Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств (порівняльний аналіз досвіду України і В єтнаму)

- слабкі результати політичних реформ не дають можливості кардинальних економічних перетворень. Домінування слабкої політики над економікою дедалі дезорганізує і послаблює економіку, економічне реформування неможливе до того часу, поки не відбудеться становлення авторитетної сильної влади і не буде досягнута політична стабільність;

- зміна економічної політики, що продиктована зміною політичного курсу, – не свавільний крок, а підсумок попереднього періоду розвитку. Необхідність корінних перетворень у політиці та економіці – це вияв закону переходу кількості в якість, коли зміни, які виникли в політиці та економіці на попередньому етапі, актуалізуються та динамізуються, призводячи до стрибкоподібної зміни у внутрішній та зовнішній політиці країни;

- в умовах визнання нереальності старої мети тоталітарного суспільства назріла необхідність створення нової ідеологічної концепції на базі нової парадигми пізнання та перетворення суспільства. Такою концепцією стала доктрина політичного плюралізму та ринкових реформ. Процес такого типу перетворень, з одного боку, є об єктивно необхідним, назрілим, а, з другого, – надзвичайно важким у реалізації внаслідок невідповідності мети, завдань, інтересів, які висуваються ідеологією реформ як загальнонародні, та інтересів, завдань, мети правлячої еліти, яка начебто повинна діяти в інтересах народу, а діє в інтересах кланів, мафіозних груп, бюрократії. В цих умовах ідеологія реформ перетворюється на риторику, а правляча еліта перетворює в стрижень суспільної трансформації процес передачі державної власності з рук бюрократії як колективного розпорядника до рук приватних володарів власності.

Теоретична та практична значущість дослідження полягає в розробці дійових концептуальних підходів аналізу політичної та економічної реальності в пострадянських країнах і у визначенні реальних шляхів позитивної трансформації цих країн. Напрацьовані знання можуть бути використані при розробці нормативних та спеціальних курсів з проблем соціальної філософії, соціології та політології для студентів вузів та тих, хто навчається в середніх спеціальних закладах, для підготовки навчальних посібників. Матеріали дослідження є елементом широкоформатних пошуків у галузі соціальної філософії та політології і можуть стати основою для написання пропагандистських та інформаційних текстів.

Апробація роботи здійснена в публікаціях автора, на семінарах аспірантів, на науково-практичних конференціях: ООН і майбутні покоління. -К., 1996; Українська політика сьогодні: характеристики, орієнтири, співвідношення стратегії і тактики. – К., 1998.

Структура дисертації. Поставлені дослідницькі завдання обумовили етапи роботи над дисертацією, логіку викладу матеріалу та структуру роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та бібліографії основних використаних джерел. Дисертація складає 163 сторінки. Список використаних джерел налічує 183 найменування.

 

 

У вступі обгрунтовуються доцільність та актуальність теми дослідження, розкриваються методологічні та теоретичні засади, визначаються головні положення, що виносяться на захист, джерелознавча база та практична значимість роботи.

В розділі I “Становлення політики реформ як передумова економічних перетворень” окреслено геополітичний предмет аналізу, тобто країни, які модернізують економічний розвиток вищою мірою, ніж політичну систему, а також країни, які докорінно змінюють політику та економіку. Показано, що в суспільній думці цих країн не завжди обгрунтовано панує захоплення ідеями правової демократичної держави, ринкової моделі розвитку економіки, коли історичні умови, політична і економічна культура населення не стали їх підвалиною.

Соціально-філософський і соціоісторичний аналіз дають можливість зрозуміти, що системна економічна криза в постсоціалістичних країнах, яка супроводжується гострою політичною кризою, сприймається критично свідомою частиною населення як відбиття насамперед двох явищ, які притаманних цим країнам. По-перше, результати політичного і економічного розвитку є логічним наслідком непослідовності й нерішучості владних структур у проведенні реформ – насамперед, в політичній системі суспільства і в реальному секторі суспільного виробництва. По-друге, сьогоднішні катаклізми в політичному, економічному і духовному житті відбивають метання теоретиків і практиків реформ від моделей миттєвого переходу на рейки ринкового розвитку західного зразку до моделей повернення до форм і методів адміністративного управління економікою. Крім того, держава стимулювала орієнтацію капіталу в невиробничу сферу, а не у виробництво, за рахунок якого тільки і здійснюються реформи.

Дисертант відштовхувався від тези, що на етапі докорінних змін у суспільному розвитку “чиста” політика відіграє провідну роль у виробленні загальної політики реформ і виступає визначальним моментом курсу економічних реформ. Повернення до ситуації, коли політика та економіка рівнозначно взаємообумовлюють одна одну або коли економіка визначає політичний курс країни для перехідних країн, ще досить далека перспектива.

Політика як єдність теорії, політичних інститутів, відносин і дій має можливості забезпечити сприятливі умови для розвитку нового базису і одночасно блокувати інерційні несприятливі можливості старих виробничих відносин, якщо кожен елемент політики просякнутий спільними політичними й економічними інтересами, цілями, завданнями провідних верств активного населення та їх організацій (політичні еліти, партії, громадські організації).

Сучасні моделі суспільних трансформацій визріли не тільки на грунті філософських і політологічних абстрактних роздумів і витлумаченні класичних моделей розвитку. Політика прискореної трансформації суспільств, які вступили у смугу загальної кризи, постала як підсумок ряду факторів: а) усвідомлення невідворотного зниження продуктивності пануючого способу виробництва; б) розуміння, що надбудова консервативна і стримує економічні, політичні та духовні перетворення; в) визрівання висновку, що без зміни способу мислення і поведінки більшості народу немає шансів подолати тенденцію деградації усієї системи суспільних відносин.

Переломні 1988-92 рр. сформували переконання у частини політичних і економічних еліт, що заміна командної економіки, крах політичного