Використання голкотерапії та лазеропунктури на доклінічній стадії дистальної діабетичної полінейропатії

У цілому, результати лікування щодо корекції нейроендокринно-імунної системи хворих на ЦД 1типу вперше виявлений, можна оцінити як задовільні, а обрана методика голкорефлексотерапії та інфрачервоної лазеропунктури є адекватною та перспективною для подальшого застосування та вивчення.

За допомогою ЕПД, проведеної до та після лікування, можна стверджувати, що у 115 (96. 6%) пацієнтів відмічалась стабілізація показників балансу енергії у меридіанах та акупунктурних точках зі стійкою тенденцією до норми. Оскільки концепція східної медицини “Інь-Ян” використовується у сучасній європейській науці як модель цілісного підходу до організму людини, а також як модель діалектичного підходу до стану здоров’я та хвороби, на підставі показників ЕПД ми трактуємо проведене лікування як патогенетичне за механізмом дії та результат його вважаємо безумовно позитивним. При детальному аналізі групи хворих, у яких за даними ЕПД по методиці Фолля виявлялись залишкові відхилення у точках підшлункова залоза, функція утворення вуглеводних ферментів, м’язи нижніх кінцівок, гіпоталамус, було виявлено, що пацієнти цієї групи мали певні особливості, а саме: лабільний перебіг ЦД, невиконання дієтичних рекомендацій під час лікування та після нього, наявність вираженого психовегетативного синдрому. Ця група дає нам підставу для продовження досліджень та пошуку більш досконалих, комплексних рецептур лікування хворих з вказаними особливостями.

Слід зауважити, що саме поєднання східної методики – ЕПД з загальновизнаною методикою європейської медицини – ЕНМГ дає змогу оцінити ефективність лікування саме доклінічної стадії ДПН, коли суб’єктивний стан хворих не відповідає функціональному стану периферійної нервової системи та динаміці енергетичних процесів в організмі вцілому (що за сучасними уявленнями є показником стабільності

гомеостазу та ефективності захисних сил організму).

Оцінка психологічного статусу досліджувальної групи.

Повторному психодіагностичному тестуванню підлягали тільки 119 хворих з діагнозом ДПН 1А стадії які пройшли курс рефлексотерапевтичного лікування. Психологічне дослідження проводилось за звичай у день останнього сеансу лікування після його закінчення, або наступного дня. Використовували “Опитувач САН” (оперативна оцінка самопочуття, активності, настрою) та “Шкалу самооцінки” за методом Ч. Д. Спілбергера.

У результаті: за методикою “САН” 104 (84. 4%) чоловіка із опитуваних мали середній бал шкали у проміжку 7. 3 – 8. 1, у 11 (9. 2%) він знаходився у межах 5. 0 – 5. 5 балів і лише у двох (3. 4%) з групи тестуємих цифри знаходились у діапазоні 3. 3 – 3. 7. За методом Спілбергера із 119 опитуваних у 97 відмічалось зниження рівня реактивної тривоги та у 83 – різке зниження особистої тривожності.

Усі проліковані нами хворі були обстежені методами ЕНМГ та ЕПД (Накатані та Фолля) через 6 місяців після курсу лікування у вигляді ГТ, ЛП.

Метою даного дослідження ми ставили оцінку віддалених результатів комплексного лікування ДПН доклінічної стадії. Ми планували виявити, по-перше, відсутність клінічної симптоматики (скарг та органічних порушень з боку нервової системи при загально-клінічному неврологічному огляді), а також задовільні характеристики функціонального стану периферійної нервової системи (за даними інструментальних методів дослідження) у порівнянні з контрольною групою, яку склали 43 хворих на ЦД вперше виявлений 1 типу середньої ступені важкості у стадії компенсації без схильності до кетоацидозу, ускладнений ДПН 1А стадії, обстежених повторно через 6 місяців після встановлення діагнозу та компенсації ЦД. На протязі 6 місяців пацієнти, віднесені до контрольної групи, перебували під наглядом ендокринолога та згідно амбулаторних карточок хворих перебіг їх основного захворювання можна розцінювати як стабільний (відсутність прекоматозних та коматозних станів, виражених “діабетичних” скарг, коливань добової дози інсуліну більше ніж 5-7 одиниць).

У пацієнтів 1 групи вцілому спостерігалась гірша картина функціонального стану периферійної нервової системи за даними ЕНМГ, ніж у пацієнтів 2 групи. Повністю нормальні показники ШПІ, ДЛ та ВСШП у 1 групі були зареєстровані у 55. 6% хворих (у пацієнтів 2 групи -75%). При дослідженні величин ШПІ та ДЛ статистично достовірна різниця була виявлена між показниками нижніх кінцівок: у 1 групі ШПІ по великогомілковому нерву складала 53+_3 м\с, по малогомілковому нерву – 54+_4 м\с (відповідно у хворих 2 групи – 58+_4 м\с та 60+_5 м\с) ; у 1 групі ДЛ з малогомілкового нерва на короткий розгинач пальців ступні 3. 25+_0. 14 мс, з великогомілкового нерва на привідний м’яз великого пальця ступні 3. 91+_0. 08 мс (відповідно у хворих 2 групи – 2. 85+_0. 16 мс та 3. 59+_0. 07 мс).

При дослідженні стану вегетативної нервової системи сегментарного відділу у пацієнтів 1 групи порушення у вигляді повної відсутності ВСШП спостерігалось у 11 (17. 5%) хворих, у 2 групі – 2 (3. 6%)  (після лікування відповідно 5, 4. 2% та 0, 0%) ; нормальні показники величини ДЛ ми отримали у 47 (74. 6%) хворих 1групи (у 2 групі – 50, 89. 3%), середнє значення у групі 1 на кисті 1. 28+_0. 04 мс, на ступні 2. 03+_0. 05 мс (у 2 групі відповідно 1. 24+_0. 04 мс та 1. 97+_0. 06 мс) ; амплітуди М-відповіді – у 50 (79. 4%) хворих (у 2 групи –