Язичницькі уявлення східних слов‘ян про потойбічний світ (IX – XIII ст.)

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у шести статтях, вміщених у фахових виданнях і п’яти тезах конференцій (загальним обсягом 5, 5 авт. арк.).

Структура дисертації і послідовність подання матеріалу зумовлені логікою дослідження, його метою і завданням. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, а також списку використаних джерел та літератури.

У першому розділі здійснено історіографічний та джерелознавчий аналіз поставлених в дисертації проблем. Це дозволило у другому розділі проаналізувати східнослов’янську поховальну обрядовість, її ідейні витоки, головні етапи здійснення та вплив на духовне життя східних слов’ян дохристиянської доби. У третьому розділі було визначено головний зміст та структура уявлень східних слов’ян про небесний світ. У четвертому розділі розглядається модель уявлень про антисвіт та її місце в архаїчній свідомості наших пращурів.

Проведений аналіз дав змогу провести реконструкцію східнослов’янського язичницького міфу про світ мертвих, простежити його розвиток та трансформацію протягом ІХ-ХIII століть.

 

 

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюється мета та основні завдання дослідження, подається теоретико-методологічна база та наукова новизна дисертації, а також показано ступінь апробації його основних положень.

У першому розділі дисертації – “Історіографія та джерела” – аналізується література з проблеми, що досліджується, та матеріали з різних джерел, які були використані при написанні роботи.

Підкреслюється, що тема уявлень східних слов’ян дохристиянської доби про потойбічний світ в наш час залишається малодослідженою і у спеціальних наукових працях комплексно не розглядалася. Разом з тим, окремі її аспекти в різні часи привертали увагу вчених – представників різних гуманітарних дисциплін.

Наукове вивчення слов’янського язичництва було започатковане представниками так званої “міфологічної школи” в середині ХІХ ст. В основу цього наукового напряму були покладені уявлення про те, що основою більшості фольклорних сюжетів – епічних пісень, казок, легенд і т. ін. стали стародавні дохристиянські міфи-сказання. Яскравими представниками “міфологічної школи” – були такі визначні історики, етнологи, філологи та мистецтвознавці як О. О. Потебня, І. І. Срезневський, М. І. Костомаров, О. М. Афанасьєв, О. О. Котляревський. Вони провели кропітку роботу з виявлення, упорядкування та публікації писемних та етнографічних джерел, а також вивченню пережитків слов’янського язичництва в сучасних народних обрядах, звичаях, сюжетах та образах народного фольклору.

Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. в Російській імперії велику популярність отримав такий філософський напрям, як позитивізм, який стверджував, що об’єктивні знання в будь-якій науці можуть бути отримані лише як результат систематичного об’єднання даних багатьох суміжних наук. Вченні-позитивісти Є. В. Анічков, М. М. Гальковський, Д. М. Анучін, О. М. Соболєв продовжили дослідження слов’янського язичництва в цілому і посмертних уявлень, зокрема, у двох головних напрямках – за рахунок збільшення фактологічної бази і виникнення нової методології вивчення даної проблеми поєднуючи в собі аналіз етнографічних, письмових, філологічних та археологічних джерел.

В радянський період була суттєво збагачена історіографічна база вивчення слов’янського язичництва в напрямі дослідження уявлень наших пращурів про “світ мертвих”. Окремі аспекти цієї проблеми неодноразово розглядалися у творах радянських вчених – представників різних наукових напрямків – Д. К. Зєлєніна, Б. О. Рибакова, С. О. Токарєва, В. В. Іванова, В. М. Топорова. Радянські вчені піддали критичному аналізу символіку багатьох персонажів східнослов‘янської міфології і цим значно збагатили історіографічну базу дослідження теми, яка поставлена у дисертації. Концепція вивчення слов’янського язичництва у даних дослідженнях пов’язана з формаційним підходом до історичного розвитку людського суспільства. Разом з тим багата база літератури та теоретичне обґрунтування дозволили вченому обійти надмірний формаційний детермінізм і виробити свій оригінальний підхід до теми.

У пострадянський період як в Україні, так і в інших східнослов’янських державах зросла цікавість вчених-дослідників до духовної культури наших пращурів. На зміну жорсткому, марксистсько – ленінському підходу до вивчення теми східнослов’янського язичництва в цілому і посмертних язичницьких уявлень зокрема прийшов більш ліберальний цивілізаційний підхід, згідно з яким дохристиянські вірування розглядаються в межах оригінальної давньослов’янської цивілізації, тісно пов’язаної з сусідніми аналогічними культурними спільностями.

Проблема уявлень наших пращурів про “інший світ” була проаналізована, зокрема, у працях українських істориків, археологів та філософів В. М. Зубаря, Б. О. Лобовика, Г. С. Лозко, О. П. Моці, Ю. В. Павленко, Ю. Г. Писаренка, М. В. Поповича, В. М. Рички. Символіка смерті в архаїчній уяві східних слов’ян-язичників стала також об’єктом уваги сучасних російських дослідників як Т. О. Волошина, В. І. Гуляєв, М. С. Киселева, В. І. Мельник, В. Я. Пєтрухін, В. С. Ольховський, С. М. Остапов.

У другому розділі першої глави дисертації була проаналізована література, яка використовувалась при дослідженні язичницьких уявлень східних слов’ян ІХ – Х ст. про потойбічний світ. Автор вважає, що вона має різноплановий характер і складається з чотирьох незалежних одна від одної груп джерел. Найбільш важливу з них, на думку дисертанта, складають писемні джерела VI – XVII ст., які містять в собі цінну інформацію щодо вірувань і культів давніх слов’ян ІХ – Х ст. Велику цінність, на нашу думку, становлять іноземні письмові джерела, що відбивають процеси духовного життя, які мали місце у східнослов’янському суспільстві дохристиянської доби. Маються на увазі в першу чергу “Історія