Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

Втім розробка заходів у межах господарського планування має спиратися на загальні принципи, дотримання яких у будь-якому разі не позбавлятиме органи місцевого самоврядування права самостійно визначити склад того комплексу економіко-правових засобів, що будуть використані для вирішення конкретної господарської задачі. Отже, перш за все слід створити єдиний, так би мовити, «фундамент» для здійснення господарського планування на державному та місцевому рівнях, із відповідною конкретизацію економіко-правових засобів правозастосовчим органом із урахуванням специфіки населеного пункту.

Одним з досить яскравих прикладів, який би міг свідчити про створення єдиних підвалин для організації планування господарської діяльності із їх трансполяцією на місцевий рівень, можна назвати прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» від 15 грудня 2009 р. [70].

Визначальним у цьому нормативному акті є те, що поряд із запропонованими змінами до низки законів України щодо сприяння розвитку бізнесу в Україні, містяться і рекомендації для органів місцевого самоврядування. Зокрема, у цих рекомендаціях пропонується до 1 січня 2011 р. не збільшувати: розмір орендної плати за договорами оренди, укладеними з суб’єктами малого підприємництва щодо майна, яке відповідно перебуває в комунальній власності; вартість торгового патенту, встановлену на 1 січня 2009 р. відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Зазначені рекомендації спрямовані, у першу чергу, на створення ефективних підходів у плануванні, а вже конкретний механізм їх реалізації має вже бути розроблений власно органом правозастосування.

 

 

Терміни «моніторинг» та «оцінка» іноді вживаються як синоніми або взаємозамінні поняття, що призводить до плутанини. Всі ці поняття дещо відрізняються.

Моніторинг – це процес, який включає регулярний збір і фіксацію даних для відстеження ключових елементів реалізації проекту протягом його існування.

Оцінка – систематизоване дослідження ситуації, процесу реалізації програми або її результатів з метою розробки проекту діяльності, створення рекомендацій з поліпшення роботи, оцінки її ефективності й результативності. Існує кілька типів оцінки. Серед них можна виділити три основних: оцінка ситуації, оцінка процесу, оцінка впливу. Оцінка ситуації, як правило, проводиться перед початком втручання. Її мета – розробка проекту, адекватного потребам цільової групи. Оцінку процесу проводять у ході реалізації програми. Вона покликана відкоригувати програму під час реалізації для підвищення ефективності її впливу. Оцінка впливу проводиться після закінчення програми (або її компонента) або через якийсь час. Вона показує, наскільки програма втручання досягла поставлених цілей.

При проведенні оцінки розглядаються більш глибокі питання, наприклад, який-небудь захід мав або не мав бажаного ефекту, які фактори були сприятливими, а які заважали, які зміни можуть бути внесені для поліпшення подальшої роботи. Звичайно це вимагає більш поглибленого аналізу й інтерпретації більшого обсягу різних видів інформації. Залежно від планованого використання результатів оцінки можна також розрізняти формуючу (оцінка, що проводиться з метою сформувати або відкоригувати проектну діяльність; до неї належить оцінка процесу й оцінка ситуації) і підсумовуючу (оцінка-підсумок проведеної діяльності з метою визначення ефективності й результативності цієї діяльності, такою є оцінка впливу) оцінку.

Досить часто моніторинг і оцінка виступають взаємодоповнюючими компонентами при реалізації державних цільових програм [61, с. 125].

Саме такий підхід використовують провідні іноземні країни, наприклад в США з метою кращого взаємозв’язку результатів діяльності міністерств з бюджетом адміністративно-бюджетне управління (виконавча гілка влади) при роботі над бюджетом застосовує систему оцінки та аналізу програм (PART), що впроваджена у 2002 р.

В рамках PART, щорічно повинні аналізуватися 20% усіх бюджетних програм, що оцінюються за п'ятибальною шкалою: ефективна, помірно ефективна, адекватна, неефективна, неможливість оцінки результатів. Даний інструмент спрямований на поліпшення результатів функціонуючих програм і на реформування або закриття неефективних програм. Він дозволяє виявити слабкі та сильні сторони кожної програми, на підставі чого приймаються відповідні управлінські рішення про подальше їх фінансування. Проте, показники результативності не використовуються в процесі підготовки проектів бюджетів міністерств. Одна з головних причин – невисокий рівень якості таких показників.

Моніторинг результатів економічної діяльності виконавчої гілки влади та оцінку відповідних програм в США здійснює Управління із забезпечення підзвітності уряду (GAO). До недавнього часу тільки виконавча гілка влади повинна була визначати цілі своєї роботи. Відповідно до нових правил, конгрес також повинен визначати такі цілі, перш ніж розглядати і проводити голосування для затвердження нових або продовження дії існуючих програм.

Моніторинг виконання програм в Канаді здійснює безпосередньо канадський уряд. Уряд Канади розглядає щорічний звіт міністра фінансів про результати діяльності органів державної влади, оцінює результативність реалізації програм і приймає рішення про доцільність їх подальшого виконання. На відміну від інших країн, що застосовують індикативні підходи, в Канаді найкращим чином розроблені показники соціально-економічної ефективності, що доцільно врахувати і в українській практиці планування.

Головним джерелом інформації про соціально-економічну ефективність програм і послуг,