Язичницькі уявлення східних слов‘ян про потойбічний світ (IX – XIII ст.)

Мета дослідження полягає у реконструкції язичницьких уявлень східних слов‘ян IX-XIII ст. про потойбічний світ.

Для реалізації мети дисертант прагне розв’язати такі завдання:

- реконструювати основний зміст та ідейну семантику язичницьких поховальних ритуалів;

- визначити основні етапи розвитку східнослов’янського поховального культу;

– розкрити систему організації язичницької поховальної обрядності та поминальної церемонії;

- з’ясувати міру залежності посмертного буття небіжчика від процедури його поховання;

– охарактеризувати вірування східних слов‘ян-язичників про небесний світ померлих;

- окреслити місце язичницьких уявлень про антисвіт в архаїчній дохристиянській свідомості східних слов‘ян.

Об’єктом дисертаційного дослідження є східнослов’янське язичництво, тобто релігійні уявлення, вірування та обряди, які сформувалися у рамках східнослов’янської етнічної спільноти у дохристиянську добу.

Предметом релігієзнавчого аналізу є космологічні уявлення східних слов’ян ІХ-ХIII ст. про потойбічний світ, тобто система поглядів на смерть, існування небіжчика після смерті, мікросвіт мерця.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на принципах об‘єктивності та світоглядного плюралізму. При розв’язанні поставлених у дисертаційному дослідженні проблем дисертант використав історико-порівняльний та проблемно-хронологічний методи наукового аналізу, а також метод інтерпретаційного синтезу. Використовуючи проблемно-хронологічний метод, автор розглянув структуру східнослов’янських язичницьких посмертних вірувань, розкрив трансформацію їх під впливом християнських канонів, а також процес виникнення на цьому ґрунті двовір‘я.

Методологічний прийом порівняння, виявляється дійовим при співставленні міфологічних сюжетів зі східнослов’янської міфології з відповідними розділами інших індоєвропейських релігій. Варто відзначити і метод інтерпретаційного синтезу, який відбився у з’ясуванні внутрішнього змістовного заповнення символів та категорій язичницької свідомості східних слов’ян IX-XIII ст.

Наукова новизна одержаних результатів. Символіка життя та смерті в архаїчному суспільстві складає основу язичницької світоуяви і, водночас мікромодель життєвого устрою давніх людей. Стержневим змістом поняття про смерть у східних слов‘ян було уявлення про неї як життя у іншому бутті подібному до реального, тобто вічне існування. Разом з тим для язичницької східнослов’янської традиції було характерне дуалістичне ставлення до смерті, з одного боку, існувала установка, згідно з якою – смерть це відділення душі від тіла, звільнення її з “кайданів грубого життя”, злиття з ідеальним субстратом, одночасно вона сприймалася в свідомості наших предків, як перехід до іншого “невеселого” та “темного” світу.

У дисертації обґрунтовано ряд положень які відзначаються науковою новизною:

Доведено, що загальна система східнослов‘янських язичницьких вірувань про потойбічний світ синтезує в собі три головні складові частини: ініціацію переходу небіжчика до “іншого буття”, уявлення про “небесний світ мертвих” та підземний “антисвіт”.

- З’ясовано, що небесний світ у свідомості східних слов’ян становив собою відображення уявлень про ідеальне життя на землі. Центральною ланкою структури даного світу є дерево світобудови, яке містило в собі уявлення про структуру світу та вічне життя.

- Визначено, що підземний “антисвіт” у дохристиянській уяві наших предків мав чітку структуру. Він відділявся від реального світу сакральним колом, яке символізувало межу обох світів. Небіжчик, який отримував нове житло, продовжував існувати одночасно і в антисвіті, і в місці свого поховання до наступного відродження.

– Доведено, що право на існування у “світі мертвих” втрачали святотатці, тобто люди, які ще за життя вступили у конфлікт з духовенством (як язичницьким, так і християнським). Смерть ні в якому випадку не повинна була бути викликаною суїцидом, який розглядався нашими пращурами (незалежно від форми існуючої ідеології) як великий злочин.

Показано, що космогонічні вірування представників східнослов‘янської військової еліти кінця ІХ – Х ст. відчули на собі значний ідеологічний вплив іноетнічних, насамперед, норманських найманців, а також значно трансформувалися під тиском соціально-економічних зрушень у східнослов’янському суспільстві даної епохи. Даний факт знайшов своє відбиття у поховальній обрядовості, а також в уявленнях про засоби пересування до потойбічних світів, майнове розшарування у “царстві мертвих”.

Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що аналіз такої частини східнослов’янського язичництва як уявлення про смерть і потойбічний світ дає змогу повніше осмислити духовність української нації, її ментальні особливості.

Практичне значення дисертації. Висновки та основні положення дослідження відкривають перспективу поглиблення подальших релігієзнавчих та історико-філософських пошуків у руслі дослідження слов’янського язичництва.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці вузівських курсів з історії релігії, етнографії та історії України, при розробці спецкурсів з релігієзнавства, етнографії, історії філософії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені в низці публікацій автора, а також висвітлювалися на міжнародних та загальноукраїнських наукових конференціях – “Некрополі Чернігівщини” (Чернігів, жовтень 2000 р.), “Традиції слов’янського просвітництва: шлях крізь століття” (Миколаїв, травень 2001), “Проблеми історії України: VI Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 125-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича” (Чернівці, жовтень 2001 р.), “Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства та культури” (Миколаїв, травень 2001 р.), науково-методичному семінарі “Трансформація вузівської освіти на рубежі ХХ-ХХІ ст. ” (Миколаїв, травень 2000).

Дисертація обговорювалась на засіданні ради історико-юридичного факультету Миколаївського навчально-наукового центру Одеського Національного Університету імені І. І. Мечникова. Впровадження результатів дослідження здійснювалось в формі наукових публікацій дисертанта та його участі у роботі наукових конференцій.

Головні ідеї дослідження використовувались також при розробці методичних рекомендацій та читанні лекцій для