Загальна теорія держави і права

Коло повноважень Уповноваженого з прав людини поширюється на усі випадки порушень громадянських прав і свобод органами виконавчої влади. Він може зажадати порушення адміністративного провадження стосовно державних службовців, які порушили конститу-ційні права і свободи громадян, має пра-

 

>>>193>>>

во також перевіряти додержання цих прав в установах пенітенціарної системи (системи установ, у яких відбувають покарання засуджені – тюрми, колонії та ін.), в армії, в устано-вах Міністерства внутрішніх справ.

Дійсне «середовище проживання» для прав людини є можливим при демократії, демокра-тичній правовій державі. Демократія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного. Правова держава – гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини – головна умова та ознака демократії, гу-маністичний, людський вимір правової державності. Через реалізацію, охорону і захист прав людини, через демократію пролягає шлях до реальної інтеграції України до Європей-ського і світового співтовариства.

§ 8. Міжнародний захист прав людини

Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. Стаття 55. Конституції України говорить: «Кожен має право після використання всіх національ-них засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних ор-ганізацій, членом або учасником яких є Україна».

Міжнародний захист прав людини набуває, особливо останнім часом,великого значення.

Організаційна структура європейської системи захисту прав людини:

1.  Європейська комісія з прав людини (складається з 43 чоловік, що обираються строком на 3 роки).

2.  Європейський суд з прав людини – єдиний юрисдикцій-ний орган, який працює на по-стійній основі – всього 39 суддів (у його складі діє Велика палата – 17 суддів, що займа-ється питаннями внутрішньосудової апеляції);

3.  Комітет міністрів Ради Європи – функції обмежуються лише наглядом за виконанням остаточних постанов Європейського суду.

Усі вони є суб'єктами формування європейського права як органічного «сплаву» англо-американського і континентального типів правових систем, їх статутна форма (Європей-ська Конве-

 

>>>194>>>

нція про захист прав і основних свобод людини, Статути Комісії та Суду, Процедурні пра-вила роботи Комісії та Суду) має прецедентный зміст.

Європейська система захисту прав людини включає дві можливості (два права):

•  можливість (право) особи подавати індивідуальні петиції;

•  право держав – учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати прова-дження у справах про порушення прав будь-яких людей, включаючи іноземців.

Перш ніж подавати петицію, необхідно попередньо вичерпати усі внутрішні засоби захис-ту, які відповідають загальновизнаним нормам міжнародного права, а також додержання строків давності – від дня винесення остаточного рішення національною владою має пройти не більш ніж 6 місяців.

Петиція повинна бути прийнятною, а саме:

-  не може бути анонімною;

- не може повторювати петицію, яка раніше вже аналізувалася судом або є предметом ін-шої процедури міжнародного розгляду;

- не повинна суперечити за змістом положенням Конвенції або Протоколу до неї;

-  повинна бути достатньо обгрунтованою та правомірною. Стадії розгляду справи в Євро-пейському суді:

1 – розгляд питання про прийнятність чи не-прийнятність індивідуальних петицій і скарг, поданих у встановленому порядку держава-ми-учасницями Європейської системи захис-ту прав людини форма – рішення 

2 - розгляд справи по суті, включаючи проце-дуру дружнього врегулювання форма -рішення 

3 - вирішення справи, результатом якого є юридичне оформлення Палатою суду форма – постанова 

Право сторін на апеляцію здійснюється шляхом її подання до Великої Палати суду протя-гом трьох місяців від дня винесення постанови звичайною Палатою суду.

 

>>>195>>>

Постанова Палати суду є остаточною, якщо:

1)  сторони заявили, що не звертатимуться з проханням про направлення справи до Вели-кої Палати;

2)  через три місяці після винесення постанови звичайною Палатою відсутнє прохання про направлення справи до Великої палати;

3)  комітет Великої палати відхилив таке прохання.

§ 9. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні прав і свобод людини

Одним із основних завдань правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ є забез-печення прав, свобод, обов'язків і насамперед безпеки особи.

Реалізація цього завдання відбувається шляхом охорони та захисту прав і свобод особи. Для його досягнення від співробітників органів внутрішніх справ вимагається:

виявлення правопорушників;

розкриття і розслідування злочинів;

припинення правопорушень;

відновлення порушених прав і свобод громадянина;

застосування примусових заходів до правопорушника;

контроль за дорожнім рухом тощо.

Співробітник органів внутрішніх справ має керуватися у своїй професійній діяльності принципом презумпції невинності особи, який закріплено в Конституції України.

Обов'язком співробітників органів внутрішніх справ у випадках обмеження прав і свобод громадянина є:

•  при затриманні – роз'яснити привід і підставу такого затримання;

•  при застосуванні такого запобіжного заходу, як взяття під варту та ін., – роз'яснити пра-ва та обов'язки, що випливають із цього.

Права І свободи законослухняного громадянина забезпечуються органами внутрішніх справ та їхніми посадовими особами у ході спеціальних та індивідуальних профілактич-них заходів:

– організація рейдів і вжиття