Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

Етап стратегічного вибору полягає у розробці стратегії соціально-економічного розвитку країни, на основі якої звичайно формується державний стратегічний план.

Важлива роль у плануванні належить критеріям, показникам, нормативам, кількість і склад яких залежать від ієрархічного рівня і призначення, що дведено практикою індикативного планування в розвинутих країнах світу

Так, на макрорівні перевага повинна віддаватися показникам народногосподарської ефективності, а на рівні галузі – прибутковості, конкурентоспроможності. Кількість показників, використовуваних для планування, може і повинна бути досить великою, що дозволяє обґрунтувати зміни всіх або принаймні найважливіших сторін діяльності об'єкта планування. Для оцінки стимулювання виконання планів кількість показників може бути значно менше, і надто важливо їхнє узагальнення в одному показнику, тому що динаміка декількох показників може бути суперечливою, що утруднить їхню однозначну оцінку (якщо зростання продуктивності праці супроводжується падінням фондовіддачі, то однозначно оцінити діяльність підприємства важко).

Узагальнюючі показники можуть застосовуватися як критерії. Для народного господарства це рівень добробуту людей, народногосподарська ефективність тощо. Так, у Японії як універсальні критерії використовуються висока додана вартість на одного зайнятого; вплив галузі на інші, найбільший зовнішній ефект (поширення результатів НДДКР, знань, створення додаткових робочих місць і т. ін.) [89, с. 90].

Вибір пріоритетів у розвитку галузей спирається на кілька критеріїв. Насамперед державна підтримка робиться стагнуючим галузям, які переживають період структурної кризи. Наступна група – молоді наукомісткі й швидко зростаючі галузі. Вибір галузей здійснюється головним чином за критерієм еластичності попиту, за доходами і порівняльним динамічним конкурентним перевагам.

У системі нормативів найважливіша роль приділяється тим нормативам, які використовуються для розподілу національного доходу. Слід враховувати, що одержання і розподіл доходів регламентується центром на основі принципів: примата матеріально-речовинних пропорцій стосовно фінансово-вартісних; впливу фінансово-вартісних пропорцій на матеріально-речовинні процеси, зокрема на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Повинна бути сформована система нормативів, насамперед первинного розподілу національного доходу між трудовими колективами і державою. Так, застосування єдиних нормативів оподаткування прибутку не вирішує ці завдання, тому що веде до різкого посилення нерівності у фінансовому становищі галузей і підприємств, не зацікавлює підприємства у ресурсозбереженні.

Якщо в основу фінансових відносин між підприємством і державою покласти платежі за ресурси (необхідність цього неодноразово обґрунтовувалася в економічній літературі), то й тут нормативи грали б важливу роль у підвищенні ефективності суспільного виробництва.

Такий підхід до організації стратегічного планування на державному рівні дасть змогу підвищити ефективність цього процесу, зробити стратегічне планування дієвим інструментом управління економікою.

 

 

Вдосконалення нормативно-правової бази стратегічного планування повинно, в першу чергу, бути спрямованим на забезпечення ефективного стратегічного планування в межах встановлених законодавством.

В свою чергу перепоною на шляху до вибудовування ефективної системи державного планування господарської діяльності слід визнати домінуючу концепцію недоторканності, «святості» права приватної власності, ідеологами якої виступають представники цивільно-правового підходу до регламентації суспільних відносин. Абсолютизація права приватної власності у межах доктрини цивільного права призводить до непідконтрольності, а отже, безвідповідальності суб’єктів права приватної власності. Останнім здається, що набуття права приватної власності на об’єкти права державної та комунальної власності звільняє їх від будь-якого обов’язку враховувати у своїй діяльності публічні інтереси, навіть тоді, коли мова йде про виконання положень інвестиційного плану, з урахуванням якого було визначено переможця аукціону як способу приватизації.

Такий підхід є таким, що суперечить господарсько-правовій доктрині та принципам правового регулювання господарських відносин, а оптимальне сполучення ринкової економіки і державного планування – реальний шлях розвитку соціально-економічного потенціалу країни [23, с. 190].

В останній рік у нашій країні дійшли висновку про необхідність повернення до системи планування, прийняли ряд кроків, спрямованих на правове забезпечення цього процесу.

У 2011 році У Верховній раді був зареєстрований законопроект №9407 «Про державне стратегічне планування», який був наданий Кабінетом міністрів України. Метою розробки законопроекту є визначення правових, економічних і організаційних принципів формування цілісної системи державного стратегічного планування розвитку України країни [37].

Законопроектом визначається перелік документів державного стратегічного планування розвитку країни на довго- (понад 5 років), середньо- (від 3 до 5 років) і короткостроковий (до 1 року) періоди.

Метою розробки довгострокових документів є визначення стратегічного бачення розвитку країни з урахуванням світових і вітчизняних тенденцій. До таких документів належать стратегія розвитку України; державна стратегія регіонального розвитку; стратегії розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; державні цільові програми (зі строком виконання більше п'яти років) ; регіональні і місцеві цільові програми (зі строком виконання більше п'яти років).

Стратегія розвитку України розробляється центральним органом виконавчої влади з формування і забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку на десятилітній період. Кабмін розглядає й схвалює проект стратегії розвитку України й подає на затвердження Президентові України.

У стратегії розвитку України відображаються: стратегічні цілі й індикатори їхнього досягнення на десятилітній період і проміжні індикатори на п'ятирічний період; результати аналізу тенденцій, характеристика і основні проблеми соціально-економічного розвитку, геоекономічне положення й конкурентні переваги України, результати проведення оцінки природно-ресурсного, виробничого, трудового, наукового і фінансового