна модель «пам’ять-рослина» найяскравіше представлена уподібненням пам’яті дереву: «Тоді треба було залишатися там, де твоє дерево пам’яті росте…» (В. Шевчук), у чому простежується вагомість архетипу світового дерева в українців. Активним є вживання флористичної метафори для номінації антонімічного пам’яті і тісно з нею пов’язаного поняття забуття (лотос забуття, терни забуття, забудь-трава).

Найбільш продуктивними є метафоричні моделі «пам'ять-істота», «пам'ять-орган», «пам'ять-сховище», «пам'ять-простір». Висока інтенсивність антропоморфної метафори, очевидно, пояснюється соціально-психологічною важливістю пам'яті для людини, її схильністю вимірювати й оцінювати все крізь призму власного Еgо.

Мовний матеріал підтверджує, що пам'ять концептуалізується не як уявний, а як тілесний орган, що є типовим для наївної анатомії.

Найдетальніше пам'ять омовлюється в моделі «пам'ять – простір», що, очевидно, спричинене тим, що простір є однією з основних форм буття. Пам'ять-простір має природну межу – тіло людини, виявляє здатність до вимірювання глибини й висоти. У просторових метафорах активно вживаються назви рельєфу, окультурених форм простору тощо (пам’яті узвишшя, стежки пам’яті, задвірки пам’яті, надра пам’яті, країна спогадів). Дієслівні метафори номінують три фази перебування в пам’яті-просторі: входження, фіксацію і вихід (приходити на пам’ять, стояти в пам’яті, стихати в пам’яті). Метафори промайнути в пам’яті, пронестись у голові і под. вербалізують уявлення про пам’ять як про простір, що можна подолати швидко, майже миттєво: «Десь за станцією чулося гудіння, а над станцією гомін чи гул, і щось пробігло їй у пам’яті, змусило здригнутись» (Ю. Мушкетик).

Уявлення про пам'ять як про закритий простір представлені в метафоричній моделі «пам'ять – сховище», де пам'ять концептуалізується як вмістилище, склад, комора, гаманець, резервуар тощо, в яких людина може щось відшукувати, ховати, перебирати,