Заплавне грунтотворення Полісся та лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання)

5. 1. Біосферні функції заплавного педолітогенезу та породжених ним едафічних утворень повністю вичерпується їх екологічними функціями. Повторюючи аналогічні функції педосфери (унікальна геодерма планети, найчисельніша біорізноманіттям, найпродуктивніша з екологічних ніш біосфери, гарант її кіральної чистоти), вони модифікуються в заплаві амфібійністю та молодістю рясного грунтово-ценотичного біорізноманіття екополіфункціонального призначення. Ігнорування цих екофункцій призвело до знищення грунтово-ценотичного розмаїття заплав при їх меліорації, затопленні, розорюванні, стало символом духовного зубожіння нації, виявило суттєві розбіжності в базових концепціях антропогенної діяльності в заплавно-долинних ландшафтах.

5. 2. Ландшафтно-екологічна типологія заплавних земель є складною для розробки, у зв’язку зі значною варіабельністю кожного з чинників алювіального та торфогенного педолітогенезу, а також важко вловимою (із-за дефіциту фактичних даних) відносною їх роллю в ландшафто- (ґрунто-) творенні. Ми скористались базовою типологією заплав В. Р. Вільямса, матеріалами Г. В. Добровольського, Д. Г. Тихоненка-К. Л. М’Байлао, В. И. Галицького, Л. Г. Раменського, Л. А. Бельгардта, К. А. Куркіна, В. І. Михайлюка, Ю. Є. Кизякова, А. П. Травлеєва, Є. Н. Красехи, стилізувавши їх у власній модифікації та залишивши осторонь лісорослинну орієнтацію заплав (О. С. Мігунова). На нашу думку, позиція заплави є більш адаптованою для лучних кормових угідь: “равнины – пашне, склоны – лесам и садам, поймы – лугам”. Для типології земель, зорієнтованої на лучне кормовиробництво, застосовують комплект геоекологічних чинників, в якому чітко поєднуються через ординацію-класифікацію суто заплавні параметри і режими (повеневість, алювіальність, літогенетичний профіль, рН) : середньо- та довгоповеневі прирічкові території (І) ; коротко- та середньоповеневі землі прируслов’я зі строкатим ґрунтово-ценотичним та гідролітогенним різноманіттям (ІІ-ХІІІ) ; середньоповеневі землі центральної заплави (XIV-XVІ) ; середньо- та довгоповеневі землі притерасової заплави (ХVІІ-ХХVІ) ; акватериторії (ХХVІІ). Агрохімічні параметри самі по собі не є тут самодостатніми поза ландшафтно-екологічною типологією, яка набуває великого значення при проектуванні систем агрохімічного окультурювана заплавних лучних угідь. Для коротко- і довгоповеневих лугів слід запроваджувати різні системи добрив, диференційовані для злакових, бобових, різнотравних та інших угруповань. Альтернативним є удобрення лугів на алювіальних ґрунтах і осушених торф’яниках. Не менш результативним стає застосування ґрунтово- (а в цілому ландшафтно-) екологічної типології заплавних земель при вирішенні всіх інших проблем лучного кормовиробництва, але й не тільки його – рекреації, організації доріг, загалом, гармонізації заплавного землекористування.

5. 3. Екологічна експертиза проектів господарювання в заплавно-долинних ландшафтах і формування резервного фонду земель. Екологічна експертиза протидіє тим, навіть економічно вигідним, проектам, які суперечать екологічним пріоритетам та екоетичним принципам заплавно-долинного землекористування. Найефективнішою виявилась обрана нами незалежна експертиза, здійснювана на громадських засадах групою професіоналів-екологів, в тісному контакті з місцевими жителями-однодумцями. Проплачена авторами проектів експертиза претендувати на несхибленість експертних оцінок не може.

5. 4. Стратегічні напрямки заплавного землекористування та окультурювання ґрунтів. У методологічно оновленій стратегемі на зміну задоволення зростаючих потреб громадян приходить безумовний пріоритет сталого екобезпечного розвитку людства на основі нероздільності екологічних імперативів та економічних законів. Розв’язання грунтово-екологічних проблем (аморальність хімізації землеробства, переосушення заплавних торф’яників, оранка заплавних лугів) унеможливлюється поза відповідним (ноосферним?) соціокультурним контекстом, а успішне вирішення соціокультурних і духовних проблем теж гальмується при забутті принципів екоетики (високоморального шанування земних законів біосфери), глибоко вкорінених в духовність українського етносу. У багаторічних експериментах по окультурюванню заплавно-долинних ґрунтів Полісся та Лісостепу України було зроблено багато вдалих знахідок для створенню “домініонів ноосфери” в долинних ландшафтах, які в практичній діяльності не вдалося реалізувати. У ринкових реаліях вибір конкретної моделі землекористування і окультурювання ґрунтів повністю визначається самим землевласником, який навряд чи зможе встояти перед економічним зиском. Проте на державному рівні настав час стратегічного прозріння: економіка є лише засобом, а не метою соціуму, отже економічна парадигма мусить поступитись місцем парадигмі екологічній (грунтово-екологічній). Попри зусилля наукової думки, нашій державі все ще загрожує повтор у галузі землекористування найгірших сценаріїв, обтяжених синдромом звикання нації до деградації ґрунтів. Ми пропонуємо прийняти до відома розроблену нами стратегему реабілітації заплавно-долинних ландшафтів як вразливих витворів біосфери, її найпродуктивніших, насичених грунтово-ценотичним біорізноманіттям екологічних ніш, а культурним землевласникам рекомендуємо обережно й дозовано, на екоетичних засадах (“поклоніння перед життям“), користуватись цим природним багатством, осмислюючи стратегічну примарність створення сильної незалежної держави з деградованими ґрунтами. Проблема ініціації дій в цьому напрямку лежить в політичній сфері, потребуючи немалих (адекватних обороні) витрат на стабілізацію (гармонізацію) грунтово-екологічних та інших біосферних режимів з прийняттям рішень на базі найгірших сценаріїв.

 

 

У дисертації наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, пов’язаної з концепцією заплавно-долинного педолітогенезу як загальнобіосферного природно-антропогенного макропроцесу в його еко-еволюційному розвороті. Закладено теоретичні основи окультурюючої корекції природного грунтотворення в заплавних екосистемах Лісостепу та Полісся України. Поставлено діагноз першопричин деградації заплавних ґрунтів, який виводить на конкретні способи окультурювання та підвищення родючості алювіальних мінеральних та торфових органогенних ґрунтів.

1. Літогенетичні, фізико-хімічні, біологічні, агрохімічні та інші параметри заплавних ґрунтів діагностують їх природну варіабельність, строкатість, динамічність, перенасиченість біотою, антропогенну скоригованість:

- в алювіальних ґрунтах (за винятком прируслов’я) переважає фізична глина, вміст якої (разом з мулом) з