Загальна теорія держави і права

Отже, демократія – це не тільки прояв волі більшості, але і гарантія права меншості на критику і вільне вираження своїх поглядів – конструктивних, а не руйнівних. Право гово-рити та бути почутим. Право бути заперечуваним, але не пригнобленим. Влада може стоя-ти міцно лише тоді, коли вона відчуває опір з боку опозиції -- політичної меншості. Це змушує її постійно підтверджувати своє право управляти суспільством і державою.

Парламент України прагне дотримуватися співвідношення: домінування волі більшості при урахуванні прав меншості; ви-

 

>>>165>>>

знавати, що кожна група має свої інтереси, які вправі проводити в життя лише в рамках закону. Найвище право меншості і ЇЇ представників у парламенті полягає у тому, що вона може робити спроби стати більшістю. Від цього права меншості в демократичному суспі-льстві не захищена ніяка більшість, тому що в неї немає ніяких засобів надовго придуши-ти меншість. Важливо не дати розвинутися тенденції в демократії, ніколи цілком невико-рінної – підняти більшість до значення виключно вирішального чинника, до всесилля бі-льшості, і зберегти нерушимі межі, які дійсна демократія покликана протиставити волі більшості. Наявність активної легальної опозиції -- найважливіша риса демократії як «по-ліархії» (багатовладдя).

Розглянемо право етнічних (національних) меншин.

Взаємовідносини етносів усередині держави мають будуватися на засадах консенсусу, по-розуміння, тому першою умовою консолідації суспільства є свобода особи і вільний роз-виток етнічних груп (національних меншин).

Національні меншини можуть мешкати або компактно, або розкидано (дисперсно) на те-риторії держави, утвореної «статусною» або «титульною» нацією. У будь-якому разі вони мають усі права, які має нація, що дала назву державі. Винятком (у ряді випадків) є право національних меншин на політичне самовизначення. Проте права національних меншин потребують спеціального механізму забезпечення, тому що в умовах інонаціонального оточення набувають специфічного характеру.

Значну увагу правам національних меншин приділяє ООН. У преамбулі до Статуту ООН відзначається «рівність прав великих і малих націй». Відповідно до рішень ООН націона-льні меншини мають:

-  право проживати в місцях традиційного історичного поселення (забороняються їх депо-ртація, примусове переселення);

-  право на неасиміляцію;

-  право на одержання пропорційної частки централізованих державних фондів, які виді-ляються для відповідних цілей;

-  право на участь у прийнятті державних рішень, на представництво в законодавчих та інших колегіальних органах держави;

-  право на недискримінацію;

-  право на захист з боку держави від будь-яких проявів ворожнечі, погроз, приниження і обмеження.

 

>>>166>>>

Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав – учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) від 15 грудня 1989 р. містить слова: держави – учасниці НБСЄ «вживатимуть усіх необхідних законодавчих, адміністративних, юриди-чних та інших заходів, а також застосовуватимуть відповідні міжнародні інструменти для забезпечення захисту прав людини і основних свобод осіб, що належать до національних меншин на їх території. Вони захищатимуть і створюватимуть умови для заохочення етні-чної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй тери-торії. Вони поважатимуть вільне здійснення прав особами, що належать до таких меншин, і забезпечуватимуть їхню повну рівність з іншими». Верховний Комісар НБСЄ у справах національних меншостей може послати в будь-яку країну своїх спостерігачів – експертів із місією перевірки дотримання в ній прав національних меншин.

Загальні положення про захист прав національних меншин містяться у конституціях Данії, Португалії, Румунії, Чехії, Словаччини, Албанії, Хорватії, Литви. В інших конституціях (Італія, Швейцарія, Росія, Болгарія) йдеться про захист мовних меншин. Докладні поло-ження щодо захисту меншин є в конституції Угорщини. У конституціях Фінляндії, Норве-гії, Словенії передбачається безпосередній захист відповідних меншин. Завдяки конститу-ціям нещодавно утворених демократичних держав Центральної та Східної Європи, які мі-стять положення про захист національних меншин, докорінно змінилося обличчя Європи та усього світу.

Додержуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, Верховна Рада України 25 червня 1992 р. ухвалила Закон «Про національні меншини в Україні» із метою забезпечення гарантій їх прав на вільний розвиток. До національних меншин відповідно до цього Закону належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національної самосвідомості та спільності між собою. Забезпечуючи права осіб, які належать до національних меншин, держава керується тим, що права наці-ональних меншин є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.

У демократичній державі воля більшості і прав меншості є захищеними законом і інститу-тами, що втілюють закони в життя.

Глава 11 ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

§ 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини

Історія ідеї прав людини' бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умо-вами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого (буржуазного) стрибка у цьому напрямку – визнання рівності усіх людей перед законом.

Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII–XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного (природженого) права,