Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вплив батьківської сім’ї на формування моделі шлюбу сучасної молоді

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
34
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ 1. СІМ'Я ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН
1.1 Сім'я як основний соціальний інститут
1.2 Соціально-психологічна сутність сім'ї (типи, тенденції розвитку)
1.3 Проблема «образу сім'ї» у сучасній психології
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН БАТЬКІВ НА ФОРМУВАННЯ СІМ'Ї ДІТЕЙ
2.1 Особливості оціалізації дитини в сім'ї
2.2 Загальні закономірності впливу батьківської сім'ї на молоде подружжя
Висновки
Список використаних джерел
Додаток А. Тестові методики визначення рівня готовності молодих людей до шлюбу
 
Вступ
 
Актуальність курсової роботи: Проблеми сімейного виховання завжди привертали увагу педагогічної науки, адже сім'я – один із найважливіших виховних інститутів, значення якого для особистості важко переоцінити. Сьогодні сім'я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлено кризовими явищами, притаманними українському суспільству в цілому, що негативно позначаються на внутрішньосімейній атмосфері, знижують дієвість виховної функції сім'ї, вносять далеко не завжди педагогічно виправдані зміни в її зміст, призводять до того, що сімейне виховання стає об'єктом критики з боку держави, яка вимагає підвищення відповідальності батьків за виховання дітей.
Останнім часом значно зросла увага до проблем шлюбу i сiм'ї. Високий рiвень розлучень, особливо серед молодих сiмей, пiдвищив iнтерес до дослiдження орієнтації молодi вiдносно шлюбу i сім'ї, а в зв'язку з цим i до проблем пiдготовки до шлюбно-сiмейних вiдносин. Вирiшення таких проблем залежить вiд багатьох факторiв, серед яких особливе мiсце займають психологiчнi. Психологiчна готовнiсть до шлюбу i сiмейного життя – багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологiчної статi особистостi, її розвиток, оволодiння стереотипами чоловiчої i жiночої поведiнки. Благополуччя сiм'ї залежить вiд специфiки засвоєних ролей чоловiка i дружини, батька i матерi. Знання i уявлення про себе як людину певної статi iз специфічними для чоловiка i жiнки потребами, цiннiсними орієнтаціями, мотивами, iнтересами i формами поведiнки, а також уявленнями про сiмейне життя служать психологiчним фоном шлюбу i впливають на мiжособистiснi вiдносини подружжя. На позицiю молодi по відношенню до шлюбу і сiмейного життя впливають:
особливостi структури сiмейного життя в батькiвському домi, розподiл
сiмейних ролей і їх виконання;
якостi особистостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, та iн.) ;
уявлення про iдеал дружини чи чоловiка (очiкування, пов'язанi iз шлюбом, вимоги до сiмейного життя) ;
Важливим є ще два моменти: власний приклад батькiв i якiсть їх виховного впливу на дiтей. Найбiльш значима роль в процесі формування майбутнього сiм'янина належить батькiвськiй сiм'ї. За результатами дослiджень Е. К. Васильєвої, В. А. Сисенко, В. Сатiр, А. Г. Харчева, Л. В. Чуйко, якi проводилися з респондентами рiзних соцiальних категорiй батькiвська сiм'я займає перше мiсце серед елементiв соцiального мiкросередовища (дошкiльнi заклади, школа, засоби масової iнформацiї i iн.). ЇЇ структури i соцiально-психологiчнi характеристики впливають на формування уявлень молодi про подружнє життя. Дослiдження показали, що позитивна орiєнтацiя молодi на шлюб i сiм'ю забезпечує повна сiм'я з сприятливим психологiчним клiматом. В неповних сiм'ях формування орiєнтацiй на шлюб i сiм'ю ускладнюється внаслiдок деформацiї рольової соцiалiзацiї – вiдсутнiсть одного iз батькiв як об'єкта iдентифiкацiї. Для повноцінного розвитку i формування особистостi чоловiка i жiнки необхiдний материнський i батькiвський вплив з перших мiсяцiв життя дитини. Дiти сприймають вiд батькiв форму поведiнки, пiдсвiдомi реакцiї, рiзноманiтнi позитивнi чи негативнi звички, значимi якостi моделi подружнiх вiдносин. На основi концепцiї дублювання батькiвських якостей індивідуум навчається чоловiчої i жiночої ролi, має тенденцiю несвiдомо використовувати в сiм'ї модель відносин батьків незалежно вiд того подобаються вони йому чи нi.
Об'єктом дослідження є сім'я як соціально – психологічний феномен.
Предметом дослідження є особливості впливу батьківської сім'ї на формування моделі шлюбних стосунків в молодій сім'ї.
Мета курсової роботи – дослідити специфіку впливу батьківської сім'ї на формування моделі шлюбу сучасної молоді.
Завдання дослідження:
проаналізувати літературу даної теми;
визначити соціально – психологічну сутність сім'ї;
дослідити особливості впливу батьківської сім'ї на формування моделі шлюбних стосунків сучасної молоді.
Методи, що використовувалися при написанні даної роботи:
аналіз науково-методичної літератури, синтез, узагальнення, порівняння.
Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
 
РОЗДІЛ 1. СІМ' Я ЯК СОЦІАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН
 
1.1 Сім'я як основний соціальний інститут
 
Сім'я – одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла раніше, ніж нації, держави, ще за часів первісного суспільства. Саме сім'я була, є і, мабуть, завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості, яке відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за відтворення певного способу його життя.
Для жінки сім'я – це можливість нормального існування, спокій і впевненість у собі, матеріальна і моральна підтримка, відчуття радості й щастя, повноцінне виховання дітей. Чоловікові сім'я надає стимул до життя, допомагає у подоланні утруднень і негараздів. Для дитини сім'я відіграє важливе значення насамперед тому, що дає перші й найважливіші знання про життя, про взаємини з людьми. Сім'я створює матеріальні та моральні умови для її зростання, формує моральні життєві основи та статево-рольові установки [22].
Виховна функція сім'ї полягає у задоволенні індивідуальних потреб дорослих членів у батьківстві та материнстві, взаєминах з дітьми, їхньому вихованні, самореалізації у дітях. Завдяки реалізації цієї функції сім'я забезпечує соціалізацію молодих поколінь, їхню підготовку до майбутнього життя. У сім'ї виховуються і дорослі, і діти. Тому у виховній функції виділяють три основні аспекти.
Перший – формування особистості дитини, розвиток її здібностей та інтересів, передача від дорослих дітям накопиченого суспільством соціального досвіду, вироблення в них морально-етичних знань та способів поведінки, забезпечення розумового, фізичного та естетичного розвитку дітей.
Другий аспект – систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного його члена протягом усього життя.
Третій аспект – постійний вплив дітей на батьків.
З плином часу у функціях сім'ї відбуваються ті чи інші зміни: одні з функцій втрачаються, інші змінюються відповідно до нових соціальних умов. Порушення функцій сім'ї – це такі умови життєдіяльності, які утруднюють або перешкоджають виконанню нею функцій. Спричинюються такі порушення різними факторами: особистісними особливостями її членів, взаємовідносинами між ними, способом життя сім'ї тощо. Наприклад, причиною порушення виховної функції сім'ї може стати неадекватність взаємин дорослих членів між собою, відсутність, недостатність або хибність знань батьків щодо виховання дітей та ін.
У сім'ї відбувається процес соціалізації дитини, що передбачає різнобічне пізнання маленькою людиною оточуючої соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної і колективної праці, прилучення до національної і вселюдської культури. Провідними чинниками у цьому процесі виступає структура сім'ї, пануюча у ній моральна атмосфера, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль. У більш широкому розумінні маються на увазі соціальні установки, система цінностей сім'ї, взаємини її членів між собою та ставлення до інших людей, моральні ідеали, потреби, сімейні традиції тощо [25].
Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої і значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку дитячої особистості, тобто гальмуванню засвоєння нею норм, правил, звичок соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру. Це зумовлено тим, що внутрішньосімейні взаємини виступають для дитини першим специфічним зразком суспільних відносин, до яких вона залучається вже з перших днів появи на світ, і які мають значний (якщо не домінуючий) вплив на формування загальної моделі її життя в майбутньому.
Структура сім'ї включає її кількісний склад, а також сукупність взаємин між її членами. Аналіз сімейної структури дає можливість відповісти на запитання: Яким чином реалізується функція сім'ї? Хто здійснює керівництво, а хто – виконання? Як розподілені між членами сім'ї права і обов'язки?
З точки зору структури можна виділити сім'ю, де керівництво і організація всіх функцій здійснюються одним із її членів, котрий є монопольним володарем, деспотичним господарем; між дорослими і дітьми встановлюються безапеляційні й безцеремонні взаємини, в родині панує жорстокість, агресія, диктат, холодність.
В інших сім'ях, навпаки, наявна рівномірна участь усіх її членів у керівництві, побудові внутрішньосімейної життєдіяльності. Тут панує колегіальна демократія, яка передбачає співробітництво, взаємодопомогу, розвинену культуру почуттів і емоцій. Розподіл сімейних ролей за таких умов відбувається відповідно до конкретних обставин, базується на рівній участі кожного члена у всіх сімейних справах, на спільному розв'язанні важливих для сімейного мікроколективу проблем. У таких сім'ях, як правило, не існує офіційного «голови», а є авторитетна особа. При цьому такою особою в одних випадках може бути чоловік, а в інших – дружина.
Отже, залежно від характеру структури можна говорити, в першому випадку про авторитарну систему взаємин, у другому – про демократичну.
Стиль внутрішньосімейних взаємин іноді набуває ліберального характеру, що виявляється у прагненні до мінімізації будь-яких контактів: спостерігається відсторонення й відчуженість між членами родини, повна байдужість до справ, інтересів і почуттів один одного [17].
Відомо, що в благополучних сім'ях батьки передають дітям власні духовні цінності, як сукупність пріоритетів, що визначають інтереси, потреби, запити, мотиви матеріальні й духовні, на основі яких вибудовуються певні моделі життя, здійснюється сучасна і проектується майбутня діяльність [2; 21], формуючи таким чином відповідні ціннісні орієнтації, морально-етичні установки, які дозволяють молодим поколінням самостійно рухатися в соціально схвалюваному напрямі діти-правопорушники здебільшого виховуються в сім'ях, де духовні ціннісні орієнтації не є важливими для батьків, ставлення дорослих до дітей авторитарне, повністю байдуже, навіть вороже, а характер внутрішньосімейних взаємин практично виключає можливість передачі духовних цінностей від старших молодшим. Тобто сімейне неблагополуччя (нестабільність шлюбу, розлучення, порушення спілкування в сім'ї тощо) значною мірою зумовлене викривленнями в системі ціннісних орієнтацій подружжя. Насамперед, це невелика цінність для самоактуалізації, занижена цінність пізнання, байдуже або негативне ставлення до праці. За таких умов відбувається дезактуалізація нормативної соціальної поведінки, спостерігається прийняття маргинальних її форм. Діяльність цих людей регулюється не прагненням досягти значущих цілей, а намаганням уникнути можливих негативних наслідків своїх дій або своєї бездіяльності. Такі самі ціннісні установки, батьки передають своїм дітям. Встановлено, що несприятливі сімейні відносини через дезгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують психічний розвиток дитини; неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що сьогодні в сім'ях близько 4, 7% – це «важкі діти», зростає кількість дітей, які «випадають» із сім'ї. Фактори, що впливають у сім'ї на особистість дитини, можна умовно поділити на три групи. Перша – це соціальне мікросередовище, в якому здійснюється прилучення дітей до соціальних цінностей і ролей, введення їх у складності й суперечності сучасного суспільства. Друга – це внутрішньо- і позасімейна діяльність, що є засобом прилучення до майбутньої життєдіяльності. Внутрішньо- і позасімейна діяльність передбачає діяльність батьків, а також організацію діяльності дитини, у процесі якої вона засвоює певні знання, набуває вмінь та навичок, практичного досвіду. Третя група – це власне сімейне виховання, певний комплекс педагогічних впливів.
Сімейне виховання – складова процесу виховання молодих поколінь, який поєднує як цілеспрямовані дії батьків, так і стихійний вплив сім'ї. Останній становить неусвідомлені, неконтрольовані впливи (манера поведінки, звички, спосіб життя тощо), які регулярно повторюються і впливають на дитину. Тому, під сімейним вихованням розуміємо не тільки цілеспрямований виховний вплив на дитину, а й усю систему внутрішньосімейної взаємодії, яка формує цінності, орієнтації, систему потреб, інтересів, звичок, поведінку дитячої особистості.
Значну увагу проблемам сімейного виховання приділяв А. Макаренко [14], вбачаючи його сутність в організації сімейних відносин, у створенні правильного загального способу життя, життєрадісної щасливої атмосфери. Недоліки у поведінці й характері дітей, на його переконання, є сигналом для перегляду батьками власної поведінки і загалом взаємовідносин у сім'ї. Широкий спектр проблем щодо виховання дітей у сім'ї містять роботи В. Сухомлинського (див. [18]). Зазначаючи, що виховує дитину сім'я в цілому, її загальний дух, культура людських стосунків, педагог підкреслював, що створюють цей дух самі батьки.
Спираючись на це твердження, В. Сухомлинський (див. [21]) визначив і сформулював певні умови успішного виховання дітей у сімї. До них він відносив:
- суспільну і моральну відповідальність батьків за дітей;
- сприятливий сімейний мікроклімат;
- спільну трудову діяльність батьків і дітей у сім'ї;
- розумну організацію життя і побуту.
Надаючи сімейному вихованню одну з провідних ролей у формування дитячої особистості, В. Сухомлинський (див. [18]) особливу увагу фокусує на аналізі такого його феномену, як батьківська любов, у якій він убачав гармонію доброти й вимогливості, ласки й суворості. Однак, звертаючи увагу на роль батьківської любові у формуванні дитячої особистості, педагог водночас застерігав від помилкового її розуміння, від хибних дій, які є цілком прийнятними з погляду батьків, а насправді приносять гіркі плоди. Серед значної кількості різновидів «цієї безглуздої любові» В. Сухомлинський (див. [21]) вирізняв три основні види: любов замилування, деспотичну любов і любов відкупу.
Любов замилування розбещує душу дитини. Основним принципом її життя стає «девіз дикуна, негідника і хулігана: все, що я бажаю, мені дозволяється, ні до кого мені діла немає, головне – моє бажання». Виховуючись в атмосфері постійного замилування, дитина не усвідомлює того, що людське співжиття регулюється певними нормами, найпростішими механізмами яких є прості слова «можна», «не можна», «треба». І тоді з неї виростає капризний, хворобливий егоїст, котрий не тільки не рахується з думками, бажаннями, потребами інших людей, навіть найрідніших – батька, матері, дідуся, бабусі, а й навіть не враховує саму можливість їх існування.
Змальовуючи негативні ознаки замилування та його наслідки, автор зовсім не говорить за вияв до дітей байдужості, викорінення почуття любові до них із самої батьківської душі. Однак повсякчас говорити про це дітям, зазначає він, – значить розбещувати їх. Адже за умов, коли батьки постійно повторюють синові або дочці, що ті є найважливішою радістю і сенсом їхнього життя, у дітей зміцнюється переконаність у тому, що вони роблять дорослим велику ласку, одержуючи від них матеріальні й духовні блага, вони вважають себе «центром Всесвіту, навколо якого повинні крутитися всі – мати, батько, дідусь і бабуся... « [25 с. 21].
Наступний різновид нерозумної, інстинктивної батьківської любові – це любов деспотична. Основна вада деспотизму полягає в тому, що в дитині змалку перекручується уявлення про добре начало в людині, вона перестає вірити в людину і людяність. Автор звертаючись до батьків і матерів, попереджаючи їх від надмірного захоплення своєю владою, радить їм поважати дитяче бажання бути хорошим, берегти його як найтонший рух людської душі, не зловживати нею, не перетворювати мудрості батьківської влади на деспотичне самодурство. А для цього батьки мають пам'ятати, що син і дочка – «така сама людина як і вони, її душа гнівно протестує, коли хтось намагається зробити її іграшкою свого свавілля» [25 с. 20].
Сім'ї, де побутує любов відкупу, не можуть дати дитині необхідний соціальний досвід, адже «вони живуть серед людей і не знають людей; їх серцям зовсім незнайомі й недоступні тонкі людські почуття, насамперед ласка, співчутливість, жалість, милосердя» [25 c. 23]. Аналогічні якості такі батьки формують і у своїх дітей. Кожний з наведених різновидів нерозумної батьківської любові дає свою «клініку хвороби» дитячої особистості, веде до виникнення у неї специфічних внутрішніх утворень. Але, прийшовши ззовні, пустивши коріння в дитячі душі, ці утворення рано чи пізно виходять на поверхню, впливаючи на ціннісні орієнтації людини, її взаємини з оточуючими, ставлення до них та до навколишнього світу, значною мірою детермінують соціальний розвиток.
Звернення до сучасних наукових джерел засвідчує, що з-поміж основних компонентів виховного потенціалу сім'ї фахівці називають внутрішньосімейні взаємини. Обґрунтуванням такого підходу є твердження про те, що сім'я як певна соціальна спільнота «виступає насамперед як конкретна система зв'язку і взаємодії між її членами, що виникає з приводу задоволення їхніх різноманітних потреб». Неврахування цих особливостей внутрішньосімейних взаємин доволі часто призводить до похибок у їх розвитку – факт, що негативно впливає на формування дитячої особистості [3].
 
1.2 Соціально- психологічна сутність сім'ї (типи, тенденції розвитку)
 
Власне сім'я – це не просто будь-які контакти між людьми, а такі, у яких реалізуються певні соціальні зв'язки і які опосередковані спільною діяльністю цих людей. У своїй еволюції сім'я пройшла шлях від розширеного типу (скадалася із представників кількох поколінь) до сучасної нуклеарної, що включає подружжя і дітей.
Пропонуються такі критерії еволюції сім'ї [7]:
структурні зрушення (рух від спорідненості (батько – син)
до свояцтва (чоловік – дружина), нуклеарності) ;
функціональні зрушення (егалітаризація) ;
активізація особистісної взаємодії членів сім'ї.
Сучасна сім'я нагадує багатошаровий пиріг: у ній можна знайти риси і традиційних, і нових сімейних укладів.
Дослідники розрізняють різні варіанти складу (чи структури) сучасної сім'ї. О. І. Антонов (див. [6]) та В. М. Мєшков (див. [4]) розрізняють за складом такі типи сімей:
нуклеарні сім'ї (від слова «нуклеа» – ядро, тобто головна частина, основа), які є досить поширеними та складаються з батьків та їх дітей, тобто з двох поколінь. У нуклеарній сім'ї існує не більше ніж три нуклеарні позиції
(батько – чоловік, мати – дружина, син – брат або дочка – сестра).
розширені сім'ї – являють собою сім'ю, що об'єднує дві або більше нуклеарних сімей зі спільним домогосподарством та складом з двох чи більше поколінь – прабатьків, батьків та дітей (онуків) ;
змішані (перебудовані) сім'ї – утворюються внаслідок шлюбу розлучених людей. Змішана сім'я охоплює нерідних батьків і нерідних дітей через те, що діти від попереднього шлюбу входять в нову одиницю сім'ї;
неповні сім'ї – складаються з дітей та когось одного з батьків, інший – відсутній через смерть, розлучення, залишення сім'ї або тому, що шлюб ніколи не був узятий;
подружній тип сім'ї – бездітні з різних причин.
Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім'ї:
традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один із членів подружжя є внутрішньо сімейним лідером, активною стороною в подружніх стосункахі відносинах із соціумом.
егалітарні (від фр. – рівність), в яких немає чітко визначених сімейних глав і де переважає ситуативне розподілення влади між батьком та матір'ю. Ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігається вирівнювання функцій і досить незалежне становище дітей [ 1].
Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім'ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім'ї, тобто на її психологічному кліматі. Психологічний клімат, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, їх світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність кожного з членів сім'ї і життєдіяльність сімейного колективу загалом. З огляду на викладене розрізняють сім'ї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом.
Сім'ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя одне до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в см'ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату – прагнення до спільного розв'язання сімейних проблем, проведення дозвілля і одночасна відкритість сім'ї, її широкі контакти. Сім'ї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім'ї негативно ставляться одне до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім'ї.
Залежно від ступеня негараздів розрізняють сім'ї конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім'ї, що породжує сильні й тривалі негативні емоції; кризові, де потреби та інтереси зіштовхуються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім'ї; проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв'язанні конфліктів, у подоланні об'єктивних складних життєвих ситуацій (наприклад, відсутність житла і засобів для існування) при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації [19].
Сім'ї розрізняють також за якістю зовнішніх і внутрішніх меж. Найбільш патологічними варіантами, що розміщуються на протилежних полюсах, є ретрофлексуюча (від ретрофлексія – спрямування енергії всередину) і дезорганізована сім'ї. Ретрорефлексуюча сім'я має тверду непроникну спільну межу і водночас прозорі індивідуальні межі. Члени цієї сім'ї також тісно взаємопов'язані через страх розриву стосунків, що це знижує можливості індивідуального зростання. Проблеми, що виникають унаслідок заплутаних, неконструктивних стосунків, не розв'язуються через жорсті зовнішні межі сім'ї, відсутніх достатніх контактів з оточенням. У таких сім'ях існує велика небезпека виникнення психосоматичних захворювань. Дезорганізована сім'я з надміру прозорими зовнішніми межами розміщується на протилежному полюсі. У таких сім'ях через відсутність достатнього взаємного контакту її членів і відкритості зовнішніх меж існує велика небезпека асоціальної поведінки чи розпаду сім'ї як цілого. Між зазначеними полюсами розміщується більшість родин, що функціонують з більш-менш адекватними межами.
За структурою влади розрізняють авторитарні, демократичні та ліберальні сім'ї.
Авторитарна сім'я характеризується суворим безперечним підпорядкуванням одного з подружжя іншому і дітей батькам. Демократична сім'я ґрунтується на взаємній повазі членів сім'ї, спільному вирішенні всіх важливих питань. У ліберальній сім'ї спостерігається відстороненість, відчуженість членів сім'ї одне від одного, байдужість до справ і почуттів іншого [23, 16].
За стадією становлення розрізняють сім'ї:
молоді (до 9 років), для яких у психологічному аспекті є ставлення подружжя одне до одногоі до спільного сімейного життя;
середні (10 – 19 років), які характеризуються стабільними сімейними стосунками, усталеним розподілом ролей, обов'язків, наявністю дітей, що підросли і є відносно самостійними;
зрілі (понад 20 років), для яких характерне зростання значущості подружніх стосунків, зокрема, завдяки набуттю дітьми самостійності й незалежності [12].
З психолого – педагогічного погляду, негативно впливають на становлення особистості дитини сім'ї виховально слабкі з агресивно негативною атмосферою, в яких панують агресивність і жорстокість, маргінальні з алкогольною та сексуальною деморалізацією, правопорушницькі, злочинні, психічно обтяжливі.
У наш час існують усі прийняті й неприйняті форми співжиття чоловіків і жінок. Така різноманітність надає змогу порівнювати, який стан найсприятливіший для відтворення життя, зміцнення морального здоров'я, чому віддає перевагу людство у своєму розвитку. Судячи з усього, змагання виграє моногамна сім'я. У деяких східних країнах вона дедалі частіше витісняє гареми.
Аналіз тенденцій розвитку сучасної сім'ї показує, що вона тяжіє до егалітарної нуклеарної малодітної сім'ї, часто з орієнтацією на подружню, у якій вісь стосунків визначається свояцтвом (чоловік – дружина), а не спорідненістю і батьківством. З одного боку, така сім'я краще пристосована до сучасного життя як більш мобільна й демократична порівняно з традиційною, багатопоколінною і розгалуженою. З іншого боку, нуклеарна малодітна сім'я далеко не завжди сприяє успішній реалізації родинних функцій [5].
 
1.3 Проблема «образу сім'ї» у сучасній психології
 
Проблема сім'ї представляла масовий і стабільний інтерес. Існує безліч дефініцій сім'ї, які виділяють сімейно утворюючі відносини різних сторін сімейної життєдіяльності, починаючи з найпростіших (наприклад, сім'я – це група людей, люблячих одне одного, чи група осіб, які мають загальних предків або які проживають разом) і закінчуючи великими переліками ознак сім'ї. Тобто, сім'я ніби живий організм, який постійно обмінюється інформацією і енергією з довкіллям і становить відкриту систему, елементи якої взаємодіють один з одним, і з зовнішніми інститутами (освітні установи, виробництво, церква і ін.) Отже, сімейна система працює під впливом законів гомеостазу та розвитку, має власну структуру (структуру сімейних ролей, сімейних підсистем, зовнішніх та внутрішніх кордонів з-поміж них) і параметри (сімейні правила, стереотипи взаємодії, сімейні міфи, сімейні історії,). Уявлення членів сім'ї про сім'ю насичені помітними істинами – сімейними постулатами. Сімейні постулати Є. Г. Эйдеміллер визначає як судження членів сім'ї про сім'ю (тобто себе та про решту членів сім'ї, про окремих сценах у сім'ї і сім'ї вцілому), і якими вони керуються (усвідомлені чи неусвідомлювані) у поведінці [13; 15].
Також внутрішній образ сім'ї включає уявлення індивіда про себе самого, свої потреби, можливості, про інших членів сім'ї, із якими індивіда пов'язують відносини, і сам характер цих відносин. Загальний розвиток внутрішнього образу сім'ї відбувається протягом усього життєвого циклу багатьох сімейних поколінь: коли людина заново вчиться усвідомлювати що у сім'ї, розуміти взаємозв'язок різних сторін її життя, взаємовідносини, почуття всіх її членів. Це відбувається поза рахунком:
а) соціалізації (дитина навчається в батьків в ході повсякденного спілкування, і переносить отримані навички до сім'ї, що створює сама) ;
б) завдяки культурі і засобам масової інформації;
в) завдяки міжособистісному спілкуванню, у яку включено систему сім'ї [24].
Отже, уявлення індивіда про його сім'ю – це самостійний, складний механізм, який необхідний для успішного функціонування сім'ї. Т. М. Михайликова (див. [17]) 1983 року запровадила поняття «образ сім'ї», чи образ «ми» як феномен сімейної самосвідомості. Однією з найважливіших функцій сімейної самосвідомості є цілісна регуляція поведінки сім'ї, узгодження позицій її членів. Адекватий образ «ми» визначає стиль життя сім'ї, зокрема подружні стосунки, характері правила індивідуальної і групової поведінки. Неадекватний образ «ми» – це узгоджені селективні уявлення про характер взаємин у дисфункційних сім'ях, які створюютья в кожного з членів сім'ї та сім'ї загалом, спостережуваний публічний образ – сімейний міф. Мета такого міфу – закамуфлювати ті невдоволені потреби, конфлікти, що мають члени сім'ї, й узгодити якісь ідеалізовані уявлення один про одного. Для гармонійних сімей характерний узгоджений образ «ми», для дисфункційних – «сімейний міф» [18].
Синонімами образу сім'ї є поняття «сімейний міф», «віруванн», «переконання», «сімейне кредо», «образ ми», «наївна сімейна психологія» та ін. Під сімейним міфом багато авторів розуміють певну неусвідомлювану взаємну угоду між членами сім'ї, функція якої є в тому, щоб перешкоджати усвідомленню відторгнених образів (уявлень) про родину загалом і кожного її члена. У численних дослідженнях психологів і соціологів виявлено, що уявлення юнаків та дівчат про майбутнє сімейне життя формується у батьківській сім'ї стихійно – чи як прагнення повторення, чи як прагнення докласти зусиль інакше й т. д. Причому досить часто ці уявлення заповнюють те, чого бракувало, тобто носять своєрідний компенсаторний характер.
Через ряд причин у сучасних підлітків складається здеформований, спотворений образ сім'ї. Н. І. Шевандрин (див. [17]) виділяє такі чинники, які формують неадекватні шлюбно – сімейні установки молодого покоління:
аморальна поведінка батьків (алкоголізм, девіантна поведінка) ;
неповний склад сім'ї;
недостатня кількість знань і навичок батьків по вихованню дітей;
негативність відносин між батьками;
конфліктність стосунків у сім'ї;
втручання із боку родичів у справи сім'ї, виховання.
Отже, нині чимало помітно існуючих визначень і понять образу сім'ї, у яких чітко можна назвати загальні ознаки:
1. образ сім'ї – це соціально-психологічний феномен який являє собою сімейну самосвідомість, сімейну ідентичність.
2. однією з найбільш важливих функцій образу сім'ї є цілісна регуляція поведінки сім'ї, узгодження позицій її членів.
3. образ сім'ї визначається через основні компоненти структури сім'ї як системи.
4. образ сім'ї зазвичай функціонує у межах правил сімейної системи та головним чином на несвідомому рівні [6; 4].
 
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ БАТЬКІВСЬКОЇ СІМ'Ї НА ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ ШЛЮБУ МОЛОДОЇ СІМ'Ї
 
2.1 Особливості соціалізації дитини в сім'ї
 
Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини. Розглянемо їх.
1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона (див. [10]) сім'я – це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом
2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.
3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім – людей поза сім'єю.
4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне «зараження». При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням [2; 19].
Особливо значною роль сім'ї у становленні особистості дитини є на первинному етапі її соціалізації. Так, на першій стадії (до одного року) дитина розвивається за віссю «довіра – недовіра». Ступінь розвитку почуття довіри до інших людей і світу загалом залежить насамперед від якості материнської турботи, причому не так від кількості їжі чи ласки, які здатна надати мати, як від особливостей спілкування, здатності матері передати відчуття стабільності, тотожності переживань, того, що вона є людиною, якій можна довіряти. На другій стадії (1-3 роки) дитина розвивається за віссю «автономія – сором і сумнів». Насамперед формується здатність до самоконтролю тілесних виявів, встановлюється певне співвідношення виявів впертості і добровільності дій. Особливості такого співвідношення залежать від готовності батьків поступово надавати дитині можливість самостійно контролювати свої дії, ненав'язливо обмежуючи її в тих сферах життя, які є потенційно або реально небезпечними для дитини і оточуючих. Переживання сорому проявляється як лють, спрямована на себе, коли дитині забороняється бути самостійною, коли батьки постійно або роблять усе за дитину, або очікують, що вона робитиме самостійно те, що поки що не спроможна робити, У результаті у дитини може сформуватися невпевненість у собі, слабка воля. Третя стадія (3-6 років) визначається розвитком дитини за віссю «ініціативність – провина». При цьому ініціатива додає до автономії здатність брати на себе зобов'язання, планувати, розв'язувати нові завдання, набувати нових корисних навичок. Чи переважатиме у дитини ініціатива, значною мірою залежить від того, як батьки ставляться до її волевиявлення, визнають і задовольняють її право на допитливість, фантазію, творчість [14].
Почуття провини у дитини викликають батьки, які не заохочують її до самостійності або надмірно карають. Таким чином, особливості взаємодії батьків і дитини багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) успіхи дитини на подальших етапах її соціалізації.
До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:
соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь) ;
превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;
тривалість і характер спілкування з дітьми;
загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;
зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо) ;
матеріально-побутові умови.
В Україні типовою є нуклеарна сім'я з невеликою кількістю дітей (52, 1% – однією дитиною), із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім'ях виховують 1, 5 млн дітей. Внаслідок зменшення реальних доходів родин переважна їх більшість не має можливості створити для дітей сприятливі умови життя [2].
Отже, сучасна українська сім'я часто не має змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Це спричинюється як особливостями суспільного виховання, так і негативними змінами всередині сім'ї: зниженням її стабільності, малодітністю, послабленням традиційної ролі батька, трудовою зайнятістю жінки та інше.
 
2.2 Загальні закономірності впливу батьківської сім'ї на молоде подружжя
 
У сім'ї закладається модель внутрішньосімейних стосунків, формуються навички спілкування з різними людьми за віком, інтересами, особистісним особливостям. Формуються соціально – адаптивні навички та вміння різного рівня життя та спрямованості. Найчастіше в літературі розглядається вплив батьків (частіше матері) на психічний розвиток дитини. Існує цілий ряд теоретичних підходів усвідомлення ролі й змісту дитячо – батьківських відносин, сформульованих різними психологічними школами. У «психоаналітичних» та «біхевіористичних» моделях, дитина представляється як об'єкт докладання батьківських зусиль, як істота, яку треба соціалізувати, дисциплінувати, адаптувати до життя у суспільстві. «Гуманістична» модель передбачає, передусім, допомогу батьків на індивідуальному становленні дитини. Тому вітається прагнення батьків емоційної близькості, розуміння, чутливості у відносинах з дітьми. Однак питання впливу сім'ї батьків залишаються мало вивченими. Особливе місце у процесі формування позитивних шлюбно – сімейних установок займає період дитинства. Саме тоді формується уявлення про родину, закладаються риси особистості майбутнього сім'янина. Соціальна орієнтація дітей у суспільно-історичному досвіді починається з розуміння образу [2; 7]. Сімейна атмосфера сприяє розвитку в дитини багатого емоційного життя (співпереживання, співчуття), і саме це вважається важливим для становлення позитивного образу сім'ї.
І. В. Гребенников (див. [7], с. 33) зазначає: «У процесі самого життя молодь переймає від старшого покоління чимало знань про відносини до людини протилежної статі, одруження, про родину, засвоює норми в сімейному житті». М. Пезешкіан (див. [13]), основоположник позитивної психотерапії, використовує поняття «сімейні концепції», які визначають правила відносин і до людей і до речей: від одного покоління до іншого передаються не так матеріальні блага, скільки стратегії переробки конфліктів та формування симптомів, структури світогляду і структури відносини, які переходять від своїх батьків про дітей.
Швейцарський психолог А. Зонді (див. [11]) говорить про «родове несвідоме» як форму психічної спадковості. Людина впродовж свого життя виявляє тенденцію реалізовувати претензії її предків – батьків, дідів, прадідів. Особливо яскраво цей вплив можна знайти, вважає автор, в важливих моментах життя, які мають доленосний характер: коли людина робить свій професійний вибір або шукає місце роботи, супутника життя. Отже, людина, вирішуючи важливі питання самовизначення, перестає бути цілком «вільним», не «чистим аркушем», що у своїй особі представляє рід, своїх прабатьків, котрі делегували йому «доручення». Але це не значить, що доля людини жорстко запрограмована і залишається тільки слідувати якимось інстинктивним спонуканням. Людина може подолати нав'язані тенденції, взяти за основу власні внутрішні резерви і може побудувати долю усвідомлено.
У вітчизняній психології Є. Ейдеміллер і В. Юстіцкіс (див. [20]) розглядають патологічне сімейне успадкування, яке притаманне дисфункційним сім'ям, як формування, фіксацію і передачу емоційно – поведінкового реагування від прабатьків до батьків, від своїх батьків до дітей, онуків тощо. Ригідні, ірраціональні, пов'язані між собою переконання, запозичені, якщо представники старшого покоління, формують особистість, малоздатну до адаптації, яка страждала нервово-психічними розладами. Можна з жалем відзначити, що більшої уваги фахівців приваблюють саме явища, які спотворюють вплив неусвідомлюваних детермінант на поведінку молодої людини, явища «негативного» психологічного наслідування.
У психології сімейних відносин сучасними психологами виділяється концепція дублювання батьківських властивостей, яка передбачає, що людина заново вчиться виконувати чоловічу і жіночу роль значною мірою на несвідомому рівні і використовує у своїй сім'ї модель відносин батьків [11; 9]. Підготовка до сімейного життя розгортається на ранніх етапах життя. Подружня і батьківська соціалізація, як відзначають Д. Ісаєв, та В. Каган (див. [9]), починається на 2-му рокці життя, коли дитина у сімейному спілкуванні сприймає перші зразки маскулінності і фемінінності. Подружня поведінка матері та батька ще затінена, не усвідомлюється дитиною, але і вони опиняються у ролі провідників статевих ролей. На 2-3 році життя, коли дитина уже знає свою стать й починає співвідносити своє «Я» з уявленнями про людей своєї чи іншої статі, в рольових іграх вона виражає маскулінну або фемінну поведінку, яку перейняла або від батька або від матері. У іграх, в які грають діти відбивається формування першого, найпростішого рівня сімейних установок, які відповідають загальним стереотипам сім'ї. Вже в цих іграх хлопчики виконують ролі, пов'язані з виходом за межі сім'ї та поверненням у неї (полювання, війна, т. д.), а дівчатка грають в ігри преважно пов'язані із ролями; хлопчики в проявах стилю гри більш ексцентричні і інструментальні, а дівчатка – більш концентричні й емоційні. Ці ігрові перевтілення – однин із основних шляхів формування подружніх і батьківських ролей. Основний механізм цього формування – ідентифікація і імітація. Дитина ідентифікує себе з батьком своєї статі і імітує його поведінку у разі, коли батько холодний, грубий, несправедливий, жорсткий. Багато дітей у своїй родині відтворюють «почерк» сім'ї батьків. Ці глибокі неусвідомлювані чи психологічно конфліктно усвідомлювані ідентифікаційні установки, на думку Д. Н. Ісаєва і В. Є. Кагана, за всіма труднощами їх коригування повинні контролюватися дорослими, аби бути знову відтвореними з віком у дітей. Певною мірою набуті установки залежать і від структури характеру дитини.
У віці – 3-5 років – діти просять від батьків брата чи сестру, бувають зворушливо ласкаві і турботливі з молодшими. Поява ще однієї дитини у сім'ї супроводжується дитячими ревнощами. Чи не в кожній родині тим часом з'являється другиа дитина. Але істотну важливість набуває реакція батьків на дитячі прохання – осудна, відразлива, що забороняє чи м'яко пояснює. Іноді батьки намагаються піти обхідним, замінним шляхом обзаведенням домашніми тваринами. Це вік інтенсивного закладання основ любові до дітей. Молодший школяр вже намагається розумітися на сімейній ситуації, розуміти й оцінювати позиції батьків, виробляти власні. При конфліктах з батьком вже з'являється усвідомлюване бажання бути «не таким». У періоді статевої гомогенізації часом можна спостерігати, що, дитина зближується з батьком своєї статі, а інший шукає близькості з дорослим своєї статі поза нею. Це серйозний сигнал для батьків. Чим менше дитина емоційно задоволениа ситуацією у батьківській сім'ї, тим вона, очевидно, більше сприймає поза сімейні зразки. Підлітковий вік ставить перед вихователями ускладнені завдання. Емансипаційні тенденції, висока критичність підлітка роблять його суворим суддею взаємин у батьківській сім'ї. Реальність часто сприймається через власну призму, вони схильні до наївної ідеалізації, романтичної закоханості. Багато хто це називає дрібницями, хоча, насправді, це найважливіші проблеми, які створюють труднощі й для підлітка, й для дорослих. Для підлітка – оскільки він готовий до цього: закоханість і його сім'я йому так само близькі, скільки віддалені одне від одного. Поняття «мати дитину» пов'язується підлітками переважно з вагітністю й у кращому випадку з немовлям у візку, але не з багаторічними турботами про неї. Смерть асоціюється з лікарнею і похороном, але не з почуттям втрати. Відомі труднощі у тому, що почуття підлітків незрілі, уявлення наївні і контрастні, а відкритість світу величезна. Для дорослих батьки нерідко схильні ототожнювати підліткову закоханість до того, що зумовлює шлюб, любов. У результаті складається суперечлива система відносин, що потребує від своїх батьків зусиль, часто – чималих. Загальні стандарти сімейного життя і індивідуальні установки нелегко примирити і дорослій людині. Дуже важливо, щоб підліток міг висловити свою думку, не побоюючись засудженої реакцій вихователів. Д. Н. Ісаєв і В. Є. Каган
(див. [9]) вказують, що завдання у тому, щоб формувати такі навички індивідуального заломлення загальних цінностей, які б не суперечили ні цим цінностям, ні індивідуальним потребам і особливостям. Сім'я має більші можливості виховання в юнаків чоловічої статі, шанування дівчини, а у дівчат гордості, скромності, відчуття власної гідності [8; 13]. Підготовка до сімейного життя ставить завдання формування мотивації шлюбу, в очікуванні щодо нього. Особливий розділ підготовки сім'янина – виховання любові до дітей. У працях В. В. Бойко показано, що є індикатором стратегії репродуктивної поведінки й визначається багато в чому неусвідомлюваними установками, які за розбіжності з задекларованими думками можуть спричинити розбіжності бажаної і реальної кількості дітей. Особливого значення знаходить виховання в дівчаток адекватних установок материнства.
Отже, відповідно до робіт, присвяченим даній проблематиці, можна стверджувати, що ставлення до сім'ї впливають на саму сім'ю у майбутньому. Формування ціннісних і моральних орієнтацій зважується на власну майбутню сім'ю, відбувається на образі сім'ї батьків, але характеризується яскравіше вираженою спрямованістю на власний добробут і комфорт. Проте чи всі батьки підготовлені до навчання своїх дітей? Зазвичай, батьківська сім'я, піднімає собі цілеспрямоване завдання виховання в своїх дітях уявлень, функціонально-рольових умінь і навичок створення повноцінної сім'ї. Адже саме у юнацькому віці настає момент аналізу отриманого соціального досвіду та формування на його основі власних образів майбутньої сім'ї. Отже, щоб уникнути психологічних складнощів у сімейному колі, необхідно звернутися не до виявленх проблем, а до їх профілактики, яка допоможе їх попередити. І тому треба зазначити механізми формування сімейних уявлень. Знання механізмів і складених психологічних програм із профілактики можуть сприяти багатьом запитам суспільства, які пов'язані з неблагополучними сім'ями [ 23].
 
Висновки
 
Як показав аналіз використаної літератури, модель батьківської сім'ї визначає в головних рисах модель сім'ї, яку, в наслiдок цього, створюють їх дiти. Встановлено, що в шлюбi партнерiв, якi представляють явно протилежнi моделi, постiйно вiдбувається боротьба за владу. Вiрогiднiсть гармонiйного союзу тим вища, чим ближчі моделi сiмей, iз яких вийшли подружнi пари. Доведено, що чим бiльше було конфлiктiв в батьківських сiм'ях, тим частiше вони виникають в сiм'ях дiтей. Взаємини мiж батьками, стереотипи поведiнки в сiм'ї, засвоєнi в дитинствi i юностi, в зрілому вiцi значно впливають на характер відносин мiж подружжям, на задоволенiсть i стiйкiсть шлюбу.
Таким чином, характер вiдносин подружжя багато в чому вiдповiдає характеру вiдносин їх батькiв. В тих випадках, коли конфлiкти мiж батьками переходили певну межу, виливаючись в рiзнi прояви взаємної неприязнi, але справа не доходила до розлучення, діти нерiдко сприймали такi взаємини як антимодель нормальної сiм'ї i, вступаючи в шлюб, свої подружнi взаємини будували по-iншому. Якщо конфлікт батькiв досягає крайньої межi i стає нестерпним для обох сторiн, то інтересам дітей більше вiдповiдає розлучення, нiж подальше спiльне життя батькiв.
Гармонiя сiмейного життя батькiв має i інші наслiдки для майбутнього сiмейного життя дiтей. Молодi пари, якi позитивно оцiнили шлюб своїх батькiв, проявляють у взаєминах в своїй сiм'ї більше толерантностi, злагоди i розумiння. Батьки, подружжя яких склалось благополучно, дають дiтям наглядний приклад того, як повинне будуватись спiльне життя чоловiка i дружини. Вони доповнюють один одного i тим самим забезпечують успiшне виховання. Спiльнi дії батькiв являються важливим передбаченням успiшного формування особистостi. Таким чином, стiйкiсть, стабiльнiсть майбутньої сiм'ї цiлком залежить від соцiально-психологiчного характеру батьківської сім'ї.
 
Список використаних джерел
 
Андреева Т. В. Семейная психология / Т. В. Андреева. Учеб. Пособие. – СПб. : Речь, 2008 – 317 с.
Бондарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. / І. О. Бондарчук. – К. : МАУП, 2001. – 96 с.
Бондарчук О. І. Сім'я як осередок соціалізації дитини // Проблеми соціальної захищеності дітей в ринкових умовах. – К. : АЛД, 1998. – 165 с.
Головська М. Б. Домашня психологія: Подружжя, діти, родина / Головська М. Б; Пер. З польськ. З. Городенчук. – Львів: Свічадо, 2000. – 176 с.
Гребенников І. В. Основы семейной жизни. / І. В. Гребенников. – М. : Мысль, 1991. – 240с.
Джайнотт Х. Д. Родители и дети / Х. Д Джайнотт. – М. : Знание, 1986. – 96 с. – (Нар. ун-т. Пед. фак. ;).
Дружинін В. Н. Психология семьи. / В. Н. Дружинін. – М. : Галарт, 1996. – 342 с.
Зацепін В. І Семья. Социально психологические и этические проблемы: Справочник. / Зацепін В. І., Бучинська Л. М., Гавриленко І. Н. – К. : Наукова думка, 1990. – 314с.
Ігашов К. Є. Семья. Дети. Школа. / К. Є. Ігашов, Г. М. Міньковський. – М. : Academia, 1989. – 253с.
Карлсон А. В. Вперед к прошлому: перестройка семейной жизни в постсоциалистической Швеции // Вестн. МГУ. – 1995. – № 2. – Сер. 18. Социология и психология. – 154с.
Ковальов С. В. От Я до Мы. Азбука семейной жизни. / С. В. Ковальов – М. : Академия, 1986. – 217с.
Ковальов С. В. Подготовка старшеклассников к семейной жизни: Тесты, опросники, ролевые игры. / С. В. Ковальов – М: Проспект, 1991. – 146 с.
Ковальов С. В. Психология современной семьи: Информ. – метод. Материалы к курсу «Етика и психология семейной жизни»: Кн. для учителя / С. В. Ковальов – М. : Посвещение, 1988. – 207 с.
Макаренко А. С. Книга для родителей. / А. С. Макаренко – М. : Педагогика, 1988. – 260с.
Меньшутин В. П. Помощь молодой семье: Заметки психолога. / В. П. Меньшутин – М. : Мысль, 1987. – 203с.
Насонова О. Б. Становлення дитячої особистості у сімейних взаєминах // Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини. / О. Б. Насонова – К. : Прецедент, 1996. – 187 с.
Николаева Е. Н. Зависимость эмоциональных реакций человека от негативних переживаний в детстве // Психол. журн. / Е. Н Николаева, В. П. Купчик, А. И. Сафонова. – 1996. – Т. 17. – № 3. – 98с.
Павлюк Л. О. Основи демократичного виховання в Україні // Аудиторія. – 2002. – № 2. – 216 с.
Постовий В. Г. Цінності української родини // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах. / В. Г. Постовий – К. : Вища освіта, 2000. – 156 с.
Психология воспитания / Под ред. В. А. Петровского. – М. : Сфера, 1995. – 361с.
Психологічна допомога сім'ї: Посіб. / За ред. З. Г. Кісарчук. – К. : Вид-во Ін-ту соціології НАН України, 1998. – 75 с.
Семья и молодежь: профилактика отклоняющегося поведения / В. А. Балцевич, С. Н. Буров, А. К. Воднева и др. – Минск: Университетское, 1999. – 216 с.
Семья: социально-психологические и этические проблемы: Справоч. / В. И. Зацепин, Л. Н. Бучинска, І. Н. Гавриленко. – К. : Политиздат Украины, 1989. – 432с.
Соколова В. Н. Отцы и дети в меняющемся мире: Кн. Для учителей и родителей. / Г. Я. Юзефович. – М. : Посвящение, 1991. – 219 с.
Циба В. Г. Соціологія особистості: системний підхід: Навчальний посібник. / В. Г. Циба. – К. : МАУП, 2000. – 152 с.
 
Додатки
 
Тест. «Готовы ли вы к семейной жизни?»
С помощью этого теста вы узнаете, готовы ли вы к семейной жизни или вам не стоит торопиться в отношениях с вашим партнером.
Ответьте на вопросы и утверждения. Отвечайте быстро, без колебаний «да», «нет» или «иногда».
Текст опросника.
1. Согласны ли вы с утверждением, что семья и семейные отношения важнее дружбы, друзей и приятельских отношений? 2. Считаете ли вы, что вам следует продолжить работу по специальности после вступления в брак? 3. Не кажется ли вам, что семья без детей, что дом без хозяина? 4. Все ваши знакомые хвалят приготовленные вами блюда? 5. В будущем вы намереваетесь делиться с партнером всеми своими тайнами и секретами? 6. Не думаете ли вы, что брак ваших родителей удался? 7. Одобряете ли вы идею так называемого «пробного брака»? 8. Считаете ли вы добрачные связи предосудительными и недопустимыми? 9. Готовы ли вы простить измену вашему партнеру? 10. Можете ли вы утверждать, что снисходительно и терпимо оноситесь к недостаткам других? 11. Готовы ли вы разделять увлечения вашего партнера? 12. Склонны ли вы преувеличивать достоинства тех, кого любите? 13. Думаете ли вы, что работа вашего партнера будет менее важна, чем ваша? 14. Уверены ли вы в том, что забота о повседневных мелочах будет доставлять вам удовольствие? 15. Если с вами обращаются вежливо и деликатно, то вы можете уступить? 16. Всегда ли вы точно знаете, что волнует вашего партнера в данный момент? 17. Часто ли вызывают ваше раздражение отдельные привычки партнера? 18. Бывает ли вам трудно общаться с родителями вашего партнера? 19. При разговоре о детях вы пренебрежительно морщитесь или переводите разговор на другую тему? 20. Вы и дня не можете прожить друг без друга? 21. Откровенны ли вы с партнером в разговорах о собственных проблемах и недостатках? 22. Считаете ли вы, что ваш партнер мог бы быть немного красивее и умнее? 23. Вам проще представить свое будущее без карьеры, чем без семьи? 24. Не кажется ли вам, что вы всерьез задумались о браке только после того, как мама одобрила ваш выбор? 25. Ваша гармония доходит до того, что вы одинаково оцениваете поступки ваших друзей и знакомых? 26. Не вызывает ли у вас раздражение стремление партнера нравиться не только вам?
Результаты теста. Подсчитайте набранную сумму баллов (СБ) с помощью ключа:
1. да – 2, нет – 0, иногда – 1 2. да – 2, нет – 0, иногда – 1 3. да – 2, нет – 0, иногда – 1 4. да – 2, нет – 0, иногда – 1 5. да – 2, нет – 0, иногда – 1 6. да – 2, нет – 0, иногда – 1 7. да – 0, нет – 2, иногда – 0 8. да – 2, нет – 0, иногда – 0 9. да – 2, нет – 0, иногда – 1 10. да – 2, нет – 0, иногда – 1 11. да – 2, нет – 0, иногда – 1 12. да – 2, нет – 0, иногда – 1 13. да – 0, нет – 2, иногда – 0 14. да – 2, нет – 0, иногда – 1 15. да – 2, нет – 0, иногда – 1 16. да – 2, нет – 0, иногда – 1 17. да – 0, нет – 2, иногда – 0 18. да – 0, нет – 2, иногда – 0 19. да – 0, нет – 2, иногда – 0 20. да – 2, нет – 0, иногда – 1 21. да – 2, нет – 0, иногда – 1 22. да – 0, нет – 2, иногда – 0 23. да – 2, нет – 0, иногда – 1 24. да – 0, нет – 2, иногда – 0 25. да – 2, нет – 0, иногда – 1 26. да – 0, нет – 2, иногда – 0
Коэффициент готовности (КГ) к вступлению в брак вычисляется по формуле:
КГ = (СБ: 52) х 100% Например, если вы набрали 23 балла, то КГ= (23: 52) х100% = 0, 442х100% = 44, 2% Значит, вы готовы к браку на 44%. Стоит ли спешить?
0 – 20 баллов – неготовность к вступлению в брак. 21 – 38 баллов – частичная готовность к семейной жизни. 39 – 52 балла – готовность к браку.
 
Тест-карта оценки готовности к семейной жизни (И. Ф. Юнда)
Чтобы определить готовность к семейной жизни, юношам и девушкам нужно выбрать в каждой из десяти предложенных ниже ситуаций по одному из трех вариантов и подсчитать результаты в баллах по шкале оценок для каждого из трех вариантов поведения («П»- правильное, «В»- возможное, «Н»- неверное) 
Таблица №1Тест-карта оценки готовности к семейной жизни (И. Ф. Юнда).
Типичные ситуации, варианты поведения. П В Н
 I. У юноши (девушки) неприятности на работе: 1) недовольство, упреки в нерасторопности, неумении ладить с начальством, решать производственные вопросы; 2) спокойно-дружеские отношения, иногда с утешением и разделением огорчения; 3) сопереживание, проявление нежности, стремление успокоить, поддержать уверенность в правоте. II. Встреча гостей – родителей, родственников и друзей: 1) прием простой, без особого энтузиазма, чайный стол с обсуждением семейных проблем и новостей; 2) прием без всякого энтузиазма, без проявлений признаков должного уважения, в разговоре порой проскальзывает недовольство; 3) прием в торжественной обстановке, с празднично накрытым столом, любимыми кушаньями гостей, культурно – развлекательной программой III. Совместные покупки, заготовка продуктов: 1) дружное обсуждение планов, в реализации которых все члены семьи принимают посильное, но активное участие; 2) единоличное принятие решения, один из супругов отдает распоряжения, другой выполняет их; 3) безучастное отношение к предстоящему, отрицательные высказывания по поводу планов с последующей критикой сделанного, ссорами по этому поводу. IV. «Мне некогда, я работаю»: 1) рассуждения типа: «Работа на работе, а дома время – семье, личной жизни»; отрицательная, порой раздражительная реакция на производственные проблемы; 2) отношение к занятости супруга (супруги) понимающее, хотя и без особого интереса к его (ее) профессии; 3) уважительное отношение к профессии, успехам, живой интерес к работе супруга (супруги) и трудовым проблемам. V. Забота об уюте, эстетике быта, чистоты одежды, белья; уборка квартиры, приготовление пищи с учетом различных вкусов: 1) рассуждения типа: «Идеальный порядок в доме – моя мечта, но одна (один) я не в состоянии справиться, нужны помощник и стимул»; 2) предпочтение самостоятельных занятий домоводством с адекватным восприятием доброжелательной критики и пожеланий, без отказов от полезной помощи; 3) рассуждения типа: «Признаю, что порядок в доме – хорошо, но заниматься им нет никакого желания; если бы кто-то взял уборку, стирку и приготовление пищи на себя, я была (был) бы очень рада (рад) «. VI. Сексуальные отношения: 1) сдержанность и умеренность в достижении сексуального удовлетворения; 2) сексуальные отношения занимают доминирующее место в семейной жизни, все остальное имеет соподчиненное значение; 3) половая жизнь отодвигается на задний план, главные интересы сосредоточены на материальном обеспечении, социальном престиже, трудовой деятельности. VII. Забота о потомстве: 1) рассуждения типа: «Поживем для себя, подумать о ребенке не поздно и через несколько лет»; «Ребенок в семье нужен, но хочу не более одного». 2) Желание иметь как можно больше детей; 3) Желание иметь двоих-троих детей. VIII. Забота о воспитании детей: 1) предоставление ребенку возможности самовоспитания, свободы выбора и действий; 2) стремление к разностороннему (интеллектуальному, психоэмоциональному и физическому) развитию ребенка; 3) противопоставление интеллектуальных и спортивно-физических наклонностей; курс на одностороннее развитие способностей. IX. Самосовершенствование в рамках семьи: 1) забота о всестороннем развитии каждого, индивидуальное овладение мастерством, выработка активной жизненной позиции; 2) развитие в старринге (все только вдвоем, вместе), взаимное ограничение социальной активности; 3) досуг без целевых устремлений, поощрение свободного времяпровождения. X. Выбор и развитие коммуникабельности: 1) импонирует скромное поведение в обществе, добросовестный труд не связан со стремлением завоевать всеобщее внимание, но ценится умение отстаивать свои позиции; 2) главным считается умение «не высовываться, быть незаметным в общении вне семьи, а порой и дома»; 3) стремление совершенствовать манеры поведения и формы общения, утверждать и с достоинством представлять свою семью и себя лично. 
Таблица №2Шкала оценок вариантов. Типичные ситуации. Выбранный вариант поведения, баллы.
 Типичные ситуации. Выбранный вариант поведения, баллы. П В Н 1 -5 10 15 2 5 -3 10 3 10 5 -3 4 -3 5 10 5 10 15 -5 6 10 15 -3 7 -5 15 10 8 -5 15 10 9 10 5 -3 10 5 -3 10
Ключ к тесту.
 Сумма баллов от 70 до 120 свидетельствует о достаточной подготовленности к семейной жизни, 22-70 баллов – об удовлетворительной и ниже 22 баллов – о недостаточной подготовленности.
Фото Капча