Загальна теорія держави і права

Соціальні права – можливості (свободи) особи та громадянина вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовим договором, тобто право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гарантовані мініма-льні розміри її оплати тощо), право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя та ін.

Право на працю чітко проводить межу між так званими першим і другим поколіннями прав людини. До першого покоління прав належать права особисті (громадянські), полі-тичні та економічні, які трактуються у дусі ліберальних свобод. Вони носять характер пе-реважно негативного права.

Протягом майже двох століть конституції демократичних держав Заходу обмежувалися правами першого покоління. Життя показало недостатність такого підходу для створення кожній людині гідних умов існування, рівноправної участі в справах суспільства і держа-ви.

У XX ст. під впливом робочого руху, соціалістичних (лівих і правих) партій, а також дія-льності соціалістичних держав (у тому числі СРСР) було поставлене питання про поглиб-лення розуміння економічних прав, про соціальні та культурні права людини і громадяни-на. Найважливіші з них були включені до Загальної декларації прав людини і Міжнарод-ного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Стаття 11 Міжнародного пакту проголосила, що має бути забезпечене право кожної людини на достатній рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло.

Соціальні, культурні і деякі економічні права, що розуміються у позитивному значенні, визначають обов'язки держави за-

 

>>>182>>>

безпечити кожному нужденному мінімум засобів існування, соціальної заможності, тобто так звану соціальну безпеку, без якої неможливе підтримування людської гідності, норма-льне задоволення первинних потреб і духовного розвитку (у Конституції України – статті 43, 45, 46, 48 та ін.).

Культурні права – можливості (свободи) збереження та розвитку національної самобутно-сті людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і художню творчість (у Конституції України – статті 53, 54).

Екологічні права – можливості (свободи) користуватися природним середовищем як при-родним середовищем проживання. Це – права на сприятливе довкілля, охорону здоров'я від його несприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну еколо-гічними правопорушеннями, на природокористування та ін.[6] Екологічні права є спорід-неними з правом на життя.

Специфіка екологічних прав полягає у тому, що основою їх здійснення є об'єктивно існу-юча екологічна система – навколишнє природне середовище. При цьому деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності громадян, незалежно від їхнього правового закріплення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єкти-вна необхідність і не потребують нормативно-правового оформлення.

Екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених державних органів, підприємств, установ і організацій вживати заходів, спрямованих на оздоровлення навколишнього при-родного середовища, запобігання і зниження шкідливих для людини і навколишнього се-редовища наслідків.

Рівень безпечного навколишнього середовища (чисте, сприятливе, нешкідливе) у разі спо-ру встановлюється проведенням екологічної експертизи. Громадянин має право брати участь у проведенні суспільної екологічної експертизи, розробці та здійс-

 

>>>183>>>

ненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального вико-ристання природних ресурсів, в обговоренні законопроектів, матеріалів з розміщення, бу-дівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища.

Громадянин має право на одержання у встановленому порядку повної і достовірної інфо-рмації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров 'я населен-ня. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інфор-мація ніким не може бути засекречена.

Конституція України закріплює екологічні права громадян у ст. 50: «Кожний має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди».

§ 4. Система обов'язків людини і громадянина

Юридичний обов'язок – гарантована законом міра суспільне необхідної (корисної) і дер-жавно доцільної поведінки особи, об'єктивно обумовлена потребами існування та розвит-ку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Можна сказати, що юридичний обов'язок – це перепона на шляху сваволі, хаосу, всього того, що заважає нормальному розвитку су-спільства.

Обов'язок – парна категорія з правом, тому що обов'язок служить засобом забезпечення прав. Права людини і громадянина, якими б великими вони не були, усе ж не є безмежни-ми, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Це застереження міститься в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна піддаватися лише та-ким обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного ви-знання і поваги до прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громад-ського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві». Використання лю-диною своїх прав одночасно передбачає її обов'язок захищати і зміцнювати ці права – за-ради самого себе та заради інших. Навіть громадяни розвинутих демократій часто невірно розуміють цю рівність і нерідко користуються правами, ігноруючи обов'я-зок.