Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Запровадження стратегічного планування: зарубіжний та вітчизняний досвід

Тип роботи: 
Дипломна робота
К-сть сторінок: 
87
Мова: 
Українська
Оцінка: 

випадково тому в пострадянський період у практику почали впроваджуватися ринкові реформи – типу: «ринок – так, планування – ні».

Нині положення дещо змінилося, планування розглядається як частина державного управління, хоча українська система планування. використовує тип державного планування, який не забезпечує необхідної якості реалізації планів
У сучасній економічній літературі виділяються декілька типів макроекономічного планування: директивне (адміністративно-командне) та індикативне; стратегічне й тактичне.
Стратегічне планування передбачає концентрацію зусиль і ресурсів держави на вирішенні найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.
Тактичне планування розглядається як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань. У тактичних планах передбачається сукупність заходів, порядок та терміни їх реалізації, ресурси тощо.
Директивне планування діяло в більшості країн з централізованою системою управління економікою. Його суть полягала в тому, що централізовано розроблені планові показники розроблялися вищою за рівнем ланкою управління народним господарством і доводилися нею нижчій за рівнем ланці для обов'язкового виконання. Виконання доведених планових показників забезпечувалося виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів і стимулювалося преміями та відзнаками. За невиконання планових завдань керівники несли персональну адміністративну та партійну відповідальність.
Індикативне планування передбачає процес формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб'єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Індикативне планування характерне для змішаної економіки.
Індикативне управління й планування – це програмно-цільовий метод, що базується на ринкових підходах до управління соціально-економічними змінами в суспільстві. На відміну від директивного планування, індикативне управління забезпечує рівноправну й конкурентну взаємодію усіх суб’єктів господарювання, їхнє безпосереднє залучення до процесу управління економікою при збереженні пріоритетності державних інтересів. Оскільки індикативне управління є також інститутом державного регулювання, воно дає можливість корегувати й виправляти
Що стосується України, то у нас використовується переважно тактичне директивне планування, яке не дає змоги на належному рівні здійснювати не тільки планування, але ставить під сумнів можливості ефективного державного управління [93, с. 228].
Отже, відсутність стратегічних підходів до планування є одним із недоліків традиційної моделі державного управління, яка є ситуативною, спрямована переважно на вирішення локальних проблем. Така модель не вимагала стратегічного погляду, тому перспективне планування здійснювалося обмежено. Управління здійснювалося переважно інструкціями й розпорядженнями й, а головна мета, заради якої суспільство й держава створювали організацію, нерідко залишалася осторонь [92, с. 81].
Відповідно наразі постає проблема вдосконалення системи державного планування на стратегічних засадах, що вимагає вивчення досвіду привідних країн світу, які ефективно використовують інструменти планування в державному управлінні.
 
1.3. Зарубіжний досвід запровадження стратегічного планування
 
Зарубіжний досвід державного регулювання економіки та соціальної сфери характеризується активним використанням, переважно індикативного планування як форми управління стихійністю ринкових процесів.
До речі, перший досвід планування належить не Радянському Союзові, а Великобританії, у якій з 1900 р. почали складатися плани розвитку м. Лондона [58, с. 20]. У цьому відношенні можна констатувати, що досвід економічно розвинутих країн показує, що планування на макро-, мезо- і мікро- рівнях є досить ефективним інструментом підтримки стабільних і високих темпів розвитку економіки. При цьому не слід сприймати планування як установлення державою обов'язкових показників господарської діяльності підприємств, галузей, територій, народного господарства, як це укоренилося в радянському мисленні. Причому ідея планового підходу і регулювання господарських відносин була підказана життям.
У світовій практиці планування можна виділити два етапи:
- після Другої світової війни і до 60-х pp. У цей період розроблялися в основному плани відновлення господарства;
- від 60-х pp. – до теперішнього часу. Характерною для цього етапу є розробка планів розвитку.
Велика економічна депресія 1929 – 1933 років показала вичерпність само регуляторів ринкового господарства і необхідність введення нових регуляторів активізації економічних процесів, серед яких плануванню належить важлива роль, що перетворює сучасну економіку в змішану. Такий висновок підтримується і західними вченими. Так Е. Шнейдер вважає, що економічна політика сама по собі не має змісту без планування. Кожний, хто приймає рішення у сфері економіки, зобов'язаний планувати. Щодо цього пункту не може існувати двох думок. Єдине, що важливо і може бути предметом обговорення, це питання про форму державного планування в переважно ринковому господарстві [66, с. 125].
Після Другої світової війни планування економіки поширилось у країнах Західної Європи – Франції, Норвегії, Голландії, а у 60-ті pp. економічні плани складалися в Бельгії, Великобританії, Швеції, Італії, Японії.
Як відомо, саме завдяки плану виходу з економічної кризи, розробленим Ф. Рузвельтом, під назвою «Новий курс» вдалося у найкоротші строки подолати її негативні наслідки. Тобто стало зрозумілим, що «дикий ринок» у чистому вигляді не тільки не виправдовує себе, але виступає детермінантою різних небезпечних коливань економічної системи країни. Відповідно досвід Сполучених Штатів, мабуть, краще досвіду інших країн дає уявлення про те, як еволюціонувала концепція індикативного планування, яка почала свою історію з 1950-х рр. разом з економічними реформами та пройшла наступні етапи розвитку (рис. 1. 1) :
 
Рис. 1. 1 Етапи розвитку концепції індикативного планування в США
 
Меа проведення таких реформ полягала в тому, щоб при прийнятті рішень і складанні звітів основна увага приділялася не нарощуванню об'ємних показників
Фото Капча