Вплив конструктивних факторів на архітектуру українських баневих церков

Півсферична форма баневої конструкції стає характерною для Західної архітектурної традиції, навпаки більш пологі – для Східної, зокрема Візантії, Болгарії, Румунії та частково країн Закавказзя. Але у більшості випадків Вірменія, Грузія, як також і мусульманські країни вживали баневі форми видовжених догори, параболічних або конічних обрисів. Розподіл баневої конструкції на дві чи навіть три оболонки, значно покращував статичні можливості та розподіл зусиль в баневих структурах. Конусоподібна форма проміжної оболонки є найбільш вдалою конструкцією для сприйняття зосереджених навантажень, а в цілому виникає можливість зменшення маси та розпір в несучих та опорних елементах конструкцій. Впровадження в будівництво сакральних баневих споруд залізобетону в кін. ХІХ ст. надавало широкі можливості його використанню в несучих склепінчастих та баневих конструкціях. Металеві конструкції у вигляді гратчастих луків-ферм або ребер в баневих покриттях, зменшує навантаження на несучі конструктиви та дає змогу зводити легкі баневі покриття внутрішних оболонок, влаштовуючи в них додаткові отвори вікон для освітлення їх внутрішних просторів.

ІІ пол. ХХ ст. в баневій архітектурі характерна використанням тонкостінних оболонок з риштункованого (армованого) цементу та збірного залізобетону, у вигляді плит сегментів як складових баневої конструкції. Вдосконалюється при цьому технологія їх зведення та покращуються експлуатаційні можливості всієї просторової структури. Найбільш суттєвим конструктивним досягненням Східної архітектурно-будівельної традиції є впровадження системи опирання бані на окремо стоячі чотири опори-колони, за допомогою вітрильного склепіння або тромпів як переходових конструктивних елементів. Баневі конструкції великих діаметрів, зведені з цегли на цементівці, на противагу бетонним, потребували іншого конструктивного підходу та вибору іншої форми несучої конструкції – бані, більш пологої, за формою на межилучниках – вітрилах і розвантажувальних закапелків. Крім традиційної системи опирання бані на чотири опори у хрестово-баневих церквах, маємо планувальну структуру з опиранням її на вісім колон, що давало можливість не тільки розширити підбаневий простір, але й зводити бані більших діаметрів. Як і на Заході впровадження у Східній архітектурно-будівельній традиції металу та залізобетону у просторових конструкціях, відкриває нові можливості для зведення баневих просторових структур, що перекривають значні об’єми, одночасно полегшуючи несучі конструкції та покращуючи і вдосконалюючи статичну роботу всіх несучих елементів у просторовій структурі.

Розглянувши і проаналізувавши процеси формування баневих сакральних споруд, в Східній та Західній архітектурно-будівельній традиції, можемо констатувати, що грунтувалися вони на певних особливостях. Кожна з них зокрема, відображала той чи інший аспект становлення, формування та розвитку баневої просторової струкутри як зі сторони архітектоніки, так і конструкції. Це зокрема, такі як: символічно-образні, що торкаються як внутрішнього, так і зовнішнього планувального і просторового вирішення храмових будівель; планувально-функціональні, які відображають спосіб формування планувально-просторової структури, через канонічні та літургічно-обрядові вимоги; просторово-тектонічні, що виявляють взаємозалежності та співвідношення між простором, конструкцією та формою і етно-історичні, які акумулюють в собі засади творення храмових споруд, на основі територіальних і національних особливостей та відмінностей.

 

 

Розділ показує особливості формотворення баневої структури в українському храмобудуванні з огляду тих факторів та засобів, які мали на це вплив, творячи індивідуальні творчі здобутки будівничих України. Вони роблять церковні будівлі на цих теренах непересічним явищем європейської і світової архітектурної думки. Традиція застосування бані над простором храмової споруди, безумовно, поєднює в собі як ідейно-символічний образ, так і архітектонічні та конструктивно-будівельні аспекти. Безперечно, що прагнення витворити піднесений простір з виразним висотним акцентом, де банева структура стає домінуючою, як символ небес і його світлового наповнення, має тут вагоме значення.

Застосування бані над квадратною основою має східне походження і приходить на терени України з країн Причорномор'я швидше, ніж до решти Європи. Баневий простір був створений під впливом як синтезу архітектурних впливів хрещатого і базилікального типу у формуванні хрестово-баневого зразка, так і у використанні традицій дерев'яної оборонної та житлової архітектури. У монументальнім дерев'янім будівництві як громадському, так і індивідуальному вертикальні членування веж та житлових просторів, завершувалися гранчастими склепіннями, зімкненими або з отвором вгорі (на квадратній основі чи чотирьох стовпах). Вони стають прототипами майбутніх бань у дереві та камені або цеглі. Зімкнені чи сферичні склепіння та баневі форми, що опираються на стіни та на чотири опори, стають домінуючим елементом перекриття храмових просторів. Саме таке тектонічно-конструктивне рішення давало можливість творити відкритий центральний простір, гармонійно поєднаний з бічними компартиментами, які в сукупності виявляли висотну напрямленість церковних просторів як з середини, так і ззовні.

Структура храмової споруди грунтується на єдності конструктивних та архітектонічних засобів. Група опорних луків становить розвинуту на всі боки просторову систему, для взаємного поглинання стискуючих чи розтягуючих зусиль, що виникають в баневих та склепінчастих конструкціях церков (Х-ХІІІ ст.). Ззовні – це виконують “підпираючі“ зі сходу круглі чи гранчасті закапелки, а з трьох інших боків – відкриті галереї з підпорними півлуками (аркбутанами). Використання видовженої догори форми баневої конструкції сприяло розподіленню зусиль, зокрема стискуючих, і на конструкції несучої основи у порівнянні з півсферичними чи пологими баневими формами Риму та Візантії. В свою чергу – це зумовило значне полегшення несучих конструкцій підбанників, адже розтягуючі зусилля