Загальна теорія держави і права

 

>>>162>>>

В Україні взято курс на розвиток демократії. В Європейській комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) Україна має свого представника. Проте для створення роз-винутої системи демократії зробити ще слід чимало. Необхідною умовою для цього є на-явність у суспільстві консенсусу з основних питаннь спільного проживання в державі, ви-знання переважною більшістю громадян «демократичних правил гри». Важлива тенденція до гармонії суспільних, групових та індивідуальних інтересів за наявності ціннісного пріоритету особи щодо колективу, моральної готовності до компромісів, самообмеження і самодисципліни, поваги до інших людей, закону, думки більшості.

Тим народам, які готові до визнання автономії особи та її відповідальності, демократія створює найкращі можливості для реалізації гуманістичних цінностей: свободи, рівнопра-вності, справедливості, соціальної творчості.

§ 6. Демократія і права соціальних меншостей (меншин)

Усі демократії є політичними системами, у яких громадяни вільно приймають політичні рішення відповідно до волі більшості, тобто більшістю голосів. Проте підкорення меншо-сті більшості (перших останнім) не завжди буває демократичним. У демократичному сус-пільстві воля більшості повинна поєднуватися з гарантіями прав особи, які у свою чергу служать захисту прав меншості – чи то етнічна меншина, релігійна чи політична мен-шість. Права меншості не залежать від доброї волі більшості і не можуть бути скасовані більшістю голосів.

Вже демократії минулого знали принцип більшості і провадили його в життя. Але лише з розвитком буржуазного суспільства, появою теорій природного права і поділу влади спів-відношення між більшістю і меншістю у їхніх правах набуло політичної принциповості. Деякі мислителі (Ж.-Ж.Руссо) вважали, що рішення більшості обов'язкові для меншості. Інші (Дж.'Мілль, Б.Констан, Г.Спенсер, О.Токвіль) вимагали, щоб волі більшості були по-ставлені межі, оскільки повне панування більшості -шлях до гноблення, тиранії. Межею волі більшості покликані були стати права окремого індивіда. Формами захисту індивіда і

 

>>>163>>>

меншості називалися незалежний суд, адміністративна юстиція, представництво меншості в парламенті та ін.

Розглянемо право меншості в парламенті.

Основою демократії є розвинутий публічний діалог (комунікація) представників різної політичної орієнтації. Такий діалог відбувається у суспільстві та зосереджується в парла-менті. Важливим чинником у діяльності багатьох парламентів є опозиція (від лат. oppositio – протиставлення), до якої належать депутати парламентської меншості, що роз-ходиться з певних питань з політикою парламентської більшості й урядів. Опозиція кри-тикує діяльність уряду, користається з нагоди порушити питання про довіру уряду.

Наявність опозиції вважається невід'ємним компонентом демократичного суспільства, правової держави. Доки в суспільстві існує різниця інтересів, буде існувати й опозиція.

Один із фундаторів США Т. Джефферсон зазначав, що «воля більшості повинна в усіх ви-падках домінувати, але, щоб ця воля була правомірною, вона має бути розумною, щоб ме-ншість мала рівні права, порушувати які було б гнобленням». Конституція США містить форми захисту парламентської меншості, якій надане право протесту проти проектованих змін Основного Закону. Ці права меншості настільки значні, що протягом більш нЬк 200-літнього існування США були ратифіковані тільки 26 поправок до Конституції, і амери-канська Конституція є найбільш стійкою з усіх існуючих.

Конституції, що створювалися в Нідерландах, Бельгії, Норвегії, Швейцарії та інших краї-нах у XIX ~ XX ст.ст., містили ідею захисту прав меншості. Меншість отримала можли-вість дійсної парламентської боротьби з безтурботним ставленням більшості до законода-вчої праці, що мало місце в минулому. У наші дні конституції Франції, ФРН, Іспанії, Япо-нії та інших країн передбачають гарантії прав людини та меншості. В Англії опозиція (ме-ншість) складає неодмінну частину державного механізму. Починаючи від 1800 p., лідер опозиції «його (її) величності» одержує платню, однакову з платнею прем'єр-міністра. У ФРН право парламентських розслідувань, яке полягає у забезпеченні парламенту інфор-мацією про роботу уряду і здійсненні контролю за урядом, – одне з прав меншості. Воно вперше було закріплено в одній із статей Веймарської Конституції (за пропозиці-

 

>>>164>>>

ею Макса Вебера), і дотепер збереглася ця первісна функція права меншості.

Сутність і форми діяльності опозиції залежать від конкретних історичних умов. Можлива нелегальна (діюча в підпіллі) і легальна опозиції. Легальна опозиція існує у формі опози-ційних партій або інших політичних інститутів, які публічно виступають проти влади, за зсув (у рамках закону) правлячих політичних сил. Легальна опозиція може бути лояльною і нелояльною. Лояльна опозиція бореться за владу в рамках існуючих законів, використо-вує методи чесної конкурентної політичної боротьби. Нелояльна опозиція ставиться до існуючої влади як до ворога і діє «на її знищення».

Парламентська меншість покликана відбивати реально існуючі в суспільстві інтереси груп, що мають не домінуючі, але солідарні, політичні настанови (рухи, партії) або не ма-ють ідеологічно виражених позицій (позапартійні, професійні та інші групи). Так, у Фран-ції, класичній країні партійного плюралізму, діють численні політичні об'єднання, які не визначають партійної системи країни, і їхні представники в парламенті складають мен-шість.

Слід зважити на те, що меншість, яка твердо відстоює свої позиції, є впливовішою за ме-ншість, що коливається. Відчуття сильної і непохитної переконаності меншості підштов-хує більшість до того, щоб переглянути свою позицію. Важливо, щоб опозиція в парламе-нті була конструктивною, а не деструктивною. Позаяк деструктивна опозиція обмежуєть-ся критикою існуючої влади без пропозицій щодо програми дій; конструктивна опозиція спроможна висунути, обгрунтувати і боротися за