Загальна теорія держави і права

- закріплюються в законодавстві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа 

– реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспі-льства, де 6 не знаходилася людина - реалізація охоплює сферу відно-син індивіда з певною державою 

Права людини і права громадянина – близькі поняття, в ідеалі повинні збігатися, оскільки:

 

>>>176>>>

• здійснення прав людини визначається головним чином забезпеченістю з боку держави. Наприклад, апатриди та інші категорії осіб, що не мають громадянства, знаходяться під захистом законів держави проживання та міжнародного права;

•  громадянство – основний канал, через який відбувається здійснення прав людини.

Взаємозв'язок прав людини і прав громадянина підкреслюється тим, що вони у ряді випа-дків закріплювалися в одному нормативно-правовому акті, наприклад, у Декларації прав людини і громадянина 1789 p., що входить до складу конституційного законодавства су-часної Франції, або в розділі II «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина» Кон-ституції України 1996 р.

Розгляд прав людини разом із правами громадянина – підстава для:

•  визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі;

•  встановлення відповідності законодавства країни правам людини.

У дійсності збіг прав людини і громадянина має місце далеко не скрізь.

§ 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина

Сучасна типологія прав і свобод, а відтак, і обов'язків, -досить різноманітна. Найзагальні-шою їх класифікацією є поділ прав на:

негативні позитивні 

Таке розрізнення прав засновано на фіксації в них негативного і позитивного аспектів свободи. У негативному значенні свобода розуміється як відсутність примусу, обмежень відносно до особи, у тому числі й з боку держави; у позитивному – як свобода вибору, утворювана державою, а головне – здатність людини досягти своїх цілей і обов'язок дер-жави надавати громадянину ті чи інші соціальні блага.

Відповідно до таких аспектів свободи негативні права полягають у праві індивіда на за-хист від якогось втручання, у тому числі й державного, у здійсненні громадянських прав (як члена

 

>>>177>>>

громадянського суспільства) і політичних прав (як учасника по-Ілітичного життя). Ці пра-ва охороняють особу від небажаних і таких, що порушують ЇЇ свободу, втручань і обме-жень. Негативні права – основа індивідуальної свободи. Наприклад, майже eecfb зміст Білля про права 1791 р. (США) спрямовано на огородження особистості від різного роду несправедливих і небажаних наслідків утручання з боку уряду. Термін «не повинен», що стосується уряду, є майже у всіх статтях цього документа. Так, перша стаття (поправка) Білля про права говорить: «Конгрес не повинен видавати закони, що встановлюють будь-яку релігію або забороняють ЇЇ вільне сповідання, що обмежують свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися та звертатися до уряду з петиціями про припинення зловживань».

Негативні права вважаються основними, абсолютними. Вони з'явилися історично раніше, ніж інші права, і розвивалися як група прав на незалежність від влади (свобода віри, сво-бода віросповідання і свобода совісті; право на особисту свободу; право на придбання і недоторканність приватної власності; свобода пересування по території усієї держави; та-ємниця і недоторканність листування; свобода слова і свобода думки та об'єднань; право на недоторканність житла; свобода вибору професії тощо). Перелічені права називають ще «правами свободи», «правами громадянських свобод» або «громадянськими свободами і правами».

Вони відрізняються від «політичних свобод і прав», під якими розуміється право на участь громадян у владі (активне і пасивне виборче право, право громадян брати участь в управ-лінні справами держави, право громадянина особисто звертатися до державних органів та органів місцевого самоврядування тощо). Проте й ті, й інші хоча й виникли в ряді країн за різних часів, належать до категорії негативних прав, здійснення яких не залежить від ре-сурсів держави, рівня соціально-економічного розвитку країни.

На відміну від негативних прав, позитивні права фіксують права індивіда на поліпшення свого становища і підвищення культурного статусу, забезпечувані державою. Це – еконо-мічні, соціальні і культурні права як окрема група громадських прав суб'єкта, які характе-ризують правову державу новітнього періоду її розвитку. До них належать: право на осві-ту, свобода будь-якої творчої діяльності, право на інтелектуальну власність, право на ві-льне використання своїх здібностей і майна, право на соціальну без- 

>>>178>>>

пеку і захист в умовах безробіття, право на сприятливе довкілля, право на охорону здоро-в'я і медичну допомогу, право на гідне життя тощо.

До обов'язків держави входить здійснення постійної створюючої діяльності, спрямованої на забезпечення громадян тими чи іншими благами, створення соціальних програм, що гарантують проголошені соціальні, економічні та культурні права. Реалізувати ці права набагато складніше, ніж права негативні. Безпосередній захист їх правовими засобами не можливий, тому що визначення конкретних соціальних виплат до завдання суду не вхо-дить. Здійснення позитивних прав потребує достатніх ресурсів держави, їх конкретне на-повнення безпосередньо залежить від національного доходу країни та її політичного ре-жиму. У разі обмеженості ресурсів і антидемократичное^ режиму позитивні права можуть гарантувати громадянам лише «рівність у злиднях», як це мало місце у переважній біль-шості так званих «соціалістичних» держав за часів тоталітарних режимів.

Деякі буржуазні держави не приєдналися до Міжнародного пакту про соціальні, економі-чні та культурні права.