Язичницькі уявлення східних слов‘ян про потойбічний світ (IX – XIII ст.)

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

УДК 293. (043) 21

 

КОЗЛОВ Михайло Миколайович

 

 

Спеціальність 09. 00. 11 – релігієзнавство

  

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

 

Київ 2002

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Миколаївському навчально – науковому центрі Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Науковий керівник – Ричка Володимир Михайлович, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України. 

Офіційні опоненти - Зубар Віталій Михайлович, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України.

Павленко Юрій Віталійович, кандидат історичних наук, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки НАН України.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (кафедра історії України).

 

Захист відбудеться “31” травня 2002 р. о 14 год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26. 161. 03. в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “30” квітня 2002 року

 

 

Актуальність теми дослідження. В сучасній історіографії предметом дослідження стають не тільки процеси розвитку суспільства, його структура та економіка, але й духовний стан українського народу спільноти, його історіософське осмислення. У цьому плані все більшого значення набуває вивчення релігійних переконань, вірувань окремого індивіда, з його особливим сприйняттям світу, життя, смерті. Це відкриває перспективу глибшого осягнення місця духовної парадигми української нації у загальній родині індоєвропейських народів.

Духовність українців ґрунтується на фундаменті синкретизму місцевих язичницьких вірувань та канонів візантійського православ‘я. Візантійське православ‘я наприкінці І тис. н. е. було богословсько-філософською ідеологічною установою з малозрозумілим для мешканців Київської Русі культом та міцним адміністративним апаратом. Християнські уявлення про смерть, рай та пекло містили в собі насамперед теоретичні поняття, які не мали особистого життєвого осмислення. Тому цілком закономірним виглядає процес синкретизму на початку ІІ тисячоліття живих народних язичницьких вірувань, з християнськими філософсько-богословськими догматами та виникнення на цьому ґрунті київського православ‘я. Особливо відчутно вплинуло язичництво на поминальний ритуальний комплекс, уявлення про структуру світу мертвих. Таким чином, у дисертаційному дослідженні розглядаються витоки духовності української нації. Звідси розуміння особливостей уявлень наших предків про потойбічний світ постає принципово важливим для визначення специфіки східнослов‘янського православ‘я.

Проблема смерті є основою в будь-якій релігійній концепції. Вивчення уявлень наших предків про смерть та потойбічний світ, що відбивали традиційні погляди на світобудову, мікросвіт людини та коловерть людського існування є перспективним напрямом досліджень духовної і культурної спадщини українського народу.

Східнослов’янське язичництво, безумовно, виникло й розвивалося на своїй власній, самобутній основі, разом з тим воно не було замкнутою метафізичною системою і значною мірою відчуло на собі ідеологічний вплив сусідніх етнічних груп. Таким чином, аналіз уявлень східних слов’ян про потойбічний світ повинен допомогти з’ясувати розвиток та головні напрями зовнішнього культурного впливу на архаїчну культуру Київської Русі.

Про виняткову роль в свідомості східних слов’ян посмертних уявлень свідчить той факт, що за даними письмових джерел окремі аспекти даних вірувань чітко простежуються в звичаях та обрядах XVI-XVII ст.

Дослідження духовних витоків сучасної української культури є актуальним тому, що дає змогу більш глибоко усвідомити сучасний розвиток вітчизняної духовної культури.

Зв’язок роботи з науковими працями, програмами, планами, темами. Робота виконувалася як складова частина комплексної планової наукової теми історико-юридичного факультету Миколаївського навчально-наукового центру Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова – “ Актуальні проблеми давньої історії України” (№754) при співпраці з Інститутом історії НАН України.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють ІХ-ХIII ст., тобто час, коли відбувалося формування загального східнослов’янського світогляду одночасно зі становленням єдиної соціально-економічної, політичної систем і власної держави на чолі з єдиновладним правителем. За археологічними даними саме на цей час припадає період ліквідації общинних центрів та розбудова на їх місцях князівських замків. Оформлення єдиної моделі східнослов‘янської ідеології в кінці І. тис. н. е. відбувалось при активній підтримці київських князів, які вбачали в ній інструмент в боротьбі з сепаратизмом та зміцненні своєї влади, і тому проводили відносно цього протекціоністську політику. Виразно про це свідчить релігійна реформа князя Володимира Святославича 980 р., під час якої київський князь запровадив єдиний для всього східнослов‘янського суспільства культ головних язичницьких богів і цим самим надав язичницькій релігії функції державної.

Таким чином, слов’янське язичництво впродовж ІХ-Х ст. досягло найвищого етапу свого розвитку та отримало статус державної релігії, що сприяло консолідації давньоруського суспільства та підвищенню авторитету великокнязівської влади.

Після прийняття християнства автохтонні вірування ще протягом кількох століть продовжували зберігатися, особливо у віддалених від великих центрів регіонах. Разом із тим спостерігається повільний, але безповоротний процес витіснення язичницьких вірувань та обрядів християнськими канонами, який привів згодом до остаточної трансформації язичницької системи уявлень про потойбічний світ. Таким чином, період між ІХ та ХIII