Вербалізація концепту «пам'ять» в українській літературній мові

Третій розділ «Мовні засоби вираження ціннісного компонента концепту «пам’ять»« присвячений розкриттю амбівалентної цінності досліджуваного концепту, з’ясуванню його номінативного простору через ЛСП «пам’ять» і однойменне ФСП, синонімічні й антонімічні відношення його лексем-вербалізаторів.

Як деякі інші концепти («розум», «щастя», «любов» та ін.), концепт «пам'ять» виділяється своїм ціннісним статусом: пам'ять визначає тотожність особистості людини, єдність її «я». Стійкі порушення пам'яті, що означають втрату людиною свого минулого досвіду, призводять врешті до розпаду особистості.

Пам’ять пов’язана з трансцендентним: з уявленнями про вічність і час, смерть і безсмертя. Людина без пам'яті втрачає зв'язок із часом, історією: «Людина без пам’яті – перекотиполе на бурхливих вітрах часу, ледь помітна пір’їнка на протягах історії» (П. Загребельний).

Вираження суспільної, духовної цінності відбувається в дискурсі, де найбільш яскраво виявляється можливість застосування оцінних предикатів, вираження тієї чи іншої оцінки. Концепт «пам'ять» має амбівалентну оцінку як особистісну, так і соціальну, що спричинена самою природою мнемічних процесів, які в різних життєвих ситуаціях можуть бути оцінені по-різному. Наприклад, людина не однозначно ставиться до процесу забування, оскільки він може бути оцінений як негативно, коли забувається щось потрібне, так і позитивно, якщо йдеться про стирання в пам’яті непотрібної або неприємної інформації-спогадів: «Яким би щастям було забути лихе, забути біду, забути пережите. І яким би нещастям було забути все, все таке рідне, таке близьке. Ні, певне, це і є людина. Все разом – як жила, чим жила, все разом – пам’ять про минуле... про всіх... і про себе» (Ю. Покальчук).

Включення до пам'яті когось або чогось як увіковічнення має ціннісний позитивний смисл, виключення з пам'яті як ознака соціальної смерті – ціннісний негативний смисл. І навпаки обіцянка пам’ятати щось як підтвердження акту непрощення й форми помсти набуває ціннісно негативного смислу, а вилучення з пам'яті як прощення – ціннісно позитивного, що підтверджує амбівалентність механізмів включення в пам'ять / виключення з пам'яті.

Крім дискурсу, ціннісний компонент культурно значущого концепту реалізується через лексико-граматичну систему (синоніми, антоніми, різні частиномовні реалізації тощо). Наявність у мові значної кількості вербалізаторів концепту засвідчує його цінність для певного мовного колективу, а семіотична (номінативна) щільність виступає концептологічно значущою характеристикою. Мовні засоби, що репрезентують ціннісний компонент концепту, становлять його номінативний простір – усю сукупність вербальних (лексичних, фразеологічних, синтаксичних, граматичних) засобів, що функціонують для мовного вираження концепту.

При дослідженні номінативного простору концепту важливим є визначення лексико-семантичного поля як його частини, у якому елементи об’єднані за спільністю позамовних зв’язків і відношень.

В українській мові лексика на позначення пам'яті становить лексико-семантичне поле, іменем і ядром якого можна вважати лексему пам'ять.

У структурі ЛСП «пам'ять» виділяємо такі мікрополя відповідно до процесів пам'яті: «запам’ятовування», «зберігання / забування», «відтворення» і власне «пам’ять». Специфікою цих мікрополів є те, що лексема пам'ять виступає гіперонімом, ключовим словом для назв процесів пам'яті і дій, пов’язаних із ними (запам’ятати, запам’ятовування, затямити, забути, забування, призабутий, пам’ятати, згадати, згадка, спогад, пригадати, пригадування та ін.), як така, що включає їх у себе як частини цілого. Ці ж лексеми входять до ядра відповідних мікрополів. Мікрополе «пам'ять» є їх центром.

На периферії зазначеного ЛСП і виділених мікрополів перебувають лексеми маловживані (спогадання, незабудь, вікопомний, прапам’ять, всепам’ятний, впомку, вікопомність, безпам'ятько та ін.), діалектні (памок, памка та ін.), а також ті, де семантична ознака «пам'ять» виявляється контекстуально, не становлячи ядра значення (пам’ятник, говорити та ін.).

Фразеологізми, що формують номінативний простір концепту «пам’ять», становлять собою фразеосемантичне поле «пам’ять», у якому виокремлюється кілька мікрополів, які збігаються з виділеними лексико-семантичними мікрополями однойменного ЛСП. Зокрема виділяємо фразеосемантичні мікрополя «запам’ятовування» (відбиватися в пам’яті, в’їстися в мозок, в’їстися в печінки (рідко в шкіру), на ум брати (на розум) набивати голову тощо), «зберігання / забування» (удержувати в голові, тримати (держати) в голові (в умі), не спускати з думки, пронести в серці тощо), «відтворення» (виринати (вставати, спливти, сплисти, майнути, промайнути) в пам’яті, кинутися в голову, спливати / спливти (сплисти) в спогадах, спливати / спливти (сплисти) в спогадах, порпатися в пам’яті і под.) і власне «пам’ять» (куряча пам’ять, вічна пам’ять, світла пам’ять (добра і т. ін.) пам’ять, пам’ять серця тощо).

Значна кількість лексичних і фразеологічних одиниць, організованих у ЛСП і ФСП, засвідчує високу номінативну щільність концепту «пам’ять» і становить вагому частину його номінативного простору.

Для визначення номінативного простору концепту важливим є з’ясування парадигматичних відношень, наявних між його лексемами-вербалізаторами.

Спостереження над базовими вербалізаторами концепту «пам'ять» дозволило нам виокремити 15 синонімічних рядів: 1) синонімічний ряд на позначення пам'яті як здатності запам’ятовувати й запасу вражень, що зберігаються у свідомості: пам'ять, памка, пам’яток, тямка, помка, прапам’ять; 2) синонімічний ряд на позначення пам'яті як здатності тверезо мислити, міркувати: пам'ять, свідомість, притомність, тяма, тямок, тямка, розмисел; 3) синонімічний ряд на позначення того, що збереглося в пам'яті, відтворення в пам'яті того, що фіксувалося нею: спогад,