Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

 

 

При складанні проекту бюджету стали формулюватися цілі і показники результативності. Так, в 2006 р. відбулася принципова зміна процесу складання бюджету: перехід від логіки відстеження видатків до логіки відстеження результатів діяльності державних служб.

Для кожної програми в рамках місій визначені пріоритети і задані індикативні показники Одразу після визначення пріоритетів програми, відповідальні за програму чиновники повинні сформулювати обмежене число цілей (3-4 цілі для кожної програми) та показників їх досягнення (2-3 показника для кожної цілі). Так, у Франції проект бюджету на 2011 рік включав 32 місії, що відповідають основним напрямам державної політики, 123 програми і приблизно 600 підпрограм.

Основними критеріями відбору цілей програм є: відповідність пріоритетам державної політики, спрямованість на вдосконалення, рівновага, взаємна координація, зрозумілість, вимірність, чіткість визначення відповідальних осіб та очікуваних результатів. У березні-квітні кожного року міністерства Франції подають до Управління по бюджету список цілей і показників результативності для програм, за реалізацію яких вони відповідають. Після такого подання, між міністерствами і Управлінням по бюджету, відбувається їх обговорення. У разі відсутності схвалення таких цілей і їх показників Управлінням по бюджету, проводяться консультації з представниками Міжвідомчого комітету з аудиту програм і Рахункової палати.

Щорічний проект бюджету, поданий в парламент Франції, містить цілі кожної програми і показники їх досягнення, а також докладні обґрунтування виділення бюджетних коштів. Важливо відзначити, що у проекті бюджету закладено видатки на інформаційне забезпечення кожної програми, а у деяких місіях такі видатки можуть бути виділені в окрему програму.

Показники результативності програм відображають динаміку досягнення затверджених цілей програм. Методика розрахунку по кожному показнику також наводиться в проекті бюджету.

Такі показники повинні бути: актуальними (корисними) – пов’язаними з метою програми та достатніми для досягнення цих цілей; зрозумілими кожен громадянин повинен мати можливість зрозуміти методику розрахунку показника; надійними заснованими на достовірних даних.

Починаючи з 2009 р., в проекті бюджету Франції наводиться інформація не лише по показникам результативності програм, але й по показникам результативності місій [109, с. 17].

Сучасна система планування Китаю формується на принципах багаторівневого управління в умовах існування єдиного державного плану. Складання народногосподарських планів передбачає проходження інформації за формулою «один раз – догори, два рази – донизу». Тобто спочатку Держрада розробляє планові і контрольні показники та спускає їх до регіональних органів, які корегуються та відправляються до державного управління. Держплан узгоджує державні, регіональні та галузеві інтереси і розробляє проект плану економічного розвитку Китаю на рік.

В Японії загальнодержавне економічне планування також носить індикативний характер, оскільки плани не є законами, а представляють державні програми, що виконують інформативно-орієнтуючу роль.

Сучасні індикативні плани розробляються на монетаристських принципах, вони поєднують кон’юнктурні і структурні аспекти діяльності держави. Це досягається завдяки соціально-економічному прогнозуванню, індикативному плануванню і короткотерміновому державному регулюванню.

Зміст планів розвитку в кожній країні різний і визначається термінами, на які вони розробляються, сукупністю об’єктів планування, рівнем планування, національними традиціями, але основною функцією індикативного планування є координація, оскільки планові показники виступають у якості економічних індикаторів – носіїв інформації відносно очікуваної економічної кон’юнктури [113, с. 216-217].

Узагальнюючи досвід зарубіжних країн, відзначимо низку характерних ознак у їхній плановій діяльності.

По-перше, спостерігаються значні відмінності в термінології: у Франції – індикативні плани, в Канаді -національні бюджети, в США – бюджети і фінансові плани, в країнах ЄС – стратегічні плани., але всі вони побудовані на певних індикативних показниках.

По-друге, в більшості країн створені спеціальні служби (комісії, департаменти, відділи) для здійснення функцій планування, прогнозування і програмування.

По-третє, конкретність планових розробок у різних країнах різна і залежить від частки державного сектора в національній економіці.

Отже, зарубіжний досвід свідчить, що, формуючи власну національну модель управління ринковим народним господарством, можна забезпечити поєднання плану і ринку.

 

 

Отже, планування багатогранне і складне явище. До планування, крім розробки прогнозів, програм, довгострокових, середньострокових, оперативних планів, також варто відносити дії, що спрямовані на досягнення визначених результатів або визначеного стану і які проробляються наперед. Такі дії не завжди мають явно виражений плановий характер, але за своїм змістом являють собою планові дії. Установлення розмірів податків, митних зборів, норм амортизації, дисконтних ставок, квот, цін і аналогічних нормативів з боку держави варто розглядати як планові дії, а більш конкретно як нормативні планові акти, оскільки вони формують господарську діяльність і поведінку суб'єктів цієї діяльності.

Об'єктивна закономірність економічного розвитку полягає в тому, що планування іманентно будь-якій соціальній системі. Постановка мети у вигляді бажаного образу майбутнього, до досягнення якого ми прагнемо, це власне кажучи планування поза залежністю від форми, способу формування такого образу і вкладеного в нього змісту.

Планування в економічно розвинутих країнах є важливим інструментом регулювання господарської діяльності. Японія, Франція, Німеччина, Китай і інші країни, використовуючи індикативне, стратегічне планування і його правове регулювання, створили ефективну