Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

Статті 6, 7, 8 Закону «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України» визначають терміни прогнозів і програм і їхню структуру. Так, прогнози складаються на 5 років і 1 рік, а програми на 1 рік., хоча до недоліків закону можна віднести той факт, що він не відбиває зв'язку між прогнозами і програмами, але їхній взаємозв'язок може досягатися за рахунок зміни строків, чого Закон не передбачає.

Аналіз Закону «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України» свідчить, що він містить істотні недоліки, що знижують ефективність украй необхідного закону в регулюванні господарських відносин. У заключних положеннях (розділ VI) закону містяться конкретні доручення Кабінетові Міністрів по забезпеченню реалізації закону. Питання про те, наскільки повно і якісно виконані ці доручення – предмет окремого дослідження. Можна тільки відзначити, що розробка програм на всіх рівнях керування одержала на практиці в останні роки широке поширення, що підтверджує доцільність і необхідність планування економічного і соціального розвитку. У постійному удосконалюванні страждає правове забезпечення цього процесу.

Аналіз стану правового забезпечення планування дозволяє запропонувати деякі уточнення і доповнення до статей Господарського кодексу України, до Закону від 23 березня 2000р. «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України», а також і до Конституції.

Насамперед, пора б, видно, почати називати речі своїми іменами, а не використовувати закордонний термінологічний камуфляж – мова йде про правове забезпечення планування економічного і соціального розвитку. Так і сказано в назві статті 11 ГК. Цим досить зрозумілим у нашій країні терміном і варто було б користуватися [100].

Потрібно також зміцнити організаційно-правову основу планування, сформувавши на основі апарату ряду центральних органів виконавчої влади, що так чи інакше займаються питаннями планування, Комітет або агентство по плануванню, використавши, зокрема, досвід функціонування подібних структур у Франції, Японії, інших країнах.

Таким чином, аналіз Господарського Кодексу, Закону України «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України», свідчать про тенденції розвитку планування господарської діяльності і його правового регулювання, а також про те, що є істотні резерви поліпшення якості законодавчої основи планування, яке може сприяти формуванню ефективної моделі розвитку господарської діяльності, якою є змішана економіка.

 

 

Всупереч думці, що існувала донедавна, про те, що планування в ринковій економіці неможливо ні в якому вигляді, вивчення досвіду західних країн довело зворотне: елементи, що застосовувалися в країнах з ринковою економікою планування були покликані її доповнити і скорегувати недоліки і перекоси, що нагромадилися (несправедливий розподіл доходів, нестабільність економіки, недостатня ефективність) з метою забезпечення макроекономічної стабільності і високих темпів економічного зростання, більш ефективного функціонування самої економічної системи, глибокої взаємодії всіх економічних суб'єктів у процесі вироблення і прийняття рішень [50, с. 67].

Це певною мірою усвідомлювалося в Україні, саме тому, за роки незалежності, спроб перейти на нормальний, прийнятий у всіх розвинених країнах світу рівень державного управління було багато, Але всі спроби впровадження середньострокового і довгострокового планування так і залишалися на папері, хоча на початку 2000 – х років з'являлися президентські звернення до парламенту, що визначали основні напрями розвитку, але вони не доповнювалися цілісною системою державного прогнозування і планування – не було короткострокових (річних) програм розвитку регіонів і всієї країни, не було середньострокових і якісних довгострокових програм. Особливе місце в системі державних програм посідають цільові, комплексні програми, відповідно в Україні використовується в процесі планування цільовий метод, який майже не застосовується в розвинутих країнах світу.

Комплексно-цільова народногосподарська програма – це директивний, адресний плановий документ, в якому визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських заходів, у яких, як правило, беруть участь чимало галузей, господарських органів і регіонів і які дозволяють – загальними зусиллями – вирішити народногосподарську проблему.

За змістом комплексні цільові програми поділяються:

‒соціально-економічні програми, спрямовані на вирішення проблем розвитку і удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня життя населення, перетворення виробничих і соціальних умов праці, поліпшення умов відпочинку;

‒виробничі програми, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (і послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, підвищення ефективності використання ресурсів;

‒науково-технічні програми, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технології;

‒екологічні програми;

‒регіональні програми, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення економіки сформованих регіонів України, формування територіально-виробничих комплексів.

Верховною Радою України схвалено такі пріоритетні напрями, що вимагають програмного вирішення:

Здоров'я людини.

Охорона навколишнього середовища.

Продовольство.

Наукомісткі технології (якість).

Ресурсозбереження.

Інформатика, автоматизація та приладобудування.

Нові речовини та матеріали.

Наукові засади національно-культурного відродження. [50, с. 72].

Відповідно до українського законодавства в програмі державного економічного і соціального розвитку визначаються цілі та пріоритети розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, комплексна система дій органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, що спрямовані на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання. Проведення розробки прогнозних і