Заплавне грунтотворення Полісся та лісостепу України (еволюція, біогеохімія, окультурювання)

Підвищення з різних причин (в т. ч. і через посередництво кадмію) вмісту в кормових травах міді оцінюється як прихована для тварин небезпека, бо цим створюється згубний для їх здоров’я дефіцит Мо. Ця обставина спонукає нас рекомендувати внесення з добривами під лучні трави та інші кормові культури, окрім Са, також Мо навіть тоді, коли це не впливає на врожайність, а лише поліпшує поживну цінність кормів. Якщо в агрофітоценозах є бобові рослини, то роль Мо стає ще вагомішою (посилює їх ценотичні позиції в травостоях, стимулюючи водночас перебіг біосферозначимого процесу азотофіксації).

У заплаві р. Вовча злаки поглинають Са і Mg в іншій, ніж в заплавах рр. С. Донець, Гуміста, Юдорта, Оржиця пропорції – вдвічі більше за калій (індикуючи цим геохімічний вплив мергельно-крейдового ландшафтного фундаменту на перебіг заплавного педолітогенезу і функціонування лучних кормових фітоценозів, які, крім Са, споживали тут також більшу кількість Sr, Cs, але менше Pb, Co, Ni, Cu, Mo, Fe, Mn, Zn, при схожості інших екобіогеохімічних тенденцій, встановлених по ур. Цикалово). Співвідношення Ca: Sr в кормових травах (оптимум біля 80) засвідчує, що загрози передозування Sr в заплавах рр. С. Донець і Вовча не існує: в конюшині, скошеній на контролі лучного цілинного ґрунту, пропорція Ca: Sr = 172, сигналізуючи скоріше про дефіцит Sr у кормах, ніж про його надлишок. Добрива коригують співвідношення Са: Sr у травах в бік зниження.

4.4. Біологічна активність окультурюваних заплавних ґрунтів. Осушення заплавних торф’яників оптимізує розвиток більшості (за винятком грибів) фізіологічних груп мікроорганізмів, сприяє поліпшенню живлення вирощуваних тут с. -г. культур і водночас появі в біосфері еконебезпечного (своєю деградаційною спрямованістю) процесу втрати з торф’яних ґрунтів органічних речовин, азоту і інших біогенних елементів. Таке антропогенно скориговане спрямування заплавного грунтотворення набуває реальних абрисів при вилученні з меліоративних технологій ретельно підігнаних до них агрохімічних і фітомеліоративних (у т. ч. й мікробно-ризосферних) чинників. Найсуттєвішою з ознак мікробоценозів заплавних ґрунтів, як і біоценозів загалом, є їх видове різноманіття, притаманне навіть трофічно найбіднішим варіантам прируслов’я. Окультурюючий вплив добрив на заплавне грунтотворення в ур. Цикалово в центральній і прирусловій заплаві теж виразно індикувався через посередництво мікроорганізмів. Джерельні води палеогена, що живлять тут заплавні ґрунти, є стерильними, демонструючи еталонність геоекологічних моделей для антропогенних корекцій гідроморфного педолітогенезу в заплавах.

4.5. Моніторинг грунтово-екологічних режимів в окультурюваних заплавних ґрунтах. При фітоіндикації та біодіагностиці окультурюючих впливів на заплавний педолітогенез ґрунту відводилась пасивна роль індиканта. Далі описано результати аналітичного моніторингу змін, що відбуваються в окультурюваних торф’яних, дернових, лучних (в т. ч. галоморфних) заплавних ґрунтах.

4. 5. 1. Гумусовий режим і трофність. Встановлена для зональних ґрунтів уява про фактичну відповідність їх гумусованості продуктивності культивованих на них агроценозів не знаходить підтвердження в досліджуваних природних заплавних ландшафтах, де репрезентується стабільне функціонування вельми продуктивних фітоценозів на практично безгумусних едафотопах. Екологічне лідерство в таких біосферних нішах відбирає у ґрунту з його гумусовим станом фітоценотичний чинник. І все ж, застосовуючи при окультурюванні екологічно агресивні субстрати (удобрювальні солі), ми не ігноруємо зумовлену високою гумусованістю буферність заплавних ґрунтів, яка здатна пом’якшувати (Р. С. Трускавецький) впливи на ґрунт солей, важких металів та інших негативних чинників, максимально посилюючи всі позитивні сторони окультурюючого задуму. Нами помічена тенденція до збільшення вмісту гумусу та активації його колоїдних форм на варіантах фітоагрохімічного окультурювання цілинних лучних ґрунтів, що діагностує водночас і ступінь їх окультуреності.

Якщо провідним окультурюючим прийомом в мінеральних ґрунтах вважається стабілізація в них гумусового стану, то на торф’яниках позитивним чинником стає, навпаки, підвищення вмісту мінеральних речовин – канонічною тут є рекомендація збагачувати їх зольними елементами, в т. ч. при структурних меліораціях (С. Т. Вознюк, Р. С. Трускавецький, Д. В. Лико, М. О. Клименко). Найцікавішою екобіогеохімічною рисою осушених торф’яників є їх збагаченість органічними речовинами, а разом з ними і азотом (при дефіциті міді і калію). Саме потреба мобілізації та утилізації цього акумульованого біосферою в заплавах багатства і породжує відомі окультурюючі агротехнології зі стандартною і нескладною рекомендацією запроваджувати на торф’яних ґрунтах сівозміни з закономірним чергуванням просапних культур і культур суцільного посіву і сінокосо- та пасовищезмін з багаторічними травами, залишаючи пріоритет в окультурюванні за добривами (РKCu). Забезпечуючи отримання високих врожаїв, вони зводять до мінімуму еконебезпечне та непродуктивне вилучення з біологічного кругообігу NO3-, які продукуються в торф’яниках при меліоративній оптимізації гідротермічного режиму.

Заплавні торф’яники є також збагаченими органо-, Fe- та Al-фосфатами, через що окультурювання передбачає тут трансформацію їх органічних форм в мінеральні та накопичення в ґрунті фосфатів Са як найближчого реально доступного їх резерву. Дані по врожайності с. -г. культур на окультурюваних фосфотуками торф’яниках підтверджують це положення. Показано, що причетні до розкладу фосфатів бактерії легко активізуються на фоні PKCu (особливо при зниженні рівня підгрунтових вод).

Перевищуючи запасами N i P чорноземи, торфові ґрунти дуже збіднені, крім міді, ще й калієм: навіть в Лісостепу, не дивлячись на більшу, проти Полісся, кількість калію в торф’яниках, він є таким же невід’ємним компонентом окультурюючої тукосумішки PKCu. Причиною цього є регіональний галоморфізм